Членство в НАТО – ілюзія чи реальність: чого Україні очікувати від Вашингтонського саміту – опитування експертів

На думку експертів, США та Німеччина виступають за заморозку конфлікту. Натомість НАТО має продемонструвати силу, а не слабкість, бо час не на його боці.

"Я не готовий підтримати Україну в НАТО", - сказав Джо Байден тиждень тому в інтерв’ю журналу Time. Ця заява американського президента здійняла чималу хвилю обурення в Україні. Особливо напередодні 75-го ювілейного Вашингтонського саміту НАТО 9-11 липня. Києву вже дали зрозуміти: на політичне запрошення до членства в Альянсі на цьому саміті розраховувати не варто. Натомість у США обіцяють, що рішення саміту міститимуть формулювання про "побудову моста, який наблизить Україну до членства".

Про що саме йде мова поки що не відомо. Проте ще напередодні Вільнюського саміту НАТО минулого року нам чітко дали зрозуміти, що до закінчення війни членом Альянсу Україна не стане. Тож, ТСН.ua у партнерстві з Центром "Нова Європа" вирішили поцікавитися у впливових європейських дипломатів, експертів та американських військових: які рішення можуть бути ухвалені під час саміту НАТО у Вашингтоні для завершення війни?

Стислі коментарі європейських дипломатів ми наводимо на самому початку. Після них читайте розгорнуті відповіді європейських експертів та американських військових.

Мартін Єґер, Посол Німеччини в Україні

"Майбутнє України в НАТО. Я сподіваюся, що Вашингтонський саміт принесе відчутний прогрес, який допоможе Україні краще захищатися від російського агресора. Протиповітряна оборона в цьому контексті є особливо важливою".

Каїмо Кууск, колишній посол Естонії в Україні, нині посол Естонії в Литві

"Жодне єдине рішення не припинить російську агресію проти України миттєво. Я очікую кроку вперед на шляху України до членства в НАТО порівняно з Вільнюським самітом. Я очікую, що НАТО відіграє певну координуючу роль у постачанні необхідного обладнання для України для досягнення перемоги. Перемога покладе край війні".

Вольфганг Ішингер, колишній голова Мюнхенської конференції з безпеки та колишній посол Німеччини в США та Великобританії

"Саміт НАТО 2024 року має одну центральну місію: продемонструвати Путіну, що Росія не матиме жодних шансів взяти гору в Україні, а також, що Альянс підтримує суверенітет і територіальну цілісність України".

Густав Грессель, старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR, Німеччина)

Щодо майбутнього вашингтонського саміту: варто заздалегідь визначитися з очікуваннями. Жодних суттєвих рішень щодо ситуації в Україні не буде: ані щодо розширення, ані щодо гарантій безпеки. З моменту повномасштабного вторгнення країни НАТО були стурбовані насамперед власною безпекою, збільшенням витрат на оборону, укріпленням сил НАТО на східному фланзі й відновленням спільних військових структур задля планування й організації спільної оборони. Лише країни Балтії й Данія вважали підтримку України більш пріоритетним питанням, ніж участь у поміркованих діях НАТО.

Ба більше, Альянс не має єдиного бачення цілей війни. Франція й більшість членів НАТО виступають за перемогу України й відновлення її територіальної цілісності. При цьому окремі найбільші постачальники військової допомоги, а саме США та Німеччина, виступають за заморозку конфлікту. Крім того, Туреччина й Угорщина мають ревізіоністські плани й навряд чи підтримають якесь компромісне рішення.

Табір прихильників "заморозки" вважає, що будь-яке визначення майбутнього України ускладнить початок переговорів. Це груба помилка. Росія не розпочне справжні переговори, поки має бодай один реальний шанс на повну перемогу у війні. Змінити це можливо через надання військової підтримки Києву. З іншого боку, Україна не бажає починати переговори, оскільки має негативний досвід домовленостей із Москвою про "чесне" припинення вогню. Без гарантій безпеки Заходу та членства в НАТО, припинення вогню розглядатиметься Росією як тактична перерва, під час якої вона переозброїться, перегрупується й завдасть нового удару.

Дивує те, що США та Німеччина, — дві країни, які виступають за заморозку, — також неохоче розглядають членство України в НАТО (що по суті є єдиним позитивом, який може змусити Київ прийняти таку заморозку). Проте в німецькій та американській зовнішній політиці багато дивних і суперечливих моментів.

