Стрілянина в Києві, штурм суду і важкі бої за Україну: головні факти про загиблого командира батальйону "ОУН" Миколу Коханівського

У боях за Україну під Вовчанськом загинув засновник та перший комадир батальйону "ОУН" Микола Коханівський. Він був активним учасником Революції Гідності, а згодом, у 2014 році, захищав Україну від на той момент гібридної агресії РФ, яка за вісім років переросла у повномасштабне вторгнення.

Водночас з іменем Коханівського пов'язано кілька гучних і досить скандальних історій, що відбулися у тилу. Чим відомий воїн, що віддав життя за рідну землю, нагадує OBOZ.UA.

Про загибель 53-річного Миколи Коханівського під Вовчанськом, що на Харківщині, стало відомо 10 червня. Першою трагічну звістку повідомила вдова політичного і громадського діяча, правозахисника, політв'язня радянських часів Степана Хмари Роксолана Хмара.

Загибель Коханівського підтвердила також його дружина. Катерина Коханівська також додала: тіло воїна поки забрати з поля бою не вдалося.

Народився Микола Коханівський 25 травня 1971 року у селищі міського типу Приазовське у Запорізькій області: нині воно окуповане російськими загарбниками. Як і більшість земляків, розмовляв російською – аж поки у віці 32 років не ухвалив для себе принципове рішення перейти на українську.

До Революції Гідності Коханівський вже встиг відзначитися у націоналістичному середовищі і "заробив" аж три кримінальні справи. Перші дві – за пошкодження у Києві пам'ятників одному з організаторів ВЧК та Голодомору Григорію Петровському (у 2008-му) та Леніну (у 2009). Після пошкодження пам'ятника "вождю світового пролетаріату" на Бесарабці Коханівського навіть на кілька діб запроторили до СІЗО.

У 2009-му Коханівський отримав вже третю кримінальну справу, цього разу – через конфлікт з помічником тодішнього міністра освіти українофоба Дмитра Табачника, що проявив зневагу до української мови. Цього разу справа обернулася кількома тижнями у СІЗО, звідки Миколу випустил під тиском протестів громадськості, та судом, під час якого Коханівський зустрів свою майбутню дружину Катерину.

У біографії Коханівського – чимало сторінок, пов'язаних з протистоянням з УПЦ МП, також, наприклад, захист столичної книгарні "Сяйво" від знищення "молодою командою" тодішнього міського голови Києва Леоніда Черновецького.

Він також брав участь у Помаранчевій революції 2004 року, а у 2011 році ініціював створення та очолив громадську ініціативу "Комітет визволення політв'язнів", що мала на меті визволення політичних в'язнів режиму Віктора Януковича, того ж року Коханівський вступив до Організації українських націоналістів. А в 2012 році здійснив спробу пройти до парламенту як мажоритарник від Конгресу українських націоналістів, яка завершилася невдачею.

А далі була Революція Гідності і війна з Росією.

Коханівський на Майдані очолив одну з сотень Самооборони, до якої увійшли переважно члени ОУН. На базі цієї сотні (називалася вона Першою Київською сотнею ОУН імені Євгена Коновальця) згодом він сформував боєздатний підрозділ для захисту України від російських загарбників. Командиром Добровольчого батальйону ОУН Коханівський був від моменту заснування до серпня 2016 року.

Командир Коханівський, що обрав собі псевдо "Буревій", неодноразово йшов у бій разом зі своїми бійцями. ЗМІ не раз писали про те, що він завжди перебував в окопах разом з воїнами добробату. Також йому у заслугу ставили запровадження у підрозділі суворого "сухого закону": бійців, яких заскочили за вживанням алкоголю, карали та виключали з лав батальйону.

Під командуванням Коханівського, повідомляли ЗМІ, оунівці брали участь у визволенні Маріуполя навесні 2014-го, відзначилися у боях на Донеччині, зокрема, при штурмі Савур-Могили у серпні того ж року, в обороні села Піски та у боях за Донецький аеропорт. Там, разом з бійцями 93 бригади, добровольці зайняли метеостанцію.

Вже після відходу від командування батальйоном Коханівський отримав четверту кримінальну справу. Він проходив обвинуваченим в організації погрому будівлі "Сбербанку Росії" та "Альфа-банку", вчиненого представниками Добровольчого батальйону ОУН у лютому 2016 року у Києві. Тоді вони закидали будівлю, де розташовувалися фінустанови, а також "Росспівробітництво", камінням, мотивуючи це їхнім зв'язком з державою-агресоркою.

Тоді Коханівському призначили два роки ув'язнення з відстрочкою виконання на рік як "умовний строк". У клопотанні "Сбербанку" та "Альфа-банку" про стягнення на їхню користь з екскомбата мільйона гривень компенсації суд відмовив.

А 21 жовтня 2017 року поліцейські затримали його за підозрою у стрілянині з незареєстрованої пневматичної зброїу Києві. Сталося це під час бійки Коханівського з колишнім командиром одного зі взводів "Правого сектору" Русланом Качмалою на псевдо "Рем". Останній отримав поранення спини і ноги.

Справа тоді дійшла до суду. І коли затриманому Коханівському Святошинський районний суд у місті Києві 23 жовтня намагався визначити запобіжний захід, його прихильники заблокували залу суду, аби не дати правоохорнцям вивезти його до СІЗО. Для цього вони встановили барикади у залі суду та бризкали у поліцейських сльозогінним газом та кидали в них вибухові пакети та меблі. У будівлі суду прихильники Коханівського залишалися до ранку. Вони, як повідомляли тоді ЗМІ, розпалили багаття у внутрішньому дворі Святошинського районного суду і грілися.

А вранці 24 жовтня силовикивзяли будівлю суду штурмом, розібрали барикади та затосували сльозогінний газ. Затримано тоді було 30 осіб.

Святошинський райсуд три дні обирав Коханівському запобіжний захід і врешті посадив під цілодобовий домашній арешт. Пізніше до нього застосували домашній арешт у певний час доби без застосування електронних засобів контролю. Покарання Коханівському тоді призначили таке ж, як і після погромів 2016-го року.

Вже під час повномасштабного вторгнення РФ батальйон Коханівського брав участь в обороні населеного пункту Лютіж у Київській області, згодом – у боях на Донеччині, зокрема, у районі Бахмуту. Загинув же він, як вже повідомлялося, на півночі Харківської області.

Нагадаємо, раніше стало відомо, що у лікарні від отриманого поранення помер військовий із Київщини Вадим Лисак. Він був командиром піхотної роти.

Також повідомлялося, що у боях за Україну загинув захисник із Хмельниччини. Юрій Бабійчук із Нетішина Хмельницької області. Військовослужбовець 33-ї окремої механізованої бригади майже рік вважався зниклим безвісти.

Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!