«Ліберальний фашизм» із надією на «коаліцію миру» з ультраправими: як агітпроп висвітлює вибори в Європарламент

Росія вже неодноразово намагалася втрутитись у виборчі перегони західних демократій. Одним із таких випадків стали президентські вибори в США 2016 року. Після дворічного розслідування під керівництвом спеціального прокурора Роберта Мюллера втручання Москви у ті перегони були визнані «масштабними та систематичними», звинувачення були пред’явлені 34 особам і трьом компаніям. Відтоді у багатьох демократичних країнах Москву почали сприймати як потенційного зловмисного агента, від якого демократичні вибори необхідно убезпечити. Наприклад, подібні звинувачення до Москви пролунали з боку команди Емануеля Макрона під час президентських виборчих перегонів у Франції 2017 року. З початком повномасштабного вторгнення зацікавленість Кремля у впливі на політичні еліти та громадську думку західних країн суттєво зросла, оскільки від результатів виборів як на національному, так і на загальноєвропейському рівні залежить стійкість санкційної політики щодо Росії та військово-фінансова допомога Києву. Водночас західні уряди також почали рішучіше вживати заходів, щоб обмежити такий вплив.

Під час нинішньої виборчої кампанії до Європарламенту в березні Чехія наклала санкції на Віктора Медведчука й пов’язані з ним структури, передусім пропагандистського новинного сайту компанії Voice of Europe («Голос Європи»). Прем’єр-міністр Чехії Петр Фіала сказав, що з Праги ці структури намагалися впливати на вибори до Європарламенту, — йшлося про приховану підтримку окремих кандидатів, фінансування політиків, а також поширення пропагандистських наративів і дезінформації, зокрема і проти України. Прем’єр-міністр Бельгії Александр Де Кроо, коментуючи ці санкції, додав, що у співпраці з урядом Чехії був виявлений, зокрема, підкуп чинних депутатів Європарламенту за просування російської пропаганди. Пізніше в травні за пропозицією Чехії відповідні санкції були розширені в усіх 27 країн ЄС.

Також 17 травня Рада ЄС ухвалила рішення призупинити мовлення в Євросоюзі чотирьох пропагандистських медіа — «РИА Новости», «Известия» і «Российская газета», а також уже згаданого Voice of Europe («Голос Європи») У пояснювальній записці щодо рішення йдеться: «Російська Федерація бере участь у систематичній міжнародній кампанії маніпулювання засобами масової інформації та інформації, втручання та серйозного спотворення фактів, щоб виправдати та підтримати свою повномасштабну агресію проти України, а також посилити свою стратегію дестабілізації сусідніх країн і ЄС та його держав-членів. Зокрема, діяльність із пропаганди, маніпулювання інформацією та втручання неодноразово та послідовно була спрямована проти української держави та її влади, громадян України, а також європейських політичних партій, особливо під час виборів, а також проти громадянського суспільства, шукачів притулку, російських етнічних меншин, гендерних меншин і функціонування демократичних інституцій в ЄС та його державах-членах».

Раніше з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в ЄС уже зупиняли мовлення інших пропагандистських російських медіа. В окремій заяві від 3 червня високий представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель перераховує задіяні Москвою різноманітніші засоби інформаційного маніпулювання і закликає «захистити цей виборчий процес і європейські публічні дебати загалом від зловмисних іноземних гравців, які хочуть краху Європи».

Пояснюємо, які дезінформаційні повідомлення Москви, зокрема, поширені на підсанкційних платформах, спрямовані на вибори у Європарламент. Через виділення відповідних меседжів можна опосередковано виявити й задачі, які Кремль ставить перед своєю пропагандистською машиною.

