"Туша бика": як смерть лікувала Рембрандта від зіркової хвороби

Художник Рембрандт Гарменс ван Рейн (1606 — 1669) парадоксальний. Син мельника у 25 років відкрив майстерню з учнями в Амстердамі. У 28 одружився з багатою нареченою, купивши розкішний будинок у центрі Амстердама. Суперуспіх! Але тут один за одним — удари долі: помирають їхні маленькі діти, у 29 років померла дружина. Виявляється, заможна й успішна людина — ніщо проти смерті. Рембрандт починає малювати "розіп'яті" бичачі туші: від 1840 — до 1855 року. Стиль живопису змінюється: тло полотен темніє, у центрі — освітлена модель. Сучасні режисери та фотографи використовують цей прийом під назвою "світлотінь Рембрандта". Робить незвичайні групові портрети, що нагадують кадри з фільму. Однак із клієнтами, особливо з тими, у кого все добре, поводиться безглуздо і втрачає їх. Його майно йде з молотка, але після смерті живописця в його майстерні знаходять шедевр на біблійну тему, який сьогодні знають усі.

Фокус у своєму арт-дослідженні розбирається в нюансах творчості великого голландця, якого смерть лікувала від зіркової хвороби.

Щоб зрозуміти, що зробив Рембрандт, потрібно з'ясувати, що створили інші великі голландські художники.

Великі попередники

Перший — Ян ван Ейк (1390 — 1441) — це старт нідерландського живопису, самі олійні фарби були відносно недавно винайдені. У нього чітко виписані портрети святих і аристократії з безліччю деталей: дзеркала, лінзи. Головний твір — Гентський вівтар: з боків Адам і Єва, а центральна частина називається "Поклоніння Агнцю", де до Агнця, що уособлює Христа, стікаються пророки, праотці, апостоли і мученики.

Потім — феєричний Ієронім Босх (1450-1516) . На його полотнах набагато більше фантазії, ми бачимо фантасмагоричний світ пекла й раю з безліччю гібридів: Ієронім Босх метафізично показав місце людини між Небесами й пеклами. Босх — найвища точка по вертикалі: далі світогляд голландців і, відповідно, майстрів живопису все більше "приземлятиметься".

У Пітера Брейгеля Старшого "Мужицького" (1525 — 1569) теж масштабні групові зображення, але це вже не метафізика і містика, а метафора й алегорії: зображення сюжетів із прислів'ями або дитячими іграми. Найзнаменитіше полотно — "Вавилонська вежа" (1563). За старозавітним сюжетом, люди намірилися побудувати "вежу до небес", щоб бути з Богом нарівні. А Бог, щоб втихомирити їхню гординю, змішав язики будівельників, тож вони більше не могли розуміти один одного, і люди кинули "будівництво століття". Вежу Брейгель відтворив дотепно — з "горизонталей" Колізею (художник був у Римі 1553 року): у поверхах вежі вгадуються знайомі римські колони, яруси та подвійні арки. Поверхи закручуються по спіралі до восьмого, а з боків — покинуті будівельні риштування: Брейгель зображує міф максимально реалістично.

Пітер Рубенс (1577 — 1640) — класик бароко — ще більше "приземляє" творчість. У нього світлотінь а ля Караваджо, а повні "рубенсівські жінки" давно стали мемом. На полотнах придворного художника панують розкіш і плоть.

На історичній арені з'являється протестантизм і відбувається ще більша секуляризація суспільства (перехід від релігійної моделі регулювання до світської). Протестантські священики не вважають обов'язковим атрибутом храмів ікони, відповідно, для художників згортаються великі церковні замовлення. Нідерланди, вигравши війну в Іспанії, стають незалежними. Розквітає торгівля, кораблебудування, з'являються буржуа — власники мануфактур. Це — час Рембрандта.

