Новий 1937-й

Ранній доступ: Patreon

Коли Китай зустрів 1937 рік, у світі ніхто не хотів чути про Другу світову. Жива класика байдужості. За цей прояв емоцій заплатили всі, і дуже дорого.

Шериф заплакав

Хоча до початку 1938-го така позиція могла здаватись вельми вигідною. Навіть прагматичною. Сидиш собі, каву п’єш, а про нові конфлікти кажеш: «Проблеми індіанців шерифа не хвилюють».

Так, не хвилюють. Але виявилось, що шерифом був не весь світ.

Я дуже люблю нагадувати про не дуже відомий відрізок Другої світової війни. Японія вдерлась до Китаю. Була своя Буча в Нанкіні, були свої «два-три тижні». Світу було так само страшно вриватись у менший конфлікт, аби уникнути більшого.

Це як ставки в казино. Ставиш на чорне, програєш — хто ж тобі проктолог? Ну буває. Поставив на вигоду, отримав повну торбу пригод.

1931 року Захід не цікавило, чому японці зайшли до Маньчжурії.

1937 року Захід давав китайцям зброю та гроші, але щодо власної участі дотримувався принципу no feet on the ground. Тобто буя вам на брови, а не наших військових.

1941 року Захід пошкодував, що Японію не зупинили 1931-го. Хоча вже було байдуже.

Що маємо зараз

Можна не вірити, що завдання України прямо зараз — дочекатися глобального конфлікту й достояти до нього. Звісно, така позиція навіть нині звучить надто хвацько. Мовляв, нічого ж не буде.

Не сперечаюсь. І впевнений: 1938 року ніхто б не вірив у Другу світову.

Біда не в тім, що «ставка не зайшла». Біда в тім, що питання національної безпеки через небажання щось робити превентивно — це не казино. Але люди завжди ставляться до цього ось так.

Модель хитка. «Навіщо витрачати три долари на оборону, якщо не гахнуло».

Тупо як у нас у 2019–2022 роках.

Щоправда, китайський відрізок Другої світової засвідчив іще одну важливу деталь. Пам’ятаєте колективну мастурбацію на слово «переговори»? Це дуже популярна спеціальна олімпіада, яка триває під час кожної війни (в тому числі й зараз).

Річ у тім, що 1935 року Китай таку писульку підписав. Із японцями. Взяв і відмовився від військової діяльності на півночі держави.

За два роки війна знову палала на повну. І байдуже, що ти підписав, якщо цю угоду із самого початку планували порушити. Власне, я прагматик. Тому вважаю, що нас шановні партнери досі не пригнали за стіл переговорів саме тому, що бояться ось такого продовження історії.

Але ж ручки чухаються у багатьох. Просто не всі розуміють ціну таких тимчасових поблажок у перспективі.

Люди не міняються. Помилки — теж.

Чого не очікувати точно

Повторю свою стару тезу. Ми реально західна держава, навіть з усіма проблемами. Бо ті помилки, які відбувались на Заході впродовж 2022–2023 років — дзеркальце навпроти нашого періоду перед вторгненням Росії.

Тож міряти західних людей можна і по собі, тільки майте певні рамки. Не на 100%.

Наприклад, рішучість. О, насправді це така життєва штука. Наприклад, згадав про реакцію Заходу на події в Бучі, куди залізли російські головорізи. І знаєте, що саме? Те, як на різанину в Нанкіні Брюссель відповів декларацією. На різанину в Бучі — санкціями, які не хочуть виконувати західні бізнесмени.

Нормально так, стабільненько.

Ще я не радив би очікувати, що хтось рвоне у Третю світову з мотивів вигоди. Так, завчасно реагувати — правильно.

Однак подивіться на Захід. Естонія, Литва, Латвія, Данія, Швеція, Норвегія, Німеччина, Хорватія, Італія — це лише частина списку держав, які лише зараз заворушились щодо підготовки армії. Це виглядає круто. І все ж час утрачено, як колись його втратили ми.

Я не бажаю світу Третьої світової, хоча він на неї давно заслуговує.

Я лише хочу, аби вижила моя держава. Якщо заради цього потрібно вилити війну назовні — що ж, так тому і бути. Навіть якщо хтось не вірить. Навіть якщо хтось не хоче піддавати ризику ситий Захід, щоб у нас тут усе згоріло і він туди переїхав.

З потужним ворогом треба боротись гуртом. Колись монголо-татари досягали успіху тим, що змушували жертв виступати проти них лише по черзі.

Як уже казав, певні речі незмінні. Навіть розріз очей у агресора схожий.

Оскільки я вважаю себе українцем та (в перспективі) частиною Заходу вже офіційно… Що ж, тоді треба не «битись по черзі». Тоді треба всім разом. Навіть якщо хтось не хоче, бо потім він не хотітиме помирати — але доведеться. Як ви розумієте, мені цей варіант не подобається, бо на той момент я вже буду мертвий. Віддаю перевагу більш живим версіям самого себе.

І не дивуйтесь. Ми такі розумні, бо в нас уже рвонуло. У кого тихо та спокійно, тому навіть думати про бронежилет чи повітряну тривогу — неприємна штука.

Потрібен удар. Потрібен холодний душ, який отримали і ми.

Якщо Третя світова змусить західні держави запустити свій ВПК — чудово. Будемо одержувати ті ж крихти. Однак крихти від потужного конвеєра і від політики «Ми обіцяємо мільйон снарядів, та не можемо їх виробити, і тому шукаємо по складах всього світу» дещо відрізняються.

Можете не лаятись, від мене Третя світова точно не залежить.

Інакше я б уже її почав.