Ювілейні вибори у непрості часи: процедура та ключова інтрига

Вибори до Європейського парламенту — єдиного органу ЄС, який формується шляхом загальноєвропейських прямих виборів — відбуваються 6-9 червня. Європарламент схвалює закони, затверджує бюджет ЄС і контролює його виконання, обирає президента Європейської комісії (аналог національного уряду) за пропозицією Європейської ради (вищого політичного органу Європейського союзу, який складається з глав держав або урядів держав-членів) і погоджує комісарів (аналог національних міністрів) за поданням новопризначеного президента. Таким чином, результати виборів до Європарламенту мають значний вплив на внутрішню і зовнішню політику всього Союзу.

Кожні 5 років громадяни ЄС голосують за кандидатів від національних партій до Європарламенту в межах своїх виборчих округів, які в більшості випадків збігаються з національними кордонами держави. Кількість мандатів для кандидатів від кожної держави є пропорційною до розміру її населення. Чим більше населення країни, тим більше держава має місць у Європарламенті, проте існує фіксований мінімум (не менше шести мандатів для держави) і фіксований максимум (не більше 96). Загальна кількість місць у Європарламенті не є постійною, а визначається напередодні виборів. На виборах 2024 року громадяни ЄС обиратимуть 720 депутатів, що на 15 мандатів більше за попередню каденцію.

У ЄС немає єдиної виборчої системи, а процедура виборів до Європарламенту забезпечується через національне законодавство держав-членів. Здебільшого вибори здійснюються на основі різних форм пропорційної виборчої системи. В деяких державах громадяни ЄС голосують за національну партію і конкретних її членів, а в деяких — у цілому за партійний список.

Після виборів євродепутати формують фракції за принципом ідеологічної спорідненості, об’єднуючись у великі політичні групи. Традиційно найбільшими політичними силами в Європарламенті є правоцентристська «Європейська народна партія» (EPP) та лівоцентристська група «Соціалістів і демократів» (S&D). Ультраправі й ультраліві партії також мають представництво в парламенті, проте їхня частка на всіх попередніх виборах була незначною.

Новій каденції Європарламенту та Комісії доведеться зіткнутися з низкою викликів. Демократичний відкат в Угорщині, ігнорування позицій, норм Європейського Союзу та ухвалення рішень на національному рівні всупереч їм — це все ставить питання щодо подальшого членства держави в ЄС. Іншим викликом для нової каденції стане потреба підготовки ЄС до майбутнього розширення за рахунок Македонії, Албанії, Молдови та України. Попри те, що голова зовнішньої політики Шарль Мишель заявив, що ЄС має бути готовим до приєднання нових країн у 2030 році, Союз потребує підготовки до злиття нових економік, а саме розширення, ймовірно, стане викликом для вже наступної каденції органів ЄС. Задля реалізації цих цілей критично важливою для ЄС стане реформа прийняття рішень. Тривалий параліч Ради ЄС стосовно підтримки України, спричинений позицією Угорщини та блокуванням її рішень завдяки праву вето, продемонстрував уразливість системи. Перехід із системи одностайності, через яку і виникає право вето, на систему кваліфікованої більшості, може зробити процес прийняття рішень простішим і швидшим. Такий підхід був запропонований на засіданні Ради з загальних питань (підрозділ Ради ЄС) франко-німецькою робочою групою щодо інституційного реформування ЄС, яка була створена за ініціативою державного міністра з питань Європи та клімату в МЗС Німеччини. Проте цей звіт має рекомендаційний характер, а тому остаточний план реформування ЄС залишається не розробленим.

З початку 2024 року європейські аналітичні центри на фоні успіху правих партій на національних виборах у державах-членах почали прогнозувати ймовірне значне збільшення кількості депутатів правого спектра в Європарламенті. Наприклад, аналітичний центр ECFR у лютому прогнозував значне посилення правої групи Європейських консерваторів і реформаторів (ECR) та ультраправої «Ідентичність і демократія» (ID). До того ж прогнозувалося, що депутати поза нинішньою «супервеликою коаліцією» трьох центристських партій (S&D, EPP та Renew Europe) зможуть набрати майже половину всіх місць у парламенті, що може ускладнити прийняття рішень.