Потужний старт

Рембрандт Гарменс ван Рейн народився 15 липня 1606 року — він восьма дитина в сім'ї багатого мельника. В університеті хлопець змінює спеціальність із філології на живопис. Батьки оплачують йому двох майстрів. Переїжджає до Амстердама. Його портрети вражають точністю деталей — замовлень повно.

У 25 років відкриває власну майстерню з учнями: бере дорого. Чиновники та буржуа стають у чергу до обдарованого портретиста. На званому обіді знайомиться з 21-річною Саскією — дочкою бургомістра міста Леувардена. Дівчина приїхала в гості до родичів в Амстердам: у свого двоюрідного брата, торговця картинами, вона вперше зустрілася з Рембрандтом. 27-річний ван Рейн був модним столичним живописцем. Він і Саскія стали зустрічатися, разом ходити на танці просто неба — тодішній варіант дискотеки. Дівчина була сиротою, але за нею давали величезне придане (до 40 тис гульденів).

Заручини 1633 року. Весілля наступного року зіграли пишне і купили в кредит будинок за 13 тис гульденів у центрі Амстердама.

Рембрандт не надто любив пити-гуляти, але обожнював красиві речі. На аукціонах нагрібав, не зважаючи на ціну, безліч дорогих речей, іноді — щось на кшталт турецьких шабель. Родичі дружини навіть подали в суд на молоду пару "за мотовство". Але суд було програно. По-перше, Рембрандт чимало заробляв. По-друге, була "відмазка": що гарний одяг і меблі — реквізит для написання полотен.

До цього моменту доля балувала нашого героя.

Рембрандт дуже любив Саскію. Мені особисто вона не здається красунею, але те, що вона була схожа на ван Рейна — точно. Споріднені душі. Тричі художник зобразив Саскію у вигляді богині квітів Флори. Але найзнаменитіша картина Рембрандта з нею — "Автопортрет із Саскією на колінах": обидва в розкішному одязі, вона сидить і впівоберта дивиться на глядача. Ван Рейн у "мушкетерському" капелюсі з пір'ям підіймає келих із білим вином. Життя вдалося! Вершина сибаритства! Зафіксуємо цей факт і це полотно.

А взагалі малюнків і гравюр із Саскією десятки: Саскія-наречена з перлами у волоссі, в образі Святої Катерини. Вона стоїть, сидить, лежить...

Світлотінь Рембрандта

Рембрандт максимально натуралістично зображував моделей. І психологічно точно. Він не прибирав якийсь фізичний недолік моделі (як робили більшість художників), якщо хотів з його допомогою підкреслити психологічний нюанс у людині. Ван Рейн змушував годинами позувати моделей, поки він не схопить душевну суть людини. І тут же закінчував полотно, якщо вважав, що спіймав її, залишаючи якісь незавершеності по краях — це абсолютно сучасний підхід.

Рембрандт звів світлотінь у культ (після Караваджо і Рубенса). І спочатку світла і тіні на його полотнах було майже порівну, як на ранньому полотні "Роздуми філософа" (1632).

Та він і сам — художник-філософ. Рембрандт вірив у прогрес, науку і торгівлю та в те, що вони зроблять життя людини щасливим і гармонійним. Він ніколи не був при дворах, хоча королівські особи замовляли йому полотна. Рембрандт — селфмейдмен свого часу, картини якого купували купці, чиновники, підприємці. Представники різних професійних гільдій замовляли йому групові портрети.

Цим Рембрандт схожий на сучасних громадян: тому нам зрозумілі багато його мотивів. До речі, він не цурався малювати людей похилого віку на вулицях, торговців тістечками, всіх, хто його "чіпляв" своєю фактурою: він і тут залишався справжнім творцем.

Розпотрошені туші

Сімейне щастя молодих стало затьмарюватися смертями дітей. Саскія народила чотирьох малюків, троє з яких померли невдовзі після народження: медицина тоді залишала бажати кращого. Хоча одним із перших замовлень Рембрандта в Амстердамі була картина "Анатомія доктора Тюльпа" (1632), де показано хірурга, який робить розтин в оточенні колег.

