Зеленський хоче стати незамінним. Як Україна повторює тактику Черчилля

Під час довгої подорожі від молдовського кордону через Одесу до Києва, Харкова і назад я постійно чув, що українці сповнені рішучості продовжувати боротьбу. Це не завжди відбувається тому, що вони люблять президента Володимира Зеленського, довіряють своїм генералам або бачать шлях до перемоги. Суть ситуації в Україні полягає в тому, що вони повинні продовжувати боротьбу, тому що Володимир Путін не залишає їм вибору.

Вони кажуть, що Путін не шукає компромісу. Не йдеться про перенесення прикордонних постів на кілька миль на захід. Він вважає, що йому потрібна вся або майже вся Україна, і він не зупиниться, поки не отримає її.

Гірше того, за їхніми словами, Путін не просто хоче підняти російський прапор над країною і перерозподілити її багатство серед своїх улюблених олігархів. Він хоче розтрощити українську національність, маргіналізувати мову і культуру, нав'язати країні тоталітарне правління і залучити Україну до свого проєкту відновлення Російської імперії.

"Коли він нас завоює, — каже молодий український співробітник неурядової організації, — він покличе нас у свою рабську армію, щоб ми продовжували рухатися на захід".

Мій юний друг загалом має рацію. Пан Путін не хоче, щоб Україна була трофеєм. Він хоче, щоб це стало базою — демографічною, економічною, географічною — для подальшого розширення.

Але якщо Україна не може дозволити собі припинити війну, який її план перемоги? Минулого року українці та їхні прихильники вважали, що чудове західне озброєння дасть Україні домінування на полі бою, тоді як західні економічні санкції приведуть російську економіку до краху.

План провалився. Контрнаступ призвів до важких втрат з української сторони, але не компенсував невдачі Москви, а російська економіка пережила західні санкції і досі тримається. Україна опинилася в пастці війни на виснаження з більшою і багатшою країною, і пан Путін думає, що зможе домогтися перемоги.

Отже, який план Б для України? В Україні про це не почуєш багато промов, але якщо подивитися на дії країни, то, схоже, формується новий спосіб ведення війни. Це мало чим відрізняється від Плану Б Вінстона Черчилля після нищівних перемог Німеччини в бліцкризі 1940 року. Британія, як сказав Черчилль світові, битиметься щосили, доки "у сприятливий для Бога час Новий Світ з усією своєю міццю і могутністю виступить на допомогу і звільнення Старого".

Черчилль не очікував американського порятунку з жалості чи принципів. Йому було що запропонувати, і в нього були погрози. Черчилль був не проти м'яко нагадати Франкліну Д. Рузвельту, що якийсь майбутній британський прем'єр-міністр — сам Черчилль ніколи б про це не подумав — може передати британський флот Гітлеру, щоб домогтися найкращих умов для переможеного і голодуючого острова. Черчилль знав, що Рузвельт не міг цього допустити, і він небезпідставно вважав, що зростаюча зарозумілість і агресивність держав Осі в кінцевому підсумку змусять Америку до повноцінної участі у війні.

Пан Зеленський, схоже, розробляє аналогічний план. Україна прагне зробити себе незамінною для Заходу і США не тільки як географічний бар'єр від російської експансії, а й завдяки можливостям, які роблять країну цінною сама по собі. Я побував у цехах, де Україна розробляє передові бойові технології. Український спецназ бере участь у місіях проти російських і підтримуваних Росією сил у Сирії та Африці. Кіберможливості України значні і продовжують зростати. Лише деякі країни можуть зрівнятися з Україною за здатністю розуміти Росію і розвивати всередині неї розвідувальну мережу.

Україна робить ставку на те, що в міру зростання цих можливостей і поглиблення конфронтації між ревізіоністською віссю Китай-Росія-Іран-Північна Корея і Заходом стануться дві речі: спроможність України протистояти Росії зростатиме, і союзники України почнуть робити те, що мають, щоб не допустити потрапляння цього цінного активу до рук Путіна.

Черчилль і Рузвельт також використовували розумне фінансування, щоб забезпечити надходження допомоги до Великої Британії досить швидко, щоб змінити ситуацію. Україна може зробити щось подібне. Наприклад, вона могла б випустити облігації, забезпечені вартістю майбутніх ресурсів нафти і газу Чорного моря. Країни (зокрема, можливо, США за президента Трампа) були б більш готові до фінансування, якби бачили, що воно має якусь реальну цінність. Крім того, оскільки ці облігації не матимуть сенсу, якщо Україна не виграє війну і не зможе експлуатувати ресурси Чорного моря, у деяких країнах утвориться сильніший політичний електорат, який підтримує перемогу України.

Одного разу я запитав одного з моїх стажистів, чи зрозумів він, у чому полягає його робота. "Так, — сказав він, — я повинен стати незамінним. Якщо я вам буду потрібен, ви знайдете гроші, щоб тримати мене при собі".

Це була розумна дитина, і вона досягла великих успіхів. Пан Зеленський, схоже, засвоїв той самий урок. Будемо сподіватися, що йому це вдасться.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Хороші новини про Україну: як на Заході стався перелом у підтримці країни, що воює