Загальноєвропейська медіамережа Euractiv, яка спеціалізується на політиці ЄС, також прогнозує посилення всіх партій правого спектра. Прогнозується посилення ультраправої партії «Ідентичність і демократія» та значне послаблення лівоцентристських «Зелених» і центристської групи «Оновити Європу».

Проте 31 травня оглядач європейських виборів Europe Elects опублікував звіт, де повідомлялося про втрату правими партіями своїх позицій. Зокрема ID ризикує втратити значну кількість мандатів через виключення зі свого складу партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD). Свої позиції втратять і ECR через припинення підтримки групи румунською партією «Альянс за союз румунів» (AUR). Такі прогнози залишають для лівих партій можливість зберегти свої позиції в парламенті, проте на групу «Лівих» ймовірно чекає відтік електорату через можливість утворення нової політичної групи лівоцентристського спрямування в Європарламенті навколо німецької партії лівої політикині Сари Ваґенкнехт.

Розрив відносин між групою ID та німецькою AfD спонукає перших шукати союз задля підсилення своїх позицій. Лідерка французької партії «Національне об’єднання», яка є однією з найбільших партій у складі ID, Марі Ле Пен запропонувала італійській прем’єр-міністрці Джорджії Мелоні та її партії «Брати Італії», яка входить до складу групи ECR, об’єднатися в одну політичну силу з амбітною метою — стати другою за чисельністю групою в Європарламенті. До того ж пропозиція про співпрацю з ECR надійшла з боку Урсули фон дер Ляєн, проте Мелоні досі не дала чіткої відповіді, кого підтримає на виборах, відповівши, що ECR готова до співпраці з будь-якими партіями. Видання Politico пише, що об’єднання всіх ультраправих сил, включаючи позаблокові німецьку AfD та угорську владну партію Fidesz, малоймовірне через їх розділення на чотири різні течії, що мають багато відмінних позицій та ідей, тому не варто очікувати широкого альянсу ультраправих сил. Проте, за прогнозами Politico, всі ультраправі сили в сумі можуть отримати більшу кількість місць, аніж владна EPP.

Спільним прогнозом для більшості медіа й аналітичних центрів залишається подальше послаблення найбільшої політичної групи в Європарламенті — EPP. З кожними черговими виборами кількість мандатів, що отримує партія у Європарламенті, зменшується, і ця каденція не має стати винятком. Проте за даними прогнозів «супервелика коаліція» зможе зберегти абсолютну більшість місць у парламенті, що дозволяє приймати важливі рішення, наприклад, призначити нового президента Європейської комісії. Попри посилення правих у Європарламенті, частина з яких має проросійську орієнтацію, позиція Європарламенту щодо підтримки України, ймовірно, залишиться незмінною. Загрози щодо зриву підтримки виникають в інших органах влади ЄС, зокрема в нереформованій Європейській раді, де важливі рішення приймають одноголосно, завдяки чому, наприклад, Угорщина отримує інструмент для заморожування допомоги Україні.

«Є шанс на коаліцію за мир» (з ультраправими)

Від початку повномасштабного вторгнення проросійські сили в Європі та США позиціюють своє прагнення «умиротворити агресора» та відповідно саботувати допомогу Києву  як миролюбність. В останні тижні перед виборами спрямовані на міжнародну аудиторію російські ресурси почали нагадувати партійні агітаційні газети прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. У відповідних російських медіа Орбана позиціюють  як лідера цієї загальноєвропейської вдаваної «партії миру». Наприклад, висвітлювався так званий «Марш миру», який у Будапешті за тиждень до виборів 1 червня очолив Орбан. Російське державне агентство ТАРС так характеризувало виступ Орбана на мітингу по завершенні маршу: «Його антивоєнна промова тривала пів години під оплески щонайменше 100 тис. осіб, які зібралися в парку на острові Маргіт». У самій промові Орбан пророчив «партії миру» перемогу по обидві сторони Атлантики: «За тиждень ми отримаємо підкріплення з усіх країн Європи та зможемо створити у Брюсселі мирну європейську коаліцію. Восени американці можуть обрати президента, який представляє партію миру, і ми зможемо об’єднатися у західну трансатлантичну коаліцію за мир», — наводить слова Орбана ТАРС.

