Харків – російське місто і перша столиця України? Історик Кульчицький розвіяв популярні міфи

Кремлівська версія історії України, зокрема щодо "исконно русского" Харкова не витримує ніякої критики. Країна-окупант не має жодного стосунку до заснування цього міста. Міфологемою також є й твердження, що Харків був першою столицею радянської України. Насправді він був другою, першою був Київ.

За радянських часів та вождів Харків пережив чимало: і зросійщення, і заселення росіянами, і фальсифікацію його української історії. Проте на третьому році повномасштабної війни країна-агресор, як і раніше, не здатна здолати це місто. Натомість Росія намагається перетворити його на "сіру зону" та дає карт-бланш своїм "історикам", які продовжують транслювати фейки про "російський" Харків.

Про це в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA розповів головний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Станіслав Кульчицький.

– 5 червня в російському пропагандистському ЗМІ вийшло інтерв’ю з письменником Мінаковим, автором книги про Харків, у якому він стверджує, що "Харків був заснований як російське місто". Жителів міста, харків’ян, він називає "харківцями" та намагається переконати читачів у тому, що фактично уся історія Харкова – це історія російського міста. Водночас відомо, що Харків було засновано 1654 року. На той час місто було центром Харківського слобідського козацького полку. Отже, головне запитання: чи має взагалі Росія якийсь стосунок до заснування Харкова?

– Звичайно, Росія не має жодного стосунку до заснування Харкова, тому що Слобідська Україна народжувалася саме як Україна. Багато людей перебігало на територію, що тоді була контрольована Росією. Там з’явилися остроги – невеличкі фортеці. Але Слобідська Україна заселялася українцями.

Харків, так само як Одеса, як і донецькі міста, був заснований українцями.

Ясна річ, що після того, як Росія почала контролювати ці території, з’явилися різноманітні укази, положення тощо. У радянські часи видавалася "Історія міст і сіл Української РСР", де кожній області були присвячені величезні томи (автор 26-томного видання – Петро Тронько. – Ред.). Все це обґрунтовувалося різноманітними архівними матеріалами російського походження.

Але Україна існувала і до Переяславської ради (1654 року. – Ред.), після якої почалося зросійщення, але воно було надзвичайно обережним. Зберігалися українські гетьмани. Все це перейшло і на XVII століття, в добу Петра I. Потім і на XIX століття. Проте зросійщення не відбувалося так, як це планували зробити верховоди Кремля. Це показали події 1917-1921 років.

– З 1919 по 1934 роки Харків був столицею Української РСР. Як тісно історія Харкова пов’язана саме з Росією? Чи можна сказати, що це щось більше, ніж радянське минуле? І яке значення мав цей столичний статус?

– Справа у тім, що коли 1917 року була організована радянська Україна, спочатку все це відбувалося у Києві – готувався всеукраїнський з’їзд рад. Але коли на цьому з’їзді виявилося, що більшовики його не контролюють, вони переїхали до Харкова, який буквально за кілька днів до того був захоплений червоногвардійцями. Там у грудні 1917 року проголосили радянську Україну під тією самою назвою, яка була проголошена Центральною Радою, тобто Українська Народна Республіка.

Раднарком почав воювати з Українською Народною Республікою з-за спини цього уряду. Тобто говорили, мовляв, ми не втручаємося, це громадянська війна тощо.

Після першого нашестя радянської влади взимку 1917-1918 року і після другого наступної зими спочатку столицею радянської України був Київ. Але в другій половині 1919 року, коли більшовики розгромили Денікіна і він почав відступати у напрямку Криму та Одеси, більшовицька влада отаборилася не у Києві, який завжди вважався національною столицею України, а в Харкові. Тому що Харків тоді був значною мірою зросійщений, там жило багато росіян. І Харків залишався столицею до 1934 року.

1934 року, тобто після Голодомору, Сталін фактично поставив на коліна усіх українців винищенням мільйонів і залякуванням всіх інших мільйонів, тому що це був терор голодом. А будь-який терор – це передусім залякування. Тому Сталін вже не заперечував і навіть підказав, щоб 1934 року проголосили Київ столицею радянської України.

