Вчені виявили крем’яні знаряддя віком 400 000 років, які змінили доісторичне полювання

Дослідження показує, що 400 000 років тому перші люди розробили скребки Quina для полювання, адаптуючись до зникнення слонів і формуючи культурний зв’язок із багатими ресурсами горами Самарії.

Нещодавнє дослідження, проведене Тель-Авівським університетом, виявило найдавніше глобальне використання специфічних кам’яних інструментів, відомих як скребки Кіна, які датуються 400 000 роками. Ці інструменти були вперше виявлені на території Франції і названі на її честь. Вони були знайдені на стародавніх стоянках Джалджулія та в печері Кесем. Скребки Кіна вирізняються своїми зубчастими гострими робочими краями, які використовувалися для забою ланей та обробки їхніх шкур.

Дослідники пояснюють, що після того, як слони зникли з регіону, стародавні мисливці були змушені зробити технологічні адаптації, які дозволили їм полювати, обробляти і переробляти набагато меншу і швидку дичину — лань. Дослідження також показало, що унікальні знаряддя були виготовлені з немісцевого кременю, видобутого в горах Самарії, які, ймовірно, також слугували місцем окоту ланей, приблизно в 20 км на схід від печери Джалджулія і Кесем.

Таким чином, дослідники припускають, що гори Ебал і Герізім (поблизу сучасного Наблуса) вважалися джерелом достатку і вважалися священними для доісторичних мисливців ще в епоху палеоліту. Дослідження очолили Влад Литов і професор Ран Баркай з кафедри археології та стародавніх культур Близького Сходу Тель-Авівського університету ім. Якова М. Алькова. Стаття опублікована в журналі Archaeologies.

Еволюція знарядь полювання

Дослідники пояснюють, що протягом приблизно мільйона років, починаючи з 1,5 мільйона років тому, ранні люди використовували кам’яні інструменти під назвою скребки, щоб обробляти шкури та зішкребти м’ясо з кісток переважно великої дичини. У Леванті вони в основному полювали на слонів та інших великих травоїдних тварин, які забезпечували їм більшість необхідних калорій. Однак дослідження показало, що приблизно 400 000 років тому, після зникнення слонів, мисливці звернулися до іншої здобичі, значно меншої та швидшої за слонів – лані.

Літов пояснює: «У цьому дослідженні ми намагалися зрозуміти, чому кам’яні знаряддя змінювалися в доісторичні часи, зосереджуючись на технологічних змінах скребків у нижньому палеоліті, приблизно 400 000 років тому. Ми виявили різку зміну в раціоні людини протягом цього періоду, ймовірно, внаслідок зміни наявної фауни: велика дичина, зокрема слони, зникла, і люди були змушені полювати на дрібніших тварин, особливо на лань. Зрозуміло, що зарізати великого слона – це одне, а обробити значно меншу та делікатнішу лань – зовсім інше.

Систематичне перероблення численних ланей для компенсації одного слона була складним і вимогливим завданням, яке вимагало розробки нових знарядь. Отже, ми бачимо появу нових скребків Quina з кращою формою, гострішою та одноріднішою робочою кромкою порівняно з простими скребками, які використовувалися раніше».

Висновок та історичне значення

Дослідження спирається на знахідки, отримані під час розкопок на доісторичному місці Джаджулія поруч із шосе 6 у центральній частині Ізраїлю, де, ймовірно, мешкали люди виду homo erectus, а також на докази з сусідньої печери Кесем. На обох ділянках екскаватори виявили багато скребків нового типу, виготовлених з немісцевого кременю, найближчими джерелами яких є західні схили Самарії, на схід від розкопаних місць, або сучасний ліс Бен Шемен на південь.

Професор Баркай додає: «У цьому дослідженні ми виявили зв’язок між технологічним розвитком і змінами у фауні, на яку полювали та споживали перші люди. Протягом багатьох років дослідники вважали, що зміни в кам’яних знаряддях були результатом біологічних і когнітивних змін у людей. Ми демонструємо подвійний зв’язок, як практичний, так і перцептивний. З одного боку, люди почали виготовляти складніші знаряддя, тому що їм доводилося полювати та різати меншу, швидшу та тоншу дичину. З іншого боку, ми виявляємо перцептивний зв’язок: гори Ебал і Ґарізім у Самарії, приблизно за 20 км на схід від Джаджулії, були місцем проживання лані і тому вважалися джерелом достатку. Ми виявили зв’язок між багатим джерелом лані та джерелом кременю, який використовувався для її вирубування, і ми вважаємо, що цей зв’язок мав перцептивне значення для цих доісторичних мисливців. Вони знали, звідки походить лань, і доклали особливих зусиль, щоб використати кремінь з того самого регіону для виготовлення знарядь для рубання цієї здобичі. Така поведінка знайома з багатьох інших куточків світу і все ще широко практикується місцевими спільнотами мисливців-збирачів».

Літов підсумовує: «Ми вважаємо, що гори Самарії були священними для доісторичних людей печери Кесем і Джаджулії, тому що звідти походили лані. Важливо відзначити, що в Джаджулії ми також знайшли численні інші знаряддя праці, виготовлені з різних видів місцевого каменю. Коли місцеві жителі зрозуміли, що популяція слонів скорочується, вони поступово переключили свою увагу на ланей. Визначивши багате джерело оленів, вони почали розробляти унікальні скребки в тому ж місці. Це найперший випадок явища, яке згодом поширилося по всьому світу.

Нові скребки вперше з’явилися в Джаджулії в невеликому масштабі, приблизно 500 000 років тому, а трохи пізніше, 400 000–200 000 років тому, у набагато більшому масштабі в печері Кесем. Самарське нагір’я на схід від Джаджулії та печери Кесем, ймовірно, було місцем проживання популяції ланей, про що свідчать залишки кісток, знайдені з місцевих археологічних розкопок протягом плейстоцену та голоцену. Багато кісток лані також було знайдено на місці вівтаря на горі Герізім, яке в Старому Завіті приписується Ісусу Навину ібн Нуну, і визначене деякими традиціями як місце Угоди частин Авраама, описане в Книзі Буття. Мабуть, гори Самарії отримали видатний або навіть священний статус ще в період палеоліту і зберігали своє унікальне культурне положення протягом сотень тисяч років».