Прем’єр Угорщини не приховує своїх симпатій до Трампа у цьогорічних президентських виборах у США. Трампа, Орбана і російські ресурси об’єднує ворожа до західних ліберальних еліт риторика. «Європа готується до війни та щодня проходить новий етап на шляху до пекла… Європа на свою загибель мчить у бік війни в поїзді, у якого відмовили гальма, а машиніст збожеволів. На виборах до Європарламенту ми постараємося зупинити цей поїзд. Ми повинні натиснути на екстрене гальмо, щоб принаймні ті, хто захоче, могли зійти та залишитися осторонь війни», — окреслив Орбан своє бачення доленосної важливості виборів у Європарламент.

Russia Today випустила великий матеріал «“Шанс на реалізацію”: які перспективи створення трансатлантичної коаліції за мир», у якому лояльні Кремлю оглядачі оцінюють відповідні плани Орбана, нормалізуючи уявлення про партії миру та війни в Європі в очах аудиторії. В статті йдеться про нібито поширену версію, що замах на прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо був здійснений через його аналогічну до Орбана відмову від військової підтримки України. При цьому ця версія просувається з посиланням на екссуддю польського адміністративного суду Томаша Шмідта, який у 2024 році попросив політичного притулку в Білорусі, без будь-якого зазначення компетенцій, на основі яких Шмідт міг би робити подібні припущення. Сам словацький поет Юрай Цинтула, який і стріляв у Фіцо, пояснює свій мотив незгодою з політикою уряду за широким колом питань, серед яких згадує і відмову від допомоги Україні, йдеться у постанові суду щодо арешту Цинтули.

Згаданий у статті Russia Today політолог окремо малює широкими мазками на карті Європі коаліцію миру, роблячи ставку передусім на ультраправих євроскептиків: «Ця ідея може отримати підтримку також серед правих сил у Європі, низки євроскептиків у Франції, Нідерландах, Німеччині, Болгарії, Австрії та інших країнах. Зокрема, можна припустити, що цю ініціативу позитивно сприймуть найбільші опозиційні партії Франції та Німеччини — “Національне об’єднання” та “Альтернатива для Німеччини”».

На підтвердження відповідного поділу в російських медіа цитуються західні прихильні до Москви політики, чи то кандидати в євродепутати, чи взагалі чинні муніципальні депутати. Наприклад, «Известия» цитують депутата регіонального парламенту Берліна від «Альтернативи для Німеччини» Гуннара Ліндеманна щодо готовності його партії приєднатися до ініціативи Орбана: «Мирні плани Віктора Орбана цілком реальні. Можливо, що після виборів у Євросоюзі наступного тижня буде сформовано консервативну коаліцію, яка, зрозуміло, буде проти цієї [військової операції] та проти постачання зброї Україні. AfD також прагнутиме брати участь у цій коаліції в Європейському парламенті». Про те, як Кремль позиціює себе як головний борець із нацизмом і водночас шукає союзників на Заході передусім серед ультраправих ідеологічних послідовників нацизму на прикладі «Альтернативи для Німеччини» ми окремо писали тут.

Ще один пропагандистський ресурс Sputnik випустив матеріал із назвою «Від поразки до розпаду — еліти ЄС із жахом чекають виборів до Європарламенту». Через страх поразки владної в Європарламенті коаліції, стверджується вже на сайті Russia Today, президент Чехії Петр Павел напередодні виборів навіть нібито змінив непопулярну в народі проукраїнську риторику. Відповідні висловлення Павела були вирвані з контексту його загальної позиції, яка передбачає дорогу до миру саме через збільшення військової підтримки Києва.

