Українцям потрібен справедливий мир: яким є суспільство на третьому році повномасштабної війни

Українське суспільство завжди мало запит на справедливість. Соціальну справедливість. Справедливість, яка полягає в протидії корупції та встановленні верховенства права.

Ми не є винятком. Подібні запити притаманні різним країнам, які пережили в новітній історії кризи, війни, конфлікти, здійснили перехід від авторитаризму до паростків демократії. Досвід не завжди релевантний нашому, але запит на справедливість був і в країнах Балтії, і в Чилі, Колумбії, на Філіппінах.

Проте сьогодні, коли велика війна, спричинена повномасштабним російським вторгненням, стала війною на виснаження, запит на справедливість у суспільстві кристалізується ще більше. Він проявляється в широкому діапазоні — від покарання винних у знищенні українців до протидії внутрішнім викликам у вигляді корупції та порушення прав. Люди все частіше замислюються й про ціну миру, і про підходи до майбутньої відбудови. А також очікують від влади різних рівнів конкретних кроків, спрямованих, зокрема, на посилення безпеки.

У квітні цього року на замовлення Національної платформи стійкості та згуртованості агенція InfoSapiens провела соціологічне дослідження. Його мета — з’ясувати рівень стійкості та згуртованості українців.

Торік схоже дослідження проводила соціологічна група «Рейтинг». Методика та питання майже ідентичні, тож ми можемо фіксувати певні тенденції в динаміці останніх 10–11 місяців.

Відразу зауважу, що йдеться здебільшого про феномен соціальної стійкості, який передбачає такі складові, як взаємодія, довіра, ефективність та адаптивність. Досліджуючи соціальну стійкість, ми можемо з’ясувати, якими є головні суспільні пріоритети, настанови та очікування під час повномасштабної війни.

Як і торік, сьогодні українці найбільше прагнуть миру (56%). А далі починаються відмінності.

Улітку 2023 року в рейтингу того, чого найбільше не вистачає нашим співгромадянам, другою була стабільність (44%). Цього року вона лише п’ята за значущістю (26%). Можливо, це свідчить про те, що люди певною мірою адаптувалися до життя в умовах війни.

Сьогодні друге місце серед пріоритетів і потреб займає запит на справедливість (40%). Тут може бути багато інтерпретацій, але в поєднанні запиту на справедливість із запитом на мир, виникає питання: що це за мир? Мир на яких умовах? Справедливість окреслює «червоні лінії», стає тією межею, яку не припустимо перетинати в будь-яких переговорах щодо «закінчення війни». Українське суспільство не визнає мир за будь-яку ціну. Мир має бути справедливим. Це та мета, від якої ми не готові відмовитися.

При цьому більшість опитаних висловлює готовність терпіти складнощі через війну заради перемоги стільки, скільки потрібно (69%). Подібна тенденція спостерігалася й торік. Ані відсутність позитивних новин, ані регулярні обстріли й інші складні обставини, спричинені війною, не похитнули бажання українців вийти з війни переможцями.

Третім за важливістю є запит на посилення єдності (31%). Він актуалізує питання про сенси та цінності, які нас можуть об’єднати — що саме і як комунікувати в публічному просторі. Адже бекграунд для згуртованості є і залишається доволі міцним.

У дослідженні ми поставили питання про готовність респондентів взаємодіяти з різними соціальними групами. Відповіді продемонстрували два полюси: найвищою є готовність взаємодіяти з україномовними українцями (98%), найнижчою — з жителями Росії. Взаємодіяти з росіянами відмовляються 89% українців, а з жителями Білорусі — 67%.

Також у самому низу рейтингу — жителі тимчасово окупованих території Донеччини й Луганщини. З ними не готові взаємодіяти 72%, тобто цей показник гірший, ніж щодо громадян Білорусі. Що стосується жителів окупованого Криму, то з ними однозначно готові взаємодіяти 19% і скоріше готові — 29%. Ці 29%, так би мовити, придивляються, але в принципі не виключають подібної можливості.

Контраст з окупованими територіями сходу України очевидний, адже і там, і в Криму окупація відбулася у 2014 році. Отже, заходи політики когнітивної деокупації півострова можуть принести позитивний результат. Шанс є. Але водночас присутній і виклик щодо розробки відповідної політики комунікації, яка входить у загальну систему суспільної стійкості.

Загалом українці демонструють досить високу готовність допомагати один одному (82%), а більшість із них констатує, що вони не стикалися з дискримінацією ані за мовними, ані за етнічними, ані за релігійними ознаками. Наші громадяни залишаються толерантними до жителів ТОТ і тих, хто перебуває за кордоном через війну.

Натомість майже кожний п’ятий українець зазнавав критики або несхвалення через політичні вподобання. Які це політичні уподобання, ми не питали, але суспільство потроху повертається до політичного життя з його традиційними лініями напруги, що тимчасово відійшли на другий план після 24 лютого 2022 року.

Проте важливіше, що українці не ділять один одного на сорти та групи й готові взаємодіяти один з одним, попри різний досвід війни.

Ще один актуальний запит суспільства можливо вирізнити, проаналізувавши відповідь на питання, якими мають бути пріоритети у роботі місцевої влади. На відміну від минулого року, зараз на першому місці допомога ЗСУ (46%) — раніше це було третє за важливістю завдання. Далі йдуть боротьба з корупцією (34%), що цілком прогнозовано, та облаштування бомбосховищ і укриттів (18%). Останній варіант в минулому опитуванні взагалі не входив до провідної трійки.

Ми бачимо реальну потребу громад у захисті та посиленні безпеки. Крім соціологічних досліджень, Національна платформа проводила зустрічі з органами самоврядування і консультацій із громадськістю. В багатьох регіонах питання цивільної безпеки — дійсно пріоритет.

З запитом на безпеку корелює відповідь на питання про готовність громад до криз і надзвичайних ситуацій — оцінка не дуже оптимістична. Таку готовність констатували трохи більше, ніж половина респондентів — 55%. Отже, над цим дійсно треба працювати, тримаючи у фокусі те, що інфраструктурна й енергетична стійкість, стійкість управлінських процесів за умов довготривалої війни на виживання також перетворюються на ключові параметри відновлення — й післявоєнного, й того, що частково відбувається вже зараз.

Критерієм стійкості управління, соціальної стійкості, а значить, й ефективності влади, стає її здатність забезпечити базові потреби людей і рухатися відповідно тим «дороговказам», які артикулюють нагальні суспільні запити, але також вміння адаптовуватися та передбачати активні зміни у взаємодії з громадами.

Юлія Тищенко, співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості, експертка УНЦПД

Ілюстративне фото: Getty Images