Мешканка Чернівців відкрила йога-студію у 59 років і викладає там уже 15 років

74-річна Людмила Мартиненко з Чернівців - сертифікована викладачка йоги за методом Айєнгара та засновниця йога-студії "Лотос". Людмила займається йогою вже 25 років, але не зупиняється на досягнутому – відточує свої вміння, удосконалює знання, вчить інших та допомагає відновлювати здоров'я своїм учням.

Пів століття Людмила вела звичайне життя – навчання, сім'я, робота… Але ближче до 50-ти все почало сипатися – діти виросли, з'явилися проблеми зі здоров'ям. Змінити ситуацію допомогло знайомство з йогою.

"Мої перші уроки коштували 2 гривні"

– Усе своє життя я працювала - на заводі, потім на швейній фабриці, – згадує пані Людмила. - Тоді ніхто не замислювався про самореалізацію, як і про те, що за здоров'ям потрібно стежити. До речі, я прийшла до йоги ближче до 50 років, але познайомилася з нею ще у 24. Тоді мій дядько попросив, щоб я переклала книжку про йогу болгарських авторів з української на російську мову. Коли я перекладала, не розуміла, як перекласти анатомічні терміни. Тому пробувала виконувати пози, щоб найти відповідь. Тоді я переклала цю книжку і надовго забула про йогу.
Потім було заміжжя, діти, робота - собою я не займалася, не розуміла свого тіла. Ближче до 50-ти, через те що перенесла кілька операцій, - почувалася дуже слабою, боліли суглоби. Почала ходити на групу, де ми займалися чимось схожим на йогу. Була шокована, коли зрозуміла, в якому стані моє тіло. І це не дивно: хоча я любила фізичні вправи та гімнастику, востаннє на уроці фізкультури була у 18 років.

- Але ж можна було почати саме зі звичної фізкультури, зарядки, як вийшло, що прийшли саме до йоги?

- На той час у мене накопичилося багато проблем - і фізичних, і психологічних - я почала дуже інтенсивно практикувати. З подивом виявила, що практики почали змінювати моє життя, навіть сни. До йоги, поки тіло було хворе, слабеньке, мені снилися сни, де я була в розпачі і не могла вирватись із страшних ситуацій. Через три місяці практики і по сьогодні такі сни вже не сняться. Сильне тіло впливає на сни, на почуття впевненості.

Я стала активно шукати інформацію про йогу і відчувала, що хочу ділитися отриманими знаннями з подругами та колегами по роботі.

Чому я стала практикувати саме йогу? Тому що ще не було ніяких центрів, де пропонували оздоровчі системи. 

В першій групі вправи були під музику, і вони були взяті з йоги. Це було новим для мене, і я згадала, як перекладала книжку та радянський фільм "Індійські йоги - хто вони". В той час я трохи цікавилася ізотеричною літературою, що мала східні корені. Але думаю, що це боже провидіння.

Особливість методу Айєнгара - в точності інструкцій. Вважається, що краще, ніж Айєнгар, ніхто у світі робити пози не міг. Це з його глибоким знанням людського тіла. Він сам відновився після тифу та туберкульозу завдяки асанам з йоги, а потім почав розповсюджувати її у світі. Айєнгару знадобились роки, щоб зробити інструкції дуже чіткими і лаконічними, зрозумілими для учнів. Також створив методичні вказівки та систему навчання.

- А перші уроки саме з йоги – як вони почалися? Коли?

- Вести перші уроки з йоги я почала не раптово. Я викладала йогу самоучки з 2000 року, тоді в мене не було вчителя. Почала пропонувати своїм колегам на фабриці 15-хвилинні уроки. Це не була виробнича гімнастика. Мені дуже хотілося ділитися отриманими знаннями. Це вже був чіткий вектор до викладання. Хоча на фабриці мені було доручено вести і виробничу гімнастику. Я придумала вправи для швей, які довго сидять зігнувшись. 

Спочатку навчила фізруків в цехах і потім робили вправи під радіосупровід. Вся фабрика «Трембіта» робила ці вправи. За книгами та касетами я почала сама вивчати пози, а потім викладала за вивченим матеріалом. Так тривало років сім. Перші 2-3 роки працювала безкоштовно, а пізніше за копійки. Мій урок тоді коштував 2 гривні – зараз про це смішно говорити. Ніколи не брала з людей багато: я людина старого ґарту, дуже відповідальна і з повагою ставлюся до чужих гаманців. Людям подобалося те, що я роблю: у мене є харизма, і на той момент я вже здобула другу вищу освіту, психологічну.

