Проєкт команди Docudays UA «Архів війни»: від інстинктивної реакції на вторгнення росіян до 20 млн завантажених медіафайлів

За словами керівника «Архіву війни» режисера Романа Бондарчука, проєкт «виник як інстинктивна реакція на повномасштабне російське вторгнення». У березні 2022 року він і його колеги з команди Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA вирішили збирати свідчення тих, хто став очевидцем воєнних злочинів росіян. Для цього запустили телеграм-бот, куди всі охочі могли надсилати свої відео, фото й інші матеріали, створені після початку повномасштабної війни.

Зараз «Архів війни» містить близько 20 млн завантажених медіафайлів, 34 тисячі власних матеріалів і матеріалів від партнерів, понад 2 тисячі інтерв’ю зі свідками війни та воєнних злочинів, а також близько 6,5 млн файлів із відкритих джерел. Команда проєкту також створила можливість автоматичного архівування контенту понад 2800 телеграм-каналів і зафіксувала 36 тисяч подій і потенційних воєнних злочинів. Про те, як розвивається ініціатива команди Docudays UA з документування війни, йшлося на презентації «Архіву війни», що відбулася під час цьогорічного фестивалю.

 Керівник проєкту «Архів війни» Роман Бондарчук

Розповідаючи про «Архів війни», Роман Бондарчук не вперше проводить аналогію між нинішніми подіями в Україні та подіями Революції гідності у 2013-2014 роках. Під час презентації він згадав дані нещодавнього дослідження, яке провели в США: з 2013 року 38 вебсторінок припинили своє існування.

«Тобто, вважайте, близько половини тієї інформації, яка раніше була доступною публічно, вже не існує. І навіть якщо нам здається, що інтернет завжди є, насправді він дуже швидко щезає», — сказав Бондарчук.

Тож на старті проєкту задачею було створення такої онлайн-платформи, де можна безпечно зберігати великий масив інформації та бути при цьому впевненим, що незалежно від того, що відбуватиметься далі, зібрані свідчення нікуди не дінуться і ніхто не зможе переписати нашу новітню історію. Для того, щоб досягнути цих цілей, команда консультувалася з багатьма фахівцями, зокрема обговорювала ідею створення архіву та його технічні параметри з засновником проєкту журналістських розслідувань Bellingcat Еліотом Ґіґґінсом.

«Архів війни» працює на базі Amazon Web Services, але спеціально для цього ресурсу багато чого прописували вручну. Розробку і налаштування технологічної частини платформи взяла на себе громадська організація Infoscope, яку заснували українці у Лондоні. Вони зокрема подбали про те, щоб захистити матеріали «Архіву війни», зробити достатню кількість бекапів, розробити безпечну систему доступу та, найголовніше, систематизувати дані, забезпечивши зручність роботи з архівом.

Команда проєкту від самого початку спиралася на інноваційні технологічні та методологічні практики й за час своєї роботи створила та впровадила не один інструмент, що оптимізує функцію пошуку. Зокрема, в «Архіві війни» є автоматичне транскрибування відео за допомогою штучного інтелекту, всі матеріали доступні не лише українською, але й англійською. Наразі команда впроваджує функцію розпізнавання зображень і готується до оновлення інтерфейсу.

Поступово розширювалася й тематика матеріалів, які збирає «Архів війни». Крім свідчень про російські воєнні злочини, команда проєкту також збирає свідчення про побут українців під час війни, про евакуацію, перебування у бомбосховищах, про опір цивільного населення агресору, руйнування. З часом «Архів війни» почав акумулювати й текстові дослідження, OSINT-розслідування тощо.

«Наш проєкт також реагує на події. Наприклад, коли документальний фільм українського режисера Мстислава Чернова “20 днів у Маріуполі” нагороджували премією “Оскар”, росіяни виклали у вільний доступ фільм із такою ж назвою, розраховуючи, що на хвилі інтересу люди почнуть шукати в інтернеті дані про цю картину і подивляться російську версію подій у Маріуполі. Тоді ми подумали, що нам в архіві варто акумулювати й такі пропагандистські фільми», — розповів Бондарчук.

Досвід пошуку свідків російських воєнних злочинів і фіксації їхніх свідчень також поступово спонукав команду проєкту розширити коло тих, чиї інтерв’ю варто зберегти в архіві.

«Узимку 2022-2023, коли у нас були блекаути, нам часто доводилося записувати інтерв’ю зі свідками російської окупації при свічках. Усі ці побутові умови, можливо, не зацікавлять Міжнародний кримінальний суд, але нам було дуже важливо зафіксувати, в яких умовах живуть люди після того, як минув майже рік після подій, про які вони нам розповідали. Відтоді ми суттєво розширили коло людей, свідчення яких ми беремо до нашого архіву. Крім тих, хто став прямим свідком російських воєнних злочинів, ми, наприклад, почали активно записувати волонтерів, які на своєму рівні протидіють агресії», — розповіла керівниця відділу інтерв’ювання проєкту Тетяна Симон.

