Рецензія на фільм «Наглядачі» / The Watchers

З 6 червня в кінотеатрах можна подивитися новий фільм жахів «Наглядачі», сюжет якого заснований на однойменному романі ірландського письменника А.М. Шайна. Це режисерський дебют у повнометражному кіно Ішани Найт Ш’ямалан — доньки майстра містичних трилерів/горорів М. Найта Ш’ямалана, котрий тут виступив продюсером. У рецензії нижче розповідаємо, наскільки вдало молода дебютантка реалізовує себе у моторошному жанрі, на якому зробив собі ім’я її відомий батько.

«Наглядачі» / The Watchers

Жанр фільм жахів про надприродне
Режисерка Ішана Найт Ш’ямалан
У ролях Дакота Феннінг, Джорджина Кемпбелл, Олівер Фіннеган, Олуен Фуере, Алістер Браммер, Джон Лінч
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Трохи сумна білявка Міна живе в Ірландії та працює у зоомагазині. Одного разу бос дає їй завдання — перевезти цінного папугу до зоопарку десь неподалік Белфаста. Тож дівчина дає пташці прізвисько Дарвін та вирушає в дорогу, котра припускає подорож густими ірландськими лісами. Саме в одному з них мобільний телефон Міни зрадницьки вимикається, а автівка глохне. Після марних лісових метань героїня зустрічає не за віком активну бабцю Медлін, котра прямує у дивне сховище, що знаходиться прямо посеред лісу. 

Медлін наполегливо радить новій знайомій слідувати за нею, якщо вона хоче вціліти. У сховищі знаходяться ще двоє: смиканий юнак Деніел та молода жінка Сіара. З приходом темряви усі вони як за наказом шикуються прямо перед величезним дзеркалом-вікном, нагадуючи манекени з вітрини бутіка. Так жителі сховища виконують одне з суворих правил, які обов’язково потрібно виконувати. І саме тоді за ними починають уважно спостерігати таємничі істоти ззовні — Наглядачі.

Молода режисерка Ішана Найт Ш’ямалан (дівчині ще не виповнилось і 25), для свого повноцінного кінодебюту вирішила адаптувати твір А.М. Шайна, що вийшов у 2022 році. Пробитися у вищу кінематографічну лігу вона намагається завдяки безбожній імітації стилю свого уславленого батька. Але виходить дуже посередньо.

За своєю сутністю «Наглядачі» — лісовий фолк-горор про надприродне. На тему міфологічних ірландських монстрів у темних ірландських же лісах, загальні плани яких нагадують місцину у Західній Вірджинії зі слешера «Поворот не туди», вже достатньо вичерпно висловився Корін Гарді у своєму «З темряви» (2015). Для нього, до речі, це також був дебют, і вийшло значно захопливіше і водночас менш претензійно.

Починається історія з того, що глядача знайомлять з головною героїнею, яка, здається, сама не розуміє, ким вона є насправді. Пізніше, коли персонаж Дакоти Феннінг вже опиняється у «казковому лісі», Ішана вмикає фірмову ш’ямаланівщину, а сюжет перетворюється на нуднувате озвучення тези про те, що всі ми так чи інакше наглядачі, котрих хлібом не корми — дай поспостерігати за іншими крізь телеекран. Що цікаво, до подібної теми людської жаги до видовищ не так давно звертався Джордан Піл у своєму «Ноу», і робив він це помітно витонченіше.

Втім, на півдорозі до розв’язки ця думка десь стрімко губиться, а їй на заміну приходить трагічна передісторія Міни. Шкода, що ця особа не викликає жодної емпатії, як в принципі й інші в’язні «хатини у лісі». Там, де сценарій припускає напругу, як от епізод з чоловіком Сіари, який начебто повернувся у бункер після декількох днів блукання у лісі, виникає суцільна байдужість. А там, де лишається простір для якихось загадок чи навіть алегоричного трактування подій, виявляється, що Ішані запропонувати практично нічого.

Дакота Феннінг впродовж 100 хвилин хронометражу видає один-єдиний кам’яний вираз обличчя на всі події, тож її героїня — це в прямому сенсі хороша Міна при поганій грі. Часта гостя у горорах Олуен Фуерте, яку ви могли бачити у новітній «Техаській різанині бензопилою» чи зовсім нещодавньому «Таро», тільки й робить, що весь фільм нагадує про суворі правила, чим добряче дратує. Про інших і сказати до ладу нічого, адже творці дають надто мало інформації стосовно персонажів, тож і щирого зацікавлення вони, відповідно, не викликають.

Ішана Ш’ямалан зробила лише перший серйозний крок у повнометражному ігровому кіно та, на жаль, вийшло так, що перший млинець нанівець. Постановниця намагалася оперувати дозованим атмосферним жахом, нагнітати напругу та до певного часу робити ставку на загадковість. Вийшов такий собі Ш’ямалан на мінімалках, приправлений похмурим ірландським фольклором.