Катрі Пінньоніемі, доцентка Гельсінського університету і Сінікукка Саарі, директорка з досліджень у Фінському інституті міжнародних відносин

На Вашингтонському саміті буде відзначено 75-річчя НАТО. Попри цей історичний імпульс, наразі очікування щодо ролі НАТО у просуванні миру в Україні вичерпуються. Багато хто вважає, що просте збереження поточного рівня підтримки й зобов'язань перед Україною вже є приводом для святкування.

Поточний рівень військової підтримки міг би — саме міг би — зупинити Росію в досягненні нею максималістських, колонізаторських цілей в Україні, але для гарантії незалежності й безпеки України в майбутньому потрібен більш комплексний стратегічний підхід.

Щоб бути вільною, суверенною державою й мати можливість процвітати, Україні треба перемога. Україні потрібна перемога, щоб продовжувати політику гідності, яку обрав її народ. Заходу та НАТО також необхідна перемога України та її вступ до Альянсу – аби Захід і НАТО були спроможні відстоювати ті цінності, на яких вони стоять останні 75 років. Вашингтонський саміт має стати для України дороговказом до вступу до НАТО. Це не вирішить усіх важливих питань щодо припинення війни, але стане ще одним кроком до досягнення сталого миру в Україні та Європі.

Джеймс Шерр, почесний співробітник Міжнародного центру оборони та безпеки (Таллінн), асоційований науковий співробітник програми "Росія та Євразія", Chatham House (Лондон)

Вашингтонський саміт НАТО відзначить свій ювілей - 75-річчя. Це буде не лише привід для свята, а й момент істини. Правда полягає в тому, що принципи НАТО — неприпустимість окупації Росією території України та вимога беззастережного виведення її військ — будуть визнані сміхотливими та безсильними, якщо Альянс не збільшить зусилля та ризики, які він готовий взяти на себе на користь України.

Відчутні дії — надання будь-якої допомоги Україні, за винятком війни (тобто, вступу Альянсу у війну - ред.), зняття обмежень щодо ударів по російських військах на території Росії — матимуть набагато більше значення для майбутнього України та авторитету НАТО, ніж хитрі формули щодо перспектив членства України.

НАТО має також визнати іншу правду. Якщо Альянс не відповість рішуче й ефективно на гібридні атаки Росії, ризик ширшої війни зросте. Гібридна війна – це не "м’яка" війна. Вона охоплює не лише дезінформацію та залякування, а й підриви (наприклад, роботи держорганів - ред.), саботаж і вбивства. Їхня мета полягає не лише у перевірці спроможності та згуртованості Заходу, а й у формуванні майбутнього поля бою.

Консенсусу з усіх цих пунктів у Вашингтоні досягти не вдасться, але обговорення має бути тверезим, реалістичним і невимушеним. Після саміту НАТО має стати сильнішим, ніж раніше. Час може бути не на його боці.

Девід Саттер, американський журналіст та історик

Війна – це випробування волі. Щоб перемогти, країни НАТО повинні продемонструвати відданість принципам. Країни НАТО запровадили проти Росії тисячі санкцій, які виявилися неефективними. Тепер вони мають запровадити санкції проти Росії у фінансовому секторі та кожної фінансової системи, яка дозволяє Росії здійснювати міжнародну торгівлю, включаючи країни Центральної Азії, Монголію та Вірменію. Такі санкції можуть досягти того, чого не зробили чинні санкції, тобто спричинити колапс російської економіки.

Керівники НАТО також повинні поінформувати своє населення та народ Росії про те, як Путін прийшов до влади. Є переконливі докази того, що вибухи російських житлових будинків у 1999 році були здійснені російськими спецслужбами з метою привести Путіна на посаду президента. Опісля сталися інші терористичні акти, які безпосередньо призвели до масових вбивств та атак проти цивільного населення нинішньої війни. Те, що Путін прийшов до влади в результаті терору проти власного народу, краще за будь-який інший історичний епізод демонструє його характер. Правда може прояснити ставки в нинішній війні для населення, яке постраждало від російської дезінформації.

Бен Годжес, колишній командувач армії США в Європі

Є три речі, які мають відбутися на цьому саміті.

Перша. США та союзники повинні використати цей саміт як серйозну можливість погодити стратегічний результат війни в Україні, щоб допомогти Україні перемогти Росію. Саміт НАТО у Вашингтоні, як і конференція Аркадія 1942 року (перша Вашингтонська конференція - стратегічна зустріч очільників урядів Британії та США після того, як Америка приєдналася до Другої світової - ред.) та Касабланкська конференція 1943 року (теж зустріч лідерів США та Британії, де були визначені пріоритети військової стратегії західних союзників у Другій світовій - ред.), може стати ключовою зустріччю, де лідери домовляться про стратегічні пріоритети та результати. Не слід зосереджуватися лише на святкуванні 75-річчя НАТО, хоча це важлива віха.

