«Наглядачі» – моторошний ірландський фольклор від дочки Найта Ш’ямалана

Будьмо чесними: найкраща реклама для фільму «Наглядачі» - це те, що його знімала Ішана Найт Ш'ямалан - донька Найта Ш'ямалана. Він прославився як майстер містичних трилерів («Шосте відчуття», «Таємничий ліс», «Спліт»), і дуже хотілось побачити, чи не відпочила природа на доньці генія.

Ішана Найт Ш’ямалан вирішила сильно не рвати родинні традиції і у своїй першій картині вирішила піти стопами батька, теж знявши містичний трилер. У кінцевому підсумку, «Наглядачі» показують, що талант режисерці передався у спадок, але одного таланту замало – і ще є багато над чим працювати.

Про що фільм

Міна (Дакота Фанінг), молода замкнута художниця, намагається бути подалі від людей, навіть від сестри, з якою не підтримує стосунків після смерті матері, тож працює в зоокрамничці в невеликому ірландському містечку. Власник крамниці просить Міну відвезти до Дубліна клітку з папугою. Та навігатор заводить дівчину кудись далеко в глибину величезного лісу, де, зрозуміло, машина ламається, а зв’язок не ловить.

У пошуках допомоги Міна натикається на невеличкий будиночок зі скляною стіною, де зустрічає трьох незнайомців. Вони й розказують дівчині, що жодна людина не може вижити, якщо залишиться на ніч у цьому лісі. Бо тут живуть невідомі, небезпечні і кровожерливі істоти. І втекти не можна, бо за світлового дня ти ніяк не дістанешся краю лісу. Єдиний порятунок – перебувати після заходу сонця у будиночку. Але є нюанс. Істоти не лише кровожерливі, а й дуже цікаві, тож щоночі вони спостерігають крізь величезне вікно за пожильцями.

Хто вони і чого хочуть, що буде, якщо не виконувати встановлені цими істотами правила, і чи можна взагалі встигнути вибратись із цього лісу? У Міни залишається більше запитань, ніж відповідей, які їй можуть дати такі ж товариші по нещастю, що теж заблукали в лісі.

Моторошна атмосфера

Перша половина фільму – принаймні та, де Міна потрапляє до лісу – сповнена справді моторошної атмосфери, чому дуже сприяє ще й операторська робота. То перед нами сутінки серед темних дерев з обламаними гілками, то знятий дроном безкраїй смарагдовий зелений масив, що ніби підкреслює: немає виходу з цього лісу. Невидимі монстри видають звуки, від яких мороз по шкірі, їхні схованки – куди не можна потикатись, але ж герої, звісно, туди лізуть – лякають так, що хочеться сховатись під кріслом кінотеатру. Напруження, яке постійно зростає між чотирма людьми, яким нікуди дітись одне від одного, і від цього лише викристалізовуються їхні найгірші сторони.. Та ще й усвідомлення того, що тебе вивчають, як плазуна в тераріумі, і можуть в будь-який момент знищити якимось жахливим способом. Плюс фольклорна складова, яка в 90% прикрашає фільми жахів.

Але разом з тим ти ніяк не можеш позбутися запитань, що виникають під час фільму. Де вони беруть воду? Де миються? Якщо не миються – чому так пристойно виглядають? Що їдять? Невже лише ворон, які потрапляють у пастку, і рослини? Звідки ці попередні мешканці будиночка дізнались про правила, встановлені істотами? І як люди взагалі сюди потрапили?

На більшість запитань ми, зрештою, отримаємо відповіді. Але це, по-перше, страшенно знизить градус моторошності. По-друге, режисерка, вочевидь, так боїться бути незрозумілою, що починає розжовувати, ніби для дошколят.

І навіть несподіваний поворот фіналу будуть пояснювати так довго, що це може викликати навіть роздратування. Ну і в деяких місцях забагато пафосу.

Але є одне але, яке показує, що у Ішани Ш’ямалан великий потенціал: моторошне відчуття, що за тобою спостерігають і що люди можуть виявитись не тим, ким вони є, – залишається з тобою і після перегляду фільму.

P.S. Ще один великий плюс – тривалість всього 1:42 хв. Після двох, двох з половиною і навіть трьох годин сеансу, які стали звичними для сучасного кінематографу, сприймається з вдячністю.

The Watchers

Жанр: Трилер, горор

Режисер: Ішана Найт Ш’ямалан

Актори: Дакота Фаннінґ («Одного разу в Голівуді», «Вісім подруг Оушена»), Джорджина Кемпбелл («Король Артур: Легенда меча»), Олівер Фіннеґан та інші.