Путін упустив шанс на прорив в Україні. Який вигляд має ситуація на фронті на початку літа

Над головою ревуть винищувачі, гуркоче артилерія, кричить натовп.

Цього разу — не в Україні, а в Нормандії, де президент Байден вирішив пов'язати конфлікт в Україні з жертвою, яку його співвітчизники принесли 80 років тому.

"В Україну вторгся тиран, який прагне до домінування", — заявив він на святкуванні Дня Д минулого тижня. "Здатися хуліганам, поклонитися диктаторам просто немислимо. Якби ми це зробили, це означало б, що ми забули б, що сталося тут, на цих священних пляжах".

Хоча, можливо, і бракує поезії звернення Лінкольна на полі битви при Геттісберзі, це відчуття — що Київ тепер несе тягар, хрест західних цінностей — якщо розглядати його у світлі російського наступу на друге місто України Харків, призвело до серйозних зрушень у позиції Вашингтона щодо війни в останні тижні. Зараз це має значний вплив на фронтову ситуацію.

У сукупності ці зміни свідчать про разючу істину: Путін, можливо, втратив можливість здобути вирішальну військову перемогу перед американськими президентськими виборами в листопаді. Лише за останні дні травневе рішення Білого дому дозволити армії президента Зеленського використовувати сучасні ракети Вашингтона для ураження певних військових цілей всередині Росії принесло величезні дивіденди.

У неділю український винищувач уперше перетнув російський кордон, знищивши, як повідомляється, "командний вузол" у Бєлгороді. Також на вихідних українські безпілотники атакували російські кораблі в порту Таганрога, недалеко від українського міста Маріуполя, яке контролюється Москвою після найжорстокіших боїв, що спостерігалися на європейській землі з часів Другої світової війни. Це теж небувалий випадок: уперше після повномасштабного вторгнення українські дрони уразили російську ціль в Азовському морі.

Але найсимволічнішим тріумфом України став успішний удар по одному з найскладніших і найдорожчих літаків Кремля: винищувачу-невидимці Су-57, дислокованому на аеродромі Ахтубінськ на півдні Росії.

Взятий окремо, кожен із цих українських нападів не змінює стратегічної гри, але разом із частими ударами по російських енергобазах (за оцінками, один із них минулого тижня знищив нафту на суму 540 мільйонів доларів) є свідчення того, що з логістичного погляду Україна наразі досягла поворотного моменту, коли сили Москви більше не можуть її розтрощити.

Крім схвалення Вашингтоном конкретних ударів по російській землі, іншим ключовим фактором є те, що поставки зброї з життєво важливого пакету допомоги на 60 мільярдів доларів, прийнятого Конгресом у квітні, тепер доходять до лінії фронту. Ситуація, як і раніше, важка, особливо з урахуванням низького рівня боєприпасів, але вона змінилася порівняно з нещодавнім минулим, коли хоча українські солдати були просто у відчаї. План Чехії з доставки 1,5 мільйона снарядів з усієї Європи також просувається швидкими темпами.

Коротше кажучи, критичне вікно можливостей, коли Москва перевершувала Київ за чисельністю та озброєнням, тепер майже напевно залишилося позаду, що дорого обійшлося Володимиру Путіну в політичному плані в міру наближення листопада. Його метою було здійснити суттєве захоплення територій в Україні до того, як Америка піде на вибори, поставивши в незручне становище Байдена і змусивши того, хто переможе в Білому домі, змусити Київ вступити в мирні переговори.

Замість цього він стикається із замороженими лініями фронту, що надає сміливості Заходу. У своїй нормандській промові Байден заявив, що з моменту вторгнення було вбито або поранено 350 000 російських військовослужбовців. Для контексту: за 10 років перебування в Афганістані Радянський Союз втратив 50 000 військовослужбовців, і такі масштаби втрат сприяли його краху.

Тому настав час переоцінити період після невдалого контрнаступу України минулого року. Замість того, щоб стати для Росії часом поступових успіхів, цей відрізок забезпечив високоефективний захист України і потенційно — вирішальну воєнну перемогу.

Звичайно, ніхто зараз не скаже, що війну виграно. Літаки F-35, що пролітали над моєю головою в Нормандії, передова артилерія, що стріляла холостими снарядами над пляжем Омаха, — ні те, ні інше не передали в дар Києву, і в багатьох відношеннях Україна, як і раніше, перебуває в скрутному становищі через млявий характер підтримки Заходу.

Але вона вижила. Хоча її втрати вже набагато перевищують майже 10 000 білих хрестів на американському цвинтарі поля бою в Нормандії (імовірно, вони в 10 разів більші), Україна тримається, як ті американські солдати, що закріпилися у Франції того фатального червневого ранку та зрештою здобули перемогу.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело