Подолати залежність: Калуш втратив друзів, Галич та alyona alyona пішли до психотерапевта

Раміна Есхакзай відверто розповіла, що бореться з розладом харчової поведінки, який пов’язаний з втратою контролю за споживанням їжі та бажанням схуднути. За допомогою їй довелось звернутись до психотерапевта. Melovin не приховує, що вживав багато алкоголю, до того ж у поєднанні з пігулками від тривожності. Нині вже більше року артист веде тверезий спосіб життя і каже, що жити без алкоголю набагато цікавіше.

Всі ми розуміємо, що різного роду залежності – речі згубні, але іноді психіка не справляється, і люди намагаються знайти спасіння в тому, що заганяє у ще глибшу яму.

Знаменитості діляться своїм досвідом і закликають не повторювати їхніх помилок.

Олег Псюк

30-річний фронтмен гуртів Kalush та Kalush Orchestra Олег Псюк зізнався, що з дитинства мав проблеми з алкоголем та наркотиками.

- Перша моя ситуація, коли я напився, це як ситуація-мем, вона не рахується - мені було 6 років, і 5 років типу, який зі мною був. Ми були на будівництві, там працівникам дають випити, і я його розвів як змій-спокусник - давай вип’ємо, це ж бухло, а він навіть не знав, що це таке. І ми напилися. Вдруге - коли я ходив з вертепом, мені було 11. У 12 років мене принесли п'яного додому. І вже з 12-13-ти я підпивав, а з 14-ти - так, що адекватні люди так не п'ють. Так бухав, що підпухав, - розповів Олег у подкасті «Формула Волошина». – Я був таким типом, що мені завжди важливо було бути «намбер ван». От якщо ми бухаємо, то я всіх перепиваю. З цього злізти дуже непросто.

Позбавитися залежностей Псюку вдалося у 22 роки. Задля цього музикант вирішив повністю змінити своє оточення та запастися терпінням. Адже, за його словами, коли ти тусиш в компаніях любителів чогось поганого, тобі не здається, що щось може бути неадекватним.

- Все закінчилося в 22 роки. Моє рішення кинути було навіть не заради здоров’я, а тому, що у мене було дуже багато матеріальних цілей. А коли ти «в торбі», ти не можеш мати нічого. Я вирішив кинути цигарки та наркотики. Курив по пачці в день, і це в кращі часи. Мій рекорд - 70 сигарет за день. Ще й з препаратами, - продовжує співак. - Коли я вирішив все кинути, я зрозумів, що мені треба змінити оточення. Бо все моє оточення – це були любителі чогось поганого. Я всім оголосив, щоб не писали мені і не дзвонили з цього приводу, я можу просто з вами тусуватися. Цього дня я втратив всіх своїх друзів. Бо всі наші мутки починалися вдень, коли ми просто переписувалися і помишляли, хто, що і куди, а увечері вже зустрічалися і ділили. І я випав з цього процесу, втратив всіх друзів через те, що вирішив зіскочити. Це було літо 2016-го. Мені якраз стукнуло 22. Вирішую, що закриваюся від усіх, від усього світу, буду сам. Я взагалі вдячний цьому світу, що в мене є сила і вміння бути на самоті. І я зранку до ночі навчався. Бо все своє життя я ніколи не вчив ніяку теорію. Почав дуже багато читати. От йшов вулицею, дивлюся – пилюка. А звідки береться у світі пилюка? А як задалеко зорі від нас? А яка швидкість світла? Коли з’явився космос? Я не знав відповіді на жодне з цих питань. І я ніколи собі їх не задавав, бо в мене були інші пріоритети. Оця цілеспрямованість і цікавість – це найважливіше, що є взагалі. І ця цікавість веде мене до сих пір. Я боюсь моменту, якщо колись пропаде цікавість.

Женя Галич

З початку повномасштабної війни лідер гурту O.Torvald Женя Галич доєднався до лав ЗСУ. За цей час музикант пройшов алкоголізм, депресію, лікування у психіатра. За словами 40-річного Галича, раніше депресії його ніколи не турбували: депресувати йому не давали регулярні концерти, зустрічі з людьми, діти.