Друга. США та союзники повинні погодитися запропонувати Україні членство в НАТО дуже конкретним, специфічним та безпомилковим способом, який не буде пов’язаний з діями Росії, а з нашими власними інтересами у стримуванні Росії від подальшої агресії.

Третя. США та союзники повинні продовжити розбудовувати результати Вільнюського саміту НАТО 2023 року, зокрема завершуючи та впроваджуючи "сімейство" планів регіональної оборони.

Сільві Кауфманн, редакційний директор і колумніст Le Monde (Франція)

Важко стверджувати, що будь-яке рішення, ухвалене на майбутньому саміті НАТО у Вашингтоні, покладе кінець агресивній війні Росії в Україні. Навіть надання Україні членства прямо там, чого не станеться, було б величезною ризикованою операцією – це могло б покласти край війні, але з таким же успіхом могло б розширити її, втягнувши НАТО в конфлікт.

Що могло б допомогти Україні виграти війну, так це запрошення країни приєднатися до НАТО на паралельному шляху до членства в ЄС. Пропонуючи Києву чітку перспективу вступу, НАТО не братиме безпосередньої участі у війні, але підтримуватиме військові зусилля України та надасть Києву найкращі гарантії безпеки, якщо переговори будуть проведені. Формулювання цієї перспективи однозначно має бути точнішим і твердішим, ніж те, що було узгоджено на Вільнюському саміті НАТО минулого року.

Ніко Ланге, старший науковий співробітник Мюнхенської конференції з безпеки

На саміті у Вашингтоні мають ухвалити рішення про запрошення України до переговорів про вступ до НАТО. На жаль, США та Німеччина, здається, жорстко блокують таке рішення. Я вважаю те, що США описують рішення, прийняті на Вашингтонському саміті, як "міст до НАТО", не є корисним. Ніхто не хоче жити на мосту чи під мостом.

Інші рішення можуть перетворити формат Рамштайн на формат НАТО (якщо союзники ухвалять рішення, щоб Альянс перебрав на себе функції координації групи "Рамштайн" - ред.). Це було б тільки корисно для України, якби НАТО могло перетворитися на центр обміну даними, полегшивши матеріально-технічне забезпечення українського поля бою та сприяючи кращому військовому та плануванню можливостей.

Ніколас Тенцер, запрошений професор Sciences Po (Париж), позаштатний старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики

На жаль, є побоювання, що майбутній саміт НАТО не надішле чітких сигналів щодо вступу України, й не надасть точної дати вступу. Через спротив США та Німеччини, цей 75-й саміт ризикує повторити стратегічні помилки Вільнюського саміту 2013 року (мається на увазі саміт Східного партнерства, коли Янукович відмовився підписати Угоду про асоціацію з ЄС - ред.), який сам по собі здавався своєрідним повторенням Бухарестського саміту 2008 року, залишивши відкритим для Росії поле в Грузії та Україні. Ця помилка корениться у відмові кількох держав переглянути давню правову практику НАТО, за якою неможливо допустити країну, яка перебуває у стані війни. Зокрема для Вашингтона головне занепокоєння після (президентства - ред.) Обами в тому, щоб уникнути довгострокової участі в конфлікті, в якому США за визначенням будуть найбільш залученою країною. У Німеччини також є постійний страх прямого конфлікту з Росією.

Однак, щоб покласти край тотальній війні Росії проти України, якщо Київ не зможе негайно вступити до Альянсу, єдине рішення - це мати НАТО в Україні або принаймні велику кількість безпосередньо залучених країн Альянсу. Незважаючи на усунення перешкод Конгресом США щодо постачання зброї Україні та кінець дії табу — підтвердженого кількома державами (зокрема США, Британією, Францією, Німеччиною, Польщею, Чехією, країнами Балтії та кількома країнами Північної Європи) — щодо прямих ударів України по території та повітряному простору Росії, які давно назрівали, цього буде недостатньо, щоб Україна витіснила російські війська зі своєї території. Ця зброя — а її надто мало, особливо винищувачів — дозволить Україні захиститися та стабілізувати фронт, але не здійснити переможний контрнаступ.

