Пам’яті солдата Олександра Мороза

26-річний командир відділення десантно-штурмового взводу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Олександр Мороз із позивним «Балу» загинув під час ворожого обстрілу 22 березня 2023 року поблизу Кремінної на Луганщині.

Олександр родом із Житомира. У рідному місті закінчив школу, продовжив навчання в автомобільно-дорожньому коледжі, здобув ступінь бакалавра у державному університеті «Житомирська політехніка». Молодий десантник мріяв будувати військову кар’єру, тож на магістратуру пішов до Поліського національного університету. Та закінчити навчання не встиг - загинув.

«Саша брав участь в АТО/ООС із 2016 року. У нього були нагороди за військову службу, зокрема за оборону Авдіївки, відзнака Президента за участь в АТО/ООС... Орден «За мужність» ІІІ ступеня мій чоловік так і не встиг отримати через загибель. Він жив військовою справою і любив її та Україну. Саша говорив, що навіть думає по-військовому. Він був дуже відповідальним, справедливим, не міг терпіти підступності, хотів змінювати країну і робив це настільки, наскільки міг. Саша розумів, що його служба в армії – це самопожертва. Мене він завжди заспокоював словами: «Усе буде добре. Я повернуся, ти тільки чекай», - розповідає дружина воїна Мар’яна.

Під час подій Революції Гідності батьки ледь стримали Олександра від поїздки на Майдан. Йому боліла доля країни, тож згодом він підписав контракт із 95-ю бригадою і зрозумів, що військова справа – це його покликання. Чоловік дуже пишався, що служить саме у 13-му батальйоні.

Мар’яна згадує, що Олександр постійно жив між армією та сім’єю. Вони познайомилися напередодні його відбуття у Мелітополь, а потім зустрічалися між ротаціями. Жінка каже, що з першого знайомства постійно жила в очікуванні коханого. Після одруження Олександр приїздив у коротку відпустку, аби забрати дружину з донькою із пологового, а потім – на хрестини дитини.

Незадовго до повномасштабної війни чоловік провів майже рік зі своєю сім’єю. За словами дружини, війна не полишала його навіть удома. Вечорами він грав у військову комп’ютерну гру, ніби відчуваючи, що скоро знову опиниться на реальному полі бою.

Оскільки Олександр був у резерві, то 24 лютого 2022 року одразу поїхав у ТЦК, повернувся у свій 13-й батальйон і за кілька днів поїхав на Донеччину. Згодом брав участь в боях на Харківщині.

«На початку серпня 2022 року Саша отримав поранення, до кінця грудня проходив лікування та реабілітацію й отримав третю групу інвалідності на рік. Він вирішив провести цей час із сім’єю, але, на жаль, це тривало недовго. Два місяці ми день у день були разом, щовечора їздили у гідропарк. Саша постійно стежив за новинами, аж поки не прийняв рішення повернутися на війну, хоча мав підстави не робити цього. Мені він сказав, що мусить їхати до своїх побратимів, бо не хоче, щоб росіяни прийшли до мене з донькою», - згадує дружина Героя.

Востаннє сім’я бачилася 8 березня, коли Олександр від’їжджав на схід. Тоді він традиційно попросив чекати його вдома і пообіцяв, що влітку приїде у відпустку.

22 березня «Балу» поїхав на завдання, написав дружині останнє повідомлення «Люблю вас» і більше не виходив на зв’язок.

Згодом Мар’яні повідомили, що її чоловік загинув. За словами жінки, пізніше вона згадала, що саме в час його смерті з донькою збирали йому передачу. Малюнок доньки та листівка дружини так і не вирушили до свого адресата.

«У моїй голові наше спільне життя – це три коротенькі епізоди: фрагмент відео, на якому чоловік мене цілує, його тіло в моргу, а далі – він лежить у військовій формі у домовині… Весь рік після загибелі Саші я майже щодня заводила доньку в садочок і йшла на його могилу. Я там вистраждала і виплакала, але Сашу це не може повернути. За звичкою досі чекаю на нього.  Наша донька знає, що тато на хмаринці, а також у її та маминому серці», - говорить Мар’яна.

Олександр мріяв купити власний будинок і завести чорного лабрадора. Тепер дружина каже, що докладе зусиль, аби здійснити ці його мрії. У пам’ять про коханого вона зробила два татуювання: слова його почерком «Поруч з тобою сьогодні, завтра і завжди», а також символічні дві руки, з’єднані червоною ниткою.

Олександра Мороза поховали на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі. У Героя залишилися батьки, сестра, дружина та донька. Посмертно десантник нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня.

Шана і слава Воїну!

Фото Мар’яни Мороз, Суспільне. Житомир