- Почалася війна, я відразу мобілізувався. І лишився тут один. Уся родина поїхала за кордон. Плюс регулярні виїзди на схід. Ти бачиш смерть, тобі страшно, вибухи, бачиш різне. Із алкоголізмом алгоритм такий. Ти приїжджаєш в абсолютно порожній будинок. Ти п’єш не через те, що хочеш напитися, а розпалюєш камін, готуєш собі якусь сирну тарілку і випиваєш келих вина. Він у тебе залітає, і тобі хочеться ще один келих вина. А потім ще. Ти випиваєш пляшку і засинаєш, - розповідав свою історію музикант в інтерв’ю виданню «Слух». - Коли у тебе вихідний, ротація або ще щось, ти знову приїжджаєш у порожній будинок. У тебе немає їжі, але є віскі. І думаєш: «Блін, прикольно подивитися якийсь фільм». Ти регулярно підливаєш віскі - й накидаєшся. Тому що тобі самотньо. І ти думаєш, що зараз таким чином збадьоришся.

Я почав уникати людей. Коли мене звали кудись погуляти, я лишався вдома, і мені прикольно було пити з умовним Джонні Депом. Воно працює таким чином, якщо ти зранку не випив, то тобі морально погано, дуже глибока чорна яма. І ти думаєш: «Якщо я з яєшнею вип’ю 100 грамів «єгеря» - це ж не горілку пити. Він смачний, я зап’ю кавою і буду бадьореньким».

Депресія працює таким чином, що ти її спочатку не помічаєш. Просто в якийсь момент стає самотньо, потім чогось не хочеться, а потім ти просто лежиш у ліжку, і тобі страшно просто так. Бувало, коли я сідав за кермо, навіть не розумів, куди мені треба і що відбувається. Починаються думки: чи зійдуся я з родиною чи не зійдуся… А музика? На*й вона комусь потрібна? Чи будуть концерти? Чи випустять мене грати за кордон? Але я не хочу грати за кордоном, мені взагалі не хочеться грати.

Ми поїхали в акустичний тур - я його ледве вивіз. Я був п’яний цілодобово. Я виходив на сцену, а мені все гірше. Я чотири пісні відіграю, а там сидить 30 чи 150 людей, і мені нудно, мені нецікаво грати, мені хочеться військовий адреналіновий прихід. І я загнався.

Галич розповідає, що на війні хлопці взагалі не пили – там жорстка заборона. А от коли приїжджав до Києва – хотілося напиватися. Іноді вживав колосальну кількість алкоголю та наркотиків.

- Я втратив зв’язок із хлопцями. І вони між собою теж. Кожен робив своє діло. Усе це накипіло, і в якийсь момент я пішов до терапевта. Мені завжди здавалося, що мужики не ходять до психотерапевта, це для лохів. Багато хто говорив, що я погано виглядаю. Я пішов до знайомої психотерапевтки. І вона каже: «Тобі потрібен психіатр». Мені зробили тест, я здав аналізи, й мені поставили діагнози - клінічна депресія, ПТСР і тривожний розлад. І сказали, що без препаратів я не вивезу, скільки б ми в моєму мозку не колупалися. Паніка з’являлася просто так, вона ні від чого не залежала.

Музикант каже, що на бойових завданнях страх змінював депресію, адреналіну ж хотілося в цивільному житті.

- Страшно було на завданнях. А адреналіну хотілося тут. Страшно, коли були прильоти, бої і так далі. Але коли повертався сюди, цього не вистачало. Ніби тобі там краще, ніж тут, хоча там страшніше. Ти ніби маєш бути щасливішим у цивільному житті, але на війні щось пригнічує твою депресію. Я грав у рок-зірку, знаєш? «Я на дні, мені погано, нехай мене зневажають, я буду таким, яким я є. Шо ви на мене дивитеся? Я на війні був, мені все по*й». А потім це змінилося зневагою до себе.