Та поряд із навіюванням скорої поразки проукраїнської коаліції в Європарламенті демонізується й альтернатива у випадку провалу планів Орбана. Російські медіа з посиланням на джерела в Брюсселі від угорського порталу V4 Agency поширювали тезу, нібито одним із перших запланованих кроків нового складу Європарламенту стане впровадження загальноєвропейського обов’язкового призову на військову службу. Глава МЗС Угорщини Петер Сіярто навіть говорив, що призов повернуть, щоб нібито відправити на фронт молодь із сусідніх з Україною європейських країн, зокрема з Угорщини.

«Ліберальний фашизм» замість «гарної картинки демократії»

Напередодні європейських виборів російська пропагандистська машина почала просувати меседжі про загальну недемократичність ЄС. З цією метою російські медіа RT та Sputnik, які орієнтуються на закордонну аудиторію, ретранслювали повідомлення євроскептиків та ультраправих політиків, які не задоволенні ліберальним урядом Урсули фон дер Ляєн.

Російських нападів зазнав образ Європи в цілому: «Європа — це континент, який побудував Аушвіц, який колонізував Африку, Азію, Латинську Америку. Деякі найгірші злочини людства були скоєні Бельгією в Конго», — пише російське видання Sputnik у своїй статті «Ліберальний фашизм: аналітик каже, що європейська спадщина — злочинний гангстерський картель». Метою таких нападів є зробити образ Європи менш привабливим через асоціацію зі злочинами минулих століть.

Наступною мішенню російської пропаганди є європейський лібералізм, який з одного боку позиціюється як агресивна експансіоністська доктрина, бо, як пише Sputnik у цій же статті, «Захід вчинив багато звірств у ім’я поширення ліберальних європейських цінностей», а з іншого — як слабка і нежиттєздатна система, яка не пристосована до викликів сьогодення. Європейський лібералізм, або «ліберальний фашизм», як його називає російська пропаганда, нібито своєю поблажливою політикою щодо мігрантів створив сприятливий ґрунт для ультраправих рухів. Проте одночасно зі звинуваченням у слабкості перед напливом мігрантів, агітпроп звинувачує Європу у звірствах, коли «десятки тисяч мігрантів щороку скидають у північноафриканську пустелю — політика, яку назвали “смертним вироком”», про що пише Sputnik у тій же статті.

Європейський лібералізм у парадигмі російської пропаганди має багато зв’язків із нацизмом. Цитуючи ірландського політичного коментатора Філа Келлі, російський Sputnik пише про європейців, «які озброюють справжніх нацистів в Україні», про Бориса Джонсона, який «позував із бійцями бригади “Азов”», про прем’єр-міністра Канади та Зеленського, які«вшановували службу ветерана Ваффен СС». Таким чином, дискредитація України та звинувачення її в нацизмі стали ще одним методом для нападів уже на західних політиків і політичні сили, бо саме вони нібито відповідальні за фінансування нацизму в Україні.

Критика європейського лібералізму також доповнюється меседжами про неминучий колапс ЄС. Черговій активізації таких повідомлень посприяли слова Макрона на Фестивалі демократії в Берліні, коли він сказав про можливу загибель ЄС у тому випадку, якщо ультраправі сили здобудуть перемогу на виборах. Хоча основним посилом цієї промови був заклик до об’єднання ліберальних сил, російська пропаганда знайшла в цьому підтвердження своїх наративів.

«Це справжнє середньовіччя» — про санкції щодо російських медіа

У схожій манері, зі звинуваченням європейських структур у позірній демократії та зачистці інформаційного простору, коментували проросійські спікери на пропагандистських ресурсах і останні заходи Чехії та Ради ЄС щодо боротьби з російською дезінформацією. «Ці заходи спрямовані на припинення потоку інформації, який суперечить “лінії партії” керівництва ЄС і його країн-членів. Звичайно, це зачистка інформаційного простору», — цитують «Известия» названого в матеріалі «латвійського журналіста» Юрія Алексєєва, який є колишнім муніципальним ризьким депутатом і проросійським публіцистом. У січні 2023 року Алексєєв був засуджений у Латвії за розпалювання ненависті та розповсюдження дитячої порнографії. «Це повна диктатура, дискримінація свободи слова та взагалі інформації. Це справжнє середньовіччя», — цитує це ж видання вже голову кіпрського відділення міжнародного руху русофілів Михаїла Філаніотіса.

