Мешканці Шацька: Відпочивальники почали приїжджати ще до відкриття сезону

Курортний Шацьк, здається, вже пережив свої найгірші часи. Якщо в перший і другий рік війни туриста сюди і калачем було не заманити, то на третій - втомлені воєнними реаліями люди, які ще й втратили відпочинок на морських узбережжях, з'явилися вже до початку сезону. Перші дзвінки на бази з проханнями про бронювання почали надходити наприкінці травня, чого, як запевняють місцеві, тут зроду не було.

«Хто ж сюди білорусів пустить?»

Мешканці прибережних сіл, які здають житло відпочивальникам, згадують: минулого року в середині літа, коли сезон у негарячій Волинській області якраз у розпалі, на Шацьких озерах сиділи лише вони одні. Туристів взагалі не було.

- Усі боялися білорусів – що розпочнеться наступ з того боку, – наголошують місцеві. - Від нас до кордону 20 км. Туристів із Білорусі, які раніше до нас товпами їздили, теж, зрозуміло, не було. Хто ж їх тепер пустить?

Цього року, сподіваються, становище виправиться. Люди потроху звиклися з воєнними реаліями і згадали про те, що можна і треба день-другий, а то й тиждень провести на природі. Власники турбаз обережно мріють: може, цього року вийдуть на довоєнні показники. Принаймні ранні дзвінки на це натякають.

- У нас сезон починається наприкінці червня, до цього часу погода зазвичай не сприяє купанню, - ділиться з журналісткою Коротко про Марта, господиня однієї з баз за 50 метрів від найглибшого озера країни Світязь. – Я вперше так рано приїхала на базу – на початку червня немає сенсу навідуватись, ніхто ще нічого не бронює. Але зараз погода гарна. Щоб я наприкінці травня когось брала – такого взагалі ніколи не було. Але вже з'являються дзвінки – ось зараз буквально до нас уже виїхали люди. Я сама вперше за п'ять років у таку пору купалася.

Наразі, каже Марта, на червень та початок липня заброньовано близько десяти відсотків номерів. Місць достатньо. Незважаючи на зменшення кількості туристів, бази довкола озер не закрилися – відкриватися, швидше за все, будуть усі.

– У перший рік війни у ​​середині липня, а це розпал сезону, я тут була одна, – згадує Марта. - Погода була така собі, звичайно, але все одно. У нас же все від погоди залежить – якщо небо закриває хмарами, всі різко збираються: «ні, не сидітимемо тут», а як тільки сонце виходить, то бронюють усі номери повністю за день.

У воєнний час змінилася і географія туриста. Якщо раніше на Шацькі озера зазвичай їхали відпочивальники з пропискою у західних областях, іноді – з київською, то тепер все частіше на базах лунають дзвінки зі східних та південних регіонів. За словами Марти, цього року збираються приїхати з Дніпра та навіть з Одеси – відпочинок біля моря тепер небезпечний. Багато таких, хто вперше приїде на Шацькі озера, із Києва. А торік, кажуть, чомусь багато було з Житомира.

У пансіонатах живуть переселенці

У державних пансіонатах та санаторіях поки що не густо. Як розповіли Коротко про співробітники санаторію «Лісова пісня», сьогодні у номерах мешкає близько 90 переселенців із Харкова.

– За них платить благодійна організація, – зазначає звільнений днями із санаторію «Лісова пісня» у зв'язку з мобілізацією заступник директора з господарської частини Петро Ткачук. - Минулого літа трохи місця заповнилися. Приїжджали зазвичай на кілька днів. Це прикордонна зона, треба перепустку робити. Цьогорічного сезону може і не бути взагалі, як такого. Зараз не їдуть – бояться, що вручать повістку на блокпостах.

Дівчата вже печуть пончики

Окрім переселенців, у санаторії відпочивають сім'ї загиблих бійців – ті, яким путівки надають ОТГ. А так туристів нема.

Так чи інакше, а жителі поблизу розташованих до Шацьких озер сіл усе ж таки сподіваються, що люди будуть. Адже війна забрала можливість відпочити на узбережжі Азовського моря - у Бердянську чи Кирилівці, або ж у тій же Одесі на березі Чорного.

- Дівчатка, які печуть пончики, – це наш пляжний бренд, традиційна насолода, якою ласують відпочивальники, - вже готуються до сезону, - розповідають власники баз у селі Світязь на березі однойменного озера. – Загалом за час війни у ​​нас облагородили зони відпочинку. У центрі поклали бруківку, зробили дорогу на набережній. На березі звели пандуси, і дівчаткам тепер легше на велосипедах розвозити свій товар. Хоча, кажуть, вони не дуже надійні, могли б краще зробити. Але вже як є, і за це спасибі.

400 гривень за добу в котеджі на одного

Комарів, чутки про яких щороку відлякують від Шацьких озер бажаючих відпочити на вихідні, кажуть, біля самої води немає.

- Я постійно чую, що наші комарі вже когось доїдають, але сама їх не бачу, - дивується Марта. - Може, це десь, де більше лісів... У нас біля самого Світязя їх нема.

Ціни місцеві, незважаючи на загальне подорожчання всього і вся, не піднімають. Навіть опускають. Готові торгуватися.

- Ті ціни, що ви бачите на сайтах, завищені, - відверто визнають власники баз. – Ми таку ціну, ось, наприклад, 400 гривень з особи в котеджі, можемо взяти, тільки якщо приїхала одна людина на одну ніч, і стелити одному та прати-прибирати після нього невигідно. Якщо компанією їдуть – знижуємо ціни. Якщо довго живуть – опускаємо ще більше. Зараз, щоправда, трохи піднімемо – через подорожчання електрики. Подивимося.

Житло в котеджах дехто з власників сьогодні намагається здавати компаніям поверхами. На одному поверсі – три-чотири кімнати, може поміститися 10-12 осіб. Душ, кухня – загальні, на поверсі. Але здадуть номер і окремо – нікому не відмовляють.

Бомбосховище – одне на все село

Щодо бомбосховищ відпочивальники не переймаються. Власники баз зазначають: жодного разу про укриття не запитували.

– Їх у нас і немає, ні на базах, ні на пляжі, – розводять руками господарі баз відпочинку. – Ось тільки на тій державній, на яку Зеленський приїжджав, є – в одному із корпусів. Але в нас тихо, спокійно, тривоги не чути. Я ось приїхала зі Львова, кажу сусідці: «О п'ятій ранку тільки був відбій», а вона: «А що це таке?». Тут навіть не знають, що це! У нас тут нічого не пищить, не літає, не стріляє.

Вхід у ліс за грибами та ягодами закритий – для цього потрібні перепустки. Щоправда, люди й самі не горять бажанням у воєнний час гуляти прикордонними посадками – раптом нарвешся на заготовлену для ворога міну. Деякі ходять з місцевих, які знають безпечні стежки, грибні та ягідні галявини. Але збирачів набагато менше, ніж до війни.