Я набрав вагу, засрався, нічого не робив у музиці і по службі. З’явилися пункти, які потрібно пофіксити. Я іду в зал. Починаю читати книги, щоб мозок розвивався. Домовляюся з хлопцями, що потрібно реалізувати цей альбом. Іду в психотерапію все фіксити. В мене були завдання, які я просто реалізовував. Це було п’ять місяців воскресіння.

На початку квітня O.Torvald випустили альбом «Втома».

- Шість чуваків закрились разом у будинку на місяць, щоб написати пісні про внутрішні переживання кожного. Нове звучання, нові ми. В ньому ми розповідаємо про те, що жило всередині нас 704 дні повномасштабного вторгнення, але навіть один з одним ми цими емоціями не ділилися. «Втома» і про досвід лікування від посттравматичного синдрому, і про ностальгію за минулим, і про біль сьогодення, - анонсував альбом Галич.

Артем Пивоваров

Артем Пивоваров згадав своє життя у Вовчанську Харківської області. 32-річний артист зізнається: був жорстоким малим, як і все його оточення, бо так диктував соціум.

- П’янки та перші наркотики – це все відбувалося дуже рано – в 13, 14 років. У тому оточенні – або ти випиваєш зі мною, або йдеш звідси. Зараз я взагалі не п’ю. Тому що я пройшов це дуже рано. Перший гайморит у моєму житті з'явився у 14 років, і мені мама казала: «Як так взагалі сталося?» Прям дуже погана була стадія, мені робили операцію. А я мамі просто не розповідав, що заснув на пам'ятнику взимку і мене забули хлопці. Тому що напився. І таких ситуацій було дуже багато, і це було нормою. На жаль, з нашої великої компанії, а це 15 хлопців, лишилося троє або четверо, з якими я підтримую зв’язок. Одна частина сидить у в’язниці, інших вже немає. Хтось у прямому сенсі цього слова згорів вдома, підпаливши будинок, хтось закінчив життя самогубством. І таких провінційних історій дуже багато. Це провінція, там зовсім все по-іншому відбувається, - розповів співак в інтерв’ю Раміні Есхакзай. 

Реальним шансом перебратися з Вовчанська до Харкова було навчання, то ж Артем вступив спочатку до медичного коледжу. У Харкові Пивоваров мріяв створити власний гурт.

- Була можливість навчатися на медбрата або фельдшера-акушера. Я обрав фельдшера-акушера, тому що це більш престижно і якщо поруч не буде лікаря, я можу його заміняти, приймати пологи. Я приймав пологи три рази, - продовжує співак. - Був на багатьох операціях. Це був непростий період у моєму житті. Я почав втягуватися у рутинне життя, було дуже складно, тому що я щодня працював із восьмої ранку до шостої вечора, намагався балансувати, ходити на музичні вечірки, писати пісні. Але був певний застій, я років три нічого не робив, і все переросло в те, що я був на роботі, пив на роботі, їхав на вечірку, пив, прокидався, мені було погано, йшов на роботу в операційний блок, робив певні маніпуляції, знову пив… І це було постійно. Це норма для людей, які там працюють, думаю, ні для кого це не секрет. Я просто пив спирт. Людині з моєю вагою не треба було багато, щоб почуватися розслаблено. Я пив, щоб забутися. Це був безперервний процес, коли я розумів, що мені складно, боляче, я не усвідомлював, що робити та куди мені рухатися. А це все просто зрізає соціальне нашарування, яке на тебе скрізь тисне – ти повинен зробити це, це, це. А ти не знаєш, як це зробити. І найпростіший шлях – втекти від цього.

Потім Пивоваров познайомився з гуртом Dance Party. Dance! Dance!, де він рік був солістом і з якого почав своє музичне життя:

- Мені було 19 років, на той момент я вже другий рік працював у медичній сфері, і я відпросився у старшої медичної сестри в тур. Повернувся з туру, зрозумів, що я заробив більше ніж за пів року, а може, навіть і більше з цих концертів, і усвідомив, що, мабуть, все ж таки спробую себе ще раз у музиці. І це не через гроші. Первинно це були емоції. Це те, що неможливо купити ні за які гроші.

alyona аlyona

З самого дитинства для Альони Савраненко їжа була спокусою.