Саскія померла у 29 років від туберкульозу. Залишився син Тітус, якого батько згодом теж переживе.

Смерті стали змушувати Ван Рейна замислюватися про тлінність існування. Виходить, навіть заможна людина не змогла захиститися від такого роду бід? Рембрандт несподівано почав писати обтяжені туші биків. Уперше така картина з'явилася 1840 року — за два роки до смерті вже хворої дружини.

Тушу підвішували за ноги, щоб стікала кров. Поруч на полотні лежить голова тварини. Більш відома робота "Освіжована бичача туша" 1655 року. Туша — теж на передньому плані. Вона відмінно освітлена на темному тлі. Сире м'ясо. Грубий виворіт життя. Картина — навіть антиестетична. Вона — як неприємна правда, яку довелося дізнатися. Хоча Рембрант майстерно передає колірну гаму м'яса, але шоку від цього полотно викликає не менше.

Видовище навіює думки про тлінність земного. Критики багато разів відзначали й алюзію на розп'яття. Однак тут майже немає надії. Тут радше звикання до неминучості смерті: як одна з технік танатотерапії. Рембрандт намагається філософськи прийняти факт існування смерті. На обох відомих полотнах (хоча таких картин напевно було більше) зображені жінки: на полотні 1840 року жінка витирає на підлозі червоні калюжі крові, а на картині 1855 року вона визирає з дверного отвору, звідки ллється світло.

Можна уявити, що на місці туші Рембрандт уявляв себе: випотрошеного горем. Він ніби помер замість коханої. Разом із коханою. Але все-таки він сподівався, що відродить його до життя — теж жінка. Жінка в принципі — це символ життя, любові, продовження роду. У нього будуть ще дві цивільні дружини — обидві колишні його служниці.

Цікаво, що як жодні інші полотна Рембранта, "Туші" стануть предметом копіювання та інтерпретацій художників різних поколінь: Ежена Делакруа (1798 — 1863), Оноре Дом'є (1880 — 1879), Хаїма Сутіна (1893 — 1943), Френсіса Бекона (1909 — 1992). Це була ніби основа, точка відліку, "скелет" життя, його натуралістичний виворіт, пов'язаний зі смертю.

Формула творчості Рембрандта: художник-філософ, який грає світлотінню — смерті близьких — драматична "світлотінь Рембрандта": чорне тло, золота модель. При чому автопортрет це чи туша бика — без різниці: прийом той самий.

Неприйняття долі

Що стосується смертей близьких — Рембрандт не міг прийняти їх і змиритися. Чому видатний живописець і трудяга повинен проходити через це все? До нього успіх прийшов занадто рано, його талант розкрився стрімко, Рембрандт здобув нечувані статки: все, про що можна було мріяти, до тридцяти років у нього було. Крім дітей, а потім кохана дружина-муза померла. Навіщо доля після такого щедрого авансу потім виявилася настільки безжальною?

Відомий випадок. Одна заможна сім'я замовила Рембрандту груповий портрет. Чи то в них була мавпочка, чи то це була його мавпочка і він дозволив з нею позувати, але сталося нещастя — тварина померла в процесі написання картини.

І Рембрандт не знайшов нічого кращого, як намалювати в кутку полотна труп мавпи. Замовники були в шоці. Вони резонно зажадали: або зафарбувати тварину, або зобразити мавпу живою. Ні те, ні інше Рембрандт не захотів зробити. Звісно, ці люди не забрали свій портрет.

Навіщо він так чинив? Думаю, із заздрощів. Що ось у них — усе добре. Але нехай теж отримають попередження: memento mori. Адже і в бичачих тушах те саме послання, що і в померлій мавпі: пам'ятай про смерть.