Отже, коли кажуть, що Харків – перша столиця радянської України, то це міфологема, яка абсолютно недоречна. Тому що це суперечить історичній правді. Столицею навіть радянської України спочатку був Київ, і тільки пізніше на певний період, до 1934 року, став Харків.

– Ви сказали, що Слобідська Україна заселялася українцями. Але чи можна сказати, що за радянських часів етнічний склад цього регіону суттєво змінився на користь росіян?

– Політикою Кремля було перемішування населення. Найбільш проявилася вона у Криму і в республіках Балтії, де цілком цілеспрямовано місцеве населення депортували, заміщуючи росіянами. Першочергово завдяки пенсіонерам, які звільнялися після багатьох років професійної служби в Червоній армії. Вони охоче переїжджали і в Крим, і в країни Балтії, тому що там все-таки життя було трошки легше. Це робилося для того, щоб сильніше прив’язати їх до Радянського Союзу.

Стосовно України, перемішування населення мало що давало, тому що наша країна була дуже великою за чисельністю. Якщо не говорити про Крим, то в процесі індустріалізації в Україну приїхали виходці з Центральної Росії, які осідали тут. Але все-таки їх кількість не була надто великою. Проте проводилося й зросійщення місцевого населення. Воно було зазвичай малопомітним у 1920-ті та 1930-ті роки, тим більше, що після 1939 року з’явилася Третя Україна – я маю на увазі не основну Україну і не Кубань, де була Друга Україна. Зросійщення Третьої України, тобто західноукраїнських земель, не планувалося, тому що їх потрібно було направляти до Радянського Союзу (у тому сенсі, що зросійщувати їх було неможливо, спочатку треба було орієнтувати на СРСР. – Ред.).

І аж у добу Шелеста (Петро Шелест, перший секретар ЦК КП України у 1963-1972 роках. – Ред.), під час і після Хрущова, зросійщення не відбувалося. Але коли до влади прийшов Щербицький (Володимир Щербицький, перший секретар ЦК КП України у 1972-1989 роках. – Ред.) і Брежнєв (Леонід Брежнєв, генеральний секретар ЦК КПСС у 1964-1982 роках. – Ред.) опинився в Москві, почалася найбільш сувора русифікація України.

Тому що переписи населення показували, що кількість росіян як державоутворювальної нації ставала все меншою і меншою. Розрахунки показували, що росіяни будуть становити національну меншину серед усього населення Радянського Союзу. Тому, починаючи з часів Щербицького, відбувалася дуже агресивна русифікація України, особливо півдня і східних територій, передусім Харківщини та Луганщини. Ось такою була загальна ситуація.

– На вашу думку, чому подібні публікації про "російський" Харків виходять у пропагандистських ЗМІ саме зараз, коли місто потерпає від численних "братських" терористичних атак?

– Коли Путін розраховував дійти до Києва за три дні і завоювати всю Україну, це була одна справа. Коли війна триває третій рік, коли зрозуміло, що Путін не може нічого домогтися, він почав робити "сіру зону" з прикордонних територій України, зокрема з Харківщини, а також з територій, які межують із захопленими регіонами Донецької і Луганської областей. Тобто він почав знищувати Харків авіабомбами, користуючись тим, що Україна майже пів року не отримувала ефективної західної зброї. В результаті Харків став перетворюватися на руїну.

І лише останнім часом, коли нам надали зброю, коли нам дозволили застосовувати західну зброю на території РФ, що межує з Харківщиною, ситуація істотно змінилася.

Стосовно тих харків’ян, які покинули Харків та опинилися в Росії (згадуваний на початку Станіслав Мінаков родом із Харкова. – Ред.), то їм дають замовлення. Вони пишуть про історію цього міста, як і раніше, базуючись на російських джерелах, адже публікувати такі книги можна було тільки так. У них фактично розв’язані руки, і вони прагнуть переписати ту історію, яку створюють українці.