- Я часто заїдала стрес та загалом любила багато поїсти, як тільки бачила таку можливість. У мене були погані звички, які сильно вплинули на стан мого здоров’я, і наслідки цього я відчуваю й сьогодні. На наше здоров’я та поведінку впливає величезна кількість факторів. Саме тому дуже важливо піклуватися про свій емоційний стан та будувати для себе хороше навколишнє середовище. Майбутнє нашого самопочуття визначаємо ми ще у дитинстві. Те, що ми їмо, як сидимо за столом та загалом те, який спосіб життя ми ведемо у підлітковому віці, так чи інакше проявиться з часом, - розповідала вона.

Темі про свої стосунки з іжею 32-річна співачка присвятила серію дописів в інстаграмі.

- Скільки себе пам'ятаю, я завжди мала добрий апетит. В садочку просила добавки, пила за інших томатний сік. Коли я приходила до друзів і їхні батьки запитували мене, чи часом не голодна, то я завжди говорила, що голодна. Хоча насправді я недавно їла вдома. До мами прям приходили й запитували, чи вона мене годує взагалі. Їй було соромно. І мені. Але цікавість до їжі в інших сім’ях не зникла, і я все одно їла, - ділилася Альона.

За словами Савраненко, до 6-го класу її ніхто не булив за вагу, а потім прийшов осуд:

- У школі – від старшаків. У суспільстві – всі ходили і щось капали моїм батькам на спільних застіллях, що я багато їм. У сім'ї – мама просто дивилася таким поглядом, мовчки, але очі все говорили: «Ну, може, не їж ти вже, га?» А тато питав, чи пролажу я ще у двері й чи налазить на мене ще одяг. Це було нечасто. Але я добре це пам’ятаю. Бо такі речі ведуть лише до того, що тобі образливо і ти на зло їси ще більше. Найнижча вага, в якій я себе пам’ятаю, – 82 кг в 15 років. У 17 на випускному я була до 120 кг.

Альона зізнається: в ній живе дві дівчинки. Одна – не любить себе і не сприймає, інша – чхала на думку інших, які засуджують її за зовнішність. На початку 2020 року співачка важила 130 кг і почала працювати по системі схуднення.

- Знаходжу цікаву лікарку, вона пише купу аналізів. І індекс HOMA каже мені «добрий день». Діабет наступав на п’яти, я йду в зал, правильно харчуюся, скидаю понад 10 кг. З радістю йду на проєкт «Танці з зірками» - там ще майже 10 кг з мене йде, і я зі 111 кг залишаю проєкт.

Потім у реперки починаються стосунки: перепади настрою, істерія, їжа, сварки, їжа…

- Я - 132 кг. Пік. Їду в Трускавець. За 40 днів мінус 10 кг. Стосункам гейм овер. Але я не заїдаю, - продовжує вона.

За пів року після повномасштабної війни alyona аlyona скинула ще 10 кг:

- На вагах 108 кг, але дівчинка все ще не любить себе. Проте бореться. Кидає палити, перестає вживати м’ясо, бо без жовчного міхура воно так тяжко б’є по шлунку. Але так багато їздить по світу, так тужить за домом і Україною, так бореться з мігренню, що шоколад стає єдиним порятунком. Плюс 5 кг за місяць. Кидаю спорт. Голова просто вбиває мене. Постійно лікую спину. Роботи купа. Сварю колег і команду. Кричу, що стомилася. Їм. Балансую. Тяжко. Ще плюс 5 кг. Не пишу пісні. Апатія. Ледь йду на сцену. Планую паузу. Знову голова. Знову сльози. На вагах - 120. Ця постійна боротьба протиріч забирає всі мої сили.

На початку року alyona аlyona розповіла, що займається з психотерапевтом і працює з розладами харчової поведінки.