 Керівниця відділу аналітики та тегування «Архіву війни» Ірина Павлюковська (ліворуч) і координаторка відділу інтерв’ювання Тетяна Симон

За її словами, наразі команда «Архіву війни» створила понад 750 розлогих інтерв’ю зі свідками, кожен такий матеріал має хронометраж 1,5-2 години й більше. Команда сфокусована передусім на тих територіях, які були під російською окупацією, але також шукає партнерів і в інших регіонах, наприклад, серед організацій, які займаються евакуацією людей із прифронтових зон.

У описі проєкту на його сайті йдеться про те, що «Архів війни» — це некомерційна партнерська платформа для зберігання цифрових даних, яка створює єдиний реєстр матеріалів, пов’язаних із повномасштабним російським вторгненням в Україну. Партнерами команда проєкту називає тих, хто передає до архіву власні матеріали, і партнерство у випадку «Архіву війни» — це про набагато ширшу співпрацю, аніж просто збирання матеріалів, говорить координаторка відділу партнерств Марія Цип’ящук.

Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група, Центр громадянських свобод стали одними з перших партнерів «Архіву війни». Команда працює над тим, щоб постійно розширювати коло своїх партнерів, і наразі серед них — медіа, громадські організації, музейні та наукові установи, державні органи (Офіс Генерального прокурора, урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини), приватні розслідувачі тощо.

Координаторка відділу партнерств Марія Цип’ящук

Як розповіла у коментарі «Детектору медіа» Марія Цип’ящук, Ukraїner став одним із перших партнерів «Архіву війни», журналісти видання почали передавати команді Docudays UA свої матеріали. Між проєктами також є взаємна інформаційна підтримка. За таким же принципом пізніше «Архів війни» розпочав партнерство з Суспільним, hromadske, «Українським свідком». З великими телеканалами такої співпраці поки не було, однак наразі команда налагоджує партнерство з «Магнолія ТБ».

Паралельно з передаванням власних матеріалів партнери проєкту можуть використовувати матеріали «Архіву війни». За словами Цип’ящук, вона та її колеги часто отримують запити й від українських, і від закордонних медіа на певні матеріали, що можуть бути в архіві.

«Серед користувачів “Архіву війни” є й представники державних органів, зокрема Офісу Генерального прокурора, причому їм доступні деякі матеріали, які інші користувачі не бачать. Це відбувається зі згоди правовласників таких відео. Коли вони передають нам матеріали, просять їх зберігати у прихованому вигляді, але надавати за потреби доступ правоохоронцям», — розповіла Марія Цип’ящук. Вона додала, що до «Архіву війни» також надходили запити від СБУ і Національної поліції. 

Часом партнерство стимулює команду проєкту до створення нових інструментів. Наприклад, на прохання Міжнародної фундації прав людини (International Federation for Human Rights), яка спільно з іншими організаціями готувала подання до Міжнародного кримінального суду щодо злочинів проти людяності під час війни Росії проти України, розробники «Архіву війни» створили інструмент, який допомагає шукати в матеріалах певні слова чи словосполучення, що можуть свідчити про мову ворожнечі.

«Архів війни» співпрацює з львівським Центром міської історії, зокрема за напрямом аналізу даних із відкритих джерел. А 6 червня вони презентують каталог документаційних ініціатив, в якому буде й проєкт команди Docudays UA.

Контент «Архіву війни» також цікавить українських та закордонних документалістів, багато хто з них передає свої матеріали команді проєкту, водночас маючи можливість користуватися його матеріалами.

«Коли ми запускали “Архів війни”, у нас переважала ідея збирання матеріалів, а не надання доступу до вже зібраних матеріалів якомога більшій кількості користувачів, — каже Марія Цип’ящук. — Протягом перших півтора року ми дуже лімітовано надавали доступ до архіву і були більше сконцентровані на тому, щоб налаштувати правильно його роботу. Останнім часом ми маємо дуже багато заявок від потенційних користувачів. Якщо хтось запитує можливість користуватися нашими матеріалами, це не проблема, але якщо йдеться про відео, яке ми отримали від партнерів, ми маємо дотримуватися вимог авторського права. Це означає, що щоразу ми зв’язуємося з партнером, запитуємо, чи можна дати для використання таке-то відео, потім треба вирішити, як саме відбудеться передача матеріалів — напряму з архіву чи у партнера».

  Члени команди «Архіву війни» 

Попри деякі побоювання, що доступ до матеріалів архіву отримає все більше людей, команда проєкту продовжує працювати над тим, щоб про нього знали не лише в Україні, а й поза її межами. 

«Ми хочемо стати інституцією, яка буде акумулювати свідчення про цю війну так, як це роблять великі бібліотеки. Навіть якщо ми самі не маємо певного матеріалу, ми прагнемо до того, щоб мати дані, у кого він є», — резюмував керівник «Архіву війни» Роман Бондарчук.

Читайте також:

• «Архів війни»: Як команда Docudays UA документує життя України після 24 лютого
• Для нащадків і трибуналу: як формують національний архів війни в Україні

Фото надала команда фестивалю Docudays UA. Автор фото — Стас Карташов