Така поведінка призводила до втрати клієнтів. У 1853 році будинок Рембрандта буде продано з аукціону. А його ім'я на себе зареєструє цивільна дружина — служниця. Саскія склала такий заповіт, за яким йому припиняли виплачувати солідні суми з її спадщини, якщо він одружиться повторно. Тому зі своїми двома служницями-співмешканками-музами він жив без реєстрації.

Незважаючи на банкрутство, гордієць незабаром пише "Автопортрет" (1858), де він у пишному східному одязі, як цар. Він і був царем — живопису. Але темне тло таке саме, як і в "Туші бика". Після всіх смертей — тло у його робіт ставало дедалі темнішим, поки не стало чорним абсолютно.

Його стиль оформився остаточно: чорне тло і підсвічені золотим світлом обличчя і фігури. Цей прийом називається "світлотінь Рембрандта". Він виразний і драматичний. Його використовують багато фотографів (світло падає на модель під кутом у 45 градусів). І в такому стилі знято всі три "Хрещені батьки" Френсіса Копполи. Ця техніка "світлотіні" не змінилася за 400 років.

Що стосується голландців — то вони так само поведені на плоті, як і їхній великий співвітчизник. Зверніть увагу на характер фільмів нідерлансько-голлівудського режисера Пола Верховена (нар. 1938): "Плоть і кров", "Основний інстинкт", "Шоу-герлз".

Що стосується послідовників "розтерзаної плоті", то класик американського експресивного абстракціонізму Віллем де Кунінг (1904-1997) був емігрантом з Нідерландів. Він підробляв у журналах мод і, мабуть, це так дістало голландського "пірата", що він став малювати таких "розтерзаних" червоно-синіх, зубасто-окатих "Жінок".

Де Куніг немов розмазував плоть по полотну. Фрейд, зрозуміло, за ним плакав, проте вартість "Жінок" із цієї серії — близько $140 млн.

Але повернемося до Рембрандта.

Завіса

У 38 років померла його друга цивільна дружина Хендрік'є. У 1668 році помер син Тітус. Але з Рембрандтом залишалася його донька від Гендрік'є — п'ятнадцятирічна Корнелія. Вони живуть у будинку, де дві кімнатки і кухня.

4 жовтня 1669 року Рембрандт помер на 64 році життя. 5 жовтня зробили опис майна: поспішали, з побоювання, що кредитори, дізнавшись про смерть, заявлять про свої права на те, що залишилося. Потрібно було терміново засвідчити в нотаріуса, що банкрут Рембрандт не володіє нічим, усі цінні речі належали не йому, а були власністю такого собі Товариства з продажу (заснованого 1660 року цивільною дружиною Хендрік'є та сином Титусом), чиїми спадкоємицями були неповнолітня Корнелія і вдова Титуса — Магдалена. Грошей було всього-нічого, а за переписом у будинку значилися: "Біблія, картини, естампи стародавності, дивовижі". Нотаріуса ще спеціально просили не зазначати, які картини закінчені, які ні — щоб не конфіскували завершені полотна. І ось серед кількох десятків останніх робіт майстра був шедевр на біблійну тему "Повернення блудного сина" — картина, яку сьогодні знають усі.

Хлопець на колінах притулився до бородатого батька. Батько тут, звісно, Бог. А чому син — Рембрандт? Знаєте, яка друга назва у картини "Автопортрет із Саскією на колінах"? "Блудний син у таверні". На його ноги важко дивитися без сліз: черевики розвалені, п'яти стоптані в кров. Син пройшов нелегкий шлях. Великий майстер знав, що грішний, але прийшов до Бога за прощенням. Батько ніжно притискає до себе сина. І, ми сподіваємося, він буде прощений.

Формула долі великого Рембрандта (образ — дія — трансформація) вміщається в три картини: успішний майстер ("Блудний син у таверні") — неприйняття смерті близьких ("Освіжована туша бика") — пошук божественного в людях на своїх портретах ("Повернення блудного сина").