Пов’язані зі справою медведчуківського Voice of Europe обшуки в будівлях Європарламенту офіційна представниця МЗС Росії Марія Захарова у своєму телеграм-каналі також інтерпретувала як антидемократичні прояви ЄС напередодні виборів: «“Шукали вплив?” — спитаєте ви. Ні, просто у спільноті ліберальних демократій електоральний цикл — червневі вибори до Європарламенту».

Ще одним приводом для спекуляцій стала ініціатива з протидії дезінформації чинної голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн. У своїй передвиборчій промові вона розповілапро значну загрозу дезінформації для демократичних процесів в Європі — зокрема дипфейків на основі штучного інтелекту, які поширюються завдяки вкоріненим по всьому ЄС проксі Кремля, про що пише ECFR. З метою убезпечити європейський інформаційний простір Урсула фон дер Ляєн запропонувала створення «Щита демократії» — системи виявлення, відстеження та видалення шахрайського контенту. Деталей ініціативи не було оголошено, проте на новий склад Європарламенту та Європейської комісії покладається відповідальність за розроблення й імплементацію необхідного законодавства та засобів протидії дезінформації. Користуючись розмитістю та нестачею інформації щодо «Щита демократії», російський агітпроп заповнив інформаційний простір власним баченням цієї ініціативи. На сайті Russia Today з’явилося повідомлення, нібито Урсула фон дер Ляєн бажає узурпувати владу в ЄС, а тому націлена на контроль і цензуру європейського інформаційного простору. В цьому випадку «Щит демократії» позиціюється як засіб «придушення інакодумства, поширення пропаганди та захисту аудиторії від незручних фактів». У цьому контексті агітпроп глузував із ЄС, буцімто слова «демократія» для європейських ліберальних політиків лише евфемізм і їхньою кінцевою метою є придушення опозиції та встановлення тотального контролю за інформацією.

У останні роки інститути ЄС декларують розуміння загрози російської дезінформації та відповідно почали протидіяти їй. Та водночас ризиком є готовність самих внутрішніх політичних гравців у країнах ЄС іти назустріч російській пропаганді, використовуючи її наративи для власного позиціювання у внутрішньополітичній боротьбі. В окремому дослідженні, присвяченому поширенню російських наративів у країнах-сусідах України, Центр досліджень «Детектора медіа» фіксував, як прихильні до владних партії в Угорщині та Словаччині ресурси вступають в інформаційну коаліцію з російськими пропагандистськими медіа. Так само роблять і багато євроскептичних опозиційних рухів у інших країнах Європи. «Коли пропагандисти розробляють свої кампанії, вони, як правило, використовують уже наявні гарячі політичні теми», — говорив Високий представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель. Саме у такий спосіб агітпроп еклектично використовує антимігрантські настрої чи фермерські протести, боротьбу консерваторів із лібералами, апелює до відчуття історичної провини в Німеччини разом із підтримкою головної ультраправої партії цієї країни. Країна, де всі лідери опозиції або вбиті, або за ґратами, або в еміграції, використовує європейський плюралізм проти нього самого.

Росія веде агресивну масштабну війну проти країни-кандидатки на вступ у ЄС, регулярно погрожує країнам ЄС, та усвідомлення, що підігравання агресору в кінцевому підсумку шкодить усім — чи то правим, чи то лівим — у ЄС усе ще недостатнє. Ці вибори навряд чи змінять проукраїнську конфігурацію Європарламенту, та водночас вони демонструють європейську вразливість перед російськими інформаційними атаками.

Ілюстрація на головній та інфографіка: Наталія Лобач