Так чи інакше в цьому наступі доведеться брати участь силам країн НАТО. Цю незручну правду західні лідери ще мають висловити. Важко помітити, що західні лідери, якщо вони серйозно ставляться до своїх заяв щодо територіальної цілісності України, яка не підлягає обговоренню, і якщо вони зрештою мають стратегію, яка виходить за межі поступового підходу, застосовуваного досі, серйозно обговорюють різні варіанти, навіть незважаючи на те, що присутність за столом Ради НАТО країн, які більш ніж неоднозначно ставляться до Росії, не полегшить завдання. Також незрозуміло, чи можна буде це оголосити публічно.

За цими питаннями ховаються екзистенційні проблеми майбутнього Альянсу. Незважаючи на те, що Україна ще не є членом й офіційно не отримала ПДЧ, суворий розподіл щодо гарантій безпеки, як визначено статтею 5 та 6 Вашингтонського договору, стає все менш актуальним, бо напад Росії на Київ також є прямою загрозою для країн-членів. Крім того, втручання НАТО наприкінці війни в колишній Югославії створює гарний прецедент. До того ж Альянс підпадає під дію міжнародної норми "Відповідальність за захист" (схвалена Генасамблеєю ООН щодо запобігання геноциду , військовим злочинам, етнічним чисткам і злочинам проти людства - ред.).

Цей випадок також ілюструє реальність, яку іноді не помічають: стаття 5 не покладається виключно на ядерне стримування, а на звичайне стримування. Це засіб стримування, який необхідно було б застосувати, якщо б Росія напала на таку країну НАТО, як Естонія. Зрештою, якою буде довіра до Альянсу в середньостроковій перспективі, якщо він відмовиться вести битви, які є вирішальними для безпеки всієї Європи та за її межами? Ми всі знаємо, що справжній фронт знаходиться в Україні, і НАТО не може ані утриматися, ані думати, що може керувати з-за лаштунків.

Кевін Раян, бригадний генерал армії США у відставці, колишній аташе з питань оборони США в Росії, незалежний спеціаліст

Життєво важливо, щоб на саміті НАТО у Вашингтоні країни-члени представили рішучу та єдину відповідь на агресію Росії проти України, яка триває від 2014 року. Безумовно, саміт рішуче засудить війну Росії в Україні, але для її припинення потрібні конкретні кроки, які остаточно відновлять суверенітет України та гарантують її свободу. Бо, якщо Росія зможе позбавити Україну цих фундаментальних прав, вона, швидше за все, позбавить цих прав і інші сусідні країни.

Розвиваючи цю стратегічну мету, члени НАТО мають прагнути включити наступне у свої рішення.

Члени Альянсу мають збільшити виробництво зброї та боєприпасів не лише для власної оборони НАТО, а й для використання Україною, оскільки вона в першу чергу воює проти Росії. Україна чітко озвучила свої пріоритети щодо допомоги, і НАТО зробило багато для задоволення цих потреб. Але для збалансування оборонного виробництва Росії, яку підтримують такі режими, як Китай, Північна Корея та Іран, потрібно більше.

Члени НАТО повинні взяти на себе зобов’язання надати цю зброю та боєприпаси Україні, не обмежуючи їхнє використання проти військових цілей на території Росії. Сама Росія вже застосовує зброю та боєприпаси, надані її прихильниками, по всій території України. Російські військові командири ведуть вогонь по українських містах з безпечної відстані від власного кордону, прагнучи при цьому стерти кордони України.

Деякі члени НАТО розглядають можливість перенесення навчання українських військових всередину країни. Це має статися. Це прискорить і покращить навчання.

Члени НАТО також повинні підтримати створення "парасольки" протиповітряної оборони над великими містами західної України. Сьогодні такі міста, як Київ, Львів, Одеса та Миколаїв, постійно піддаються російським ракетним, атакам безпілотниками та бомбами, вбиваючи сотні мирних жителів та руйнуючи важливу інфраструктуру. Розгортання дружньої наземної протиповітряної оборони навколо цих міст, далеко від лінії фронту, перехоплювало б ракети та безпілотники без ризику, що союзні сили вбиватимуть російських солдатів. Тисячі українців були б врятовані.

Нарешті НАТО має прискорити процес запрошення України до членства. Російський лідер Володимир Путін чітко дав зрозуміти, що війна, яку він веде, є війною проти НАТО та Заходу. Україна веде перші бої війни, яка спрямована проти нас. Членство України зміцнить захист НАТО та Заходу від Росії. Будь-які кроки щодо вступу України до Альянсу  допоможуть нам усім.