Далі я почала їздити на навчання. Змінювалося моє знання про тіло - змінювалося викладання йоги. Мені вдалося побувати на занятті в одного прекрасного педагога - вистачило одного уроку, щоб зрозуміти, як багато ще потрібно вчитися і що тепер мене чекає довгий шлях. Але я горіла цим. Незважаючи на те, що мені було 56 років, практикувати я могла, як молоді жінки, була гнучкою, за період самонавчання не зазнала жодної травми. 

- До речі, така ваша гнучкість - це генетика чи результат завзятих занять?

- Насамперед, звісно, ​​генетика. Батько добре плавав, мама займалася танцями та гімнастикою, була дуже гнучкою. На жаль, у них було важке життя, вони не мали можливості розвивати свої таланти.

Гроші почали приходити самі

- Коли ви відкрили свою студію йоги?

- Офіційно перша студія з йоги Айєнгара в Україні була заснована мною в 2009 році, на той момент мені було 59 років. До цього мої заняття проходили у дитячому садку, де я арендувала зал.

Треба сказати, коли від йоги почали надходити гроші, для мене це було дуже незвичайно. Я звикла заробляти на фабриці, але через рік-два після того, як почала викладати йогу, - пішла з роботи. У мене вже була пенсія, я не боялася піти, дивилася в майбутнє з оптимізмом – і люди приходили та приходили. До того ж мої заняття коштували дуже дешево.

Коли завідувачка дитячого садка попросила залишити приміщення, переживала, що доведеться підвищити вартість абонементу вдвічі через нову оренду. Богові було вгодно, щоб усе вийшло швидко – у мене не виникло перешкод, і я могла рухатися далі. Швидко знайшла новий зал (мене навчили, як говорити з орендарем, щоб він не зробив ціну надто високою, я нічого цього не вміла). Коли я відкрила студію, то стала приватним підприємцем. З того часу у мене з'явився і сайт, на уроки приходило понад 20 людей.

І гроші почали приходити ніби самі по собі. Я їздила на семінари до Індії, Франції – все власним коштом. Я також навчала, організовувала майстер-класи та семінари. Згодом мої учні від мене йшли, відкривали свої центри та ставали моїми конкурентами. Напевно, у нас у Чернівцях найбільша кількість викладачів йоги за методом Айєнгара в Україні і, здебільшого, це мої учні.

У 2011 році я стала сертифікованим викладачем, мій сертифікат був підписаний самим Айєнгаром, він тоді був ще живий (у 2014 році у віці 96 років він покинув цей світ). Згодом відкрився центр Айєнгара в Харкові, Одесі, Миколаєві.

- Сьогодні, окрім офлайн занять, у вас є і заняття онлайн. Ви не втомлюєтеся?

- Останнім часом почала втомлюватися, бо щодня веду у студії урок, плюс увечері уроки онлайн. У мене є учні в Америці, Польщі, Німеччині, Норвегії, Ірландії – всі наші українки.

- Після початку повномасштабного вторгнення чи змінилися ваші заняття?

- З перших днів повномасштабного вторгнення у ​​Чернівцях людей як корова язиком злизала: ми дуже близько до кордону, хоч у нас, слава Богу, жодного разу не падали бомби. Тоді поїхали не лише клієнти, а й викладачі, а вони – на вагу золота. Ти не можеш взяти викладати сторонню людину, вона має пройти той самий шлях, що й ти. Потім виїхали мої учні. Був період, коли я боялася, що доведеться закривати студію: на урок приходило по 2-3 людини, а до війни – по 18-20 і більше, тоді ми мали по 5 уроків на день.

Проте закривати студію не довелося: зали швидко заповнилися людьми, які приїжджали із неспокійних міст – Харкова, Запоріжжя, Дніпра, Херсона. Згодом хтось повернувся додому, хтось лишився, але люди знову почали приходити. У тому числі місцеві жителі, незважаючи на конкурентів із гарною рекламою. У мене немає реклами, але є сарафанне радіо – і воно працює. Тож сьогодні я продовжую працювати так, як і працювала.

“Після занять люди виходять щасливими – і я щаслива разом із ними”

- Чи є якісь особливості викладання саме йоги?

