Експорт по-китайськи: факт пропаганди політичної моделі доведено звітом Атлантичної ради

Десятиліттями ведуться суперечки про те, чи дійсно китайська влада намагається перенести свою авторитарну систему за