- Буває, людина хоче викладати, а в неї дуже жорстке тіло і вона багато не може. Це перешкода: ви не зможете навчити людину тому, що не вмієте робити самі. Але є й інша складність. Деколи в минулому гімнасти, акробати, танцюристи думають: якщо вони щось вміють, то можуть викладати, проте це не так. Буває, людина має чудову практику з йоги, але немає таланту пояснювати. З такої людини ніколи не вийде гарний викладач. Крім того, дуже важливо мати достатньо знань та умінь, щоб не нашкодити здоров'ю людини.

Окрім професіоналізму, якому треба вчитися, головною рисою викладача йоги є співчуття до людини. Вчитель повинен відчувати страждання людини, тоді він їй зможе допомогти. Щирість у стосунках з людьми зближує учнів і вчителя!

Викладати йогу – велика відповідальність. Наприклад, ви можете зробити глибокий прогин, а до вас приходить зовсім не гнучкий чоловік, що з ним робити? Використовувати різні пристрої, руки та ноги, щоб захистити хребет. А на заняттях ми робимо все, щоб дістатися хребта, розправити його, подовжити...

Я навчалася у великих вчителів, вони навчали, як працювати з людьми, які мають мікрогрижі, протрузії, як працювати після травми, що робити, якщо болить коліно, лікоть, плече... А шийний відділ - взагалі проблема кожної другої жінки: у багатьох робота сидяча.

Головний принцип йоги – не нашкодити. Раніше я просто робила асани, а учні за мною повторювали – після навчання зрозуміла, що викладач має пройтися залом, перевірити, щоб усі все робили правильно. Якщо це необхідно, він має вміти змінити інструкцію.

- Чи вдалося вам завдяки йозі вирішити свої питання щодо здоров'я? А що кажуть ваші учні – їм йога допомогла стати здоровішими?

- Звичайно. Мені 75-й рік, у мене всі суглоби та хребет здорові, я легко рухаюся. Єдине, у цьому віці не може бути багато фізичної енергії, тому потрібно шукати баланс між навантаженням та відпочинком, інакше знижується імунітет і можна легко захворіти.

Щодо учнів, то до мене часто приходять люди і кажуть: у мене протрузії, у мене грижі. А коли у людини такі проблеми, їм уже нічого не допоможе, окрім йоги, – ні масажисти, ні мануальні терапевти, ні традиційна медицина, яка лікує медикаментозно. Як можна вилікувати медикаментозно розтягнуті зв'язки у хребті, через які вилізла мікрогрижа? Тут допоможе лише зміцнення м'язового корсету. М'язи візьмуть на себе роль розтягнутих зв'язок, які, на жаль, вже ніколи не повернуться до свого первісного стану.

Таким людям я говорю: якщо у вас вже є проблема гриж і протрузій, ви приречені все життя практикувати. Коли людина перестає практикувати, то проблема повертається.

- А як йога допомагає людині у вирішенні таких проблем?

- Йога тренує тіло гармонійно, завдяки заняттям люди знову можуть легко нахилятися, робити прогини, скручування, перевернуті пози, яких ми ніколи не робимо у житті. Завдяки заняттям налагоджується робота нервової, ендокринної та імунної систем. Якщо між цими системами немає гармонії – тіло страждає.

Грамотна йога – це 1,5 години уроку, коли людина відключає розум, слухає вчителя та виконує його інструкції. Такі уроки стають терапевтичними – людина нічого не згадує, не планує та не переживає через це. Емоції заспокоюються - такий стан називається "тут і зараз". Після занять люди виходять щасливими – і я щаслива разом із ними.

Саме тому, що люди отримують позитивні ефекти, вони і практикують йогу. Просто так змусити людину ходити на уроки та платити за це гроші неможливо. На заняттях людина отримує задоволення і розслаблення, хоча постійно стикається з опором тіла. Тіло не хоче змінюватися, і щоб це трапилося, потрібно докласти зусиль – вчитель грає в цьому процесі лікувальних змін велику роль.

Коли я бачу, що хтось здається раніше, звертаюся до людини, підтримую, жартую. Усі посміються – розслабляться – і знову вперед. Така роль викладача, і на це йде чимало енергії. Але і я отримую зворотний зв'язок – позитивну енергію та емоції від учнів.

Я вважаю, що історія з йогою в моєму житті – не випадковість, а Боже провидіння. Йогу можуть використовувати люди будь-якої релігії, щоб покращити своє здоров'я. Все змінюється, коли людина починає практикувати. Завдяки навчанню у мене з'явилося багато друзів та вчителів по всьому світу, які стали для мене авторитетом. Для мене головне в уроці - ділитися знаннями та бачити, як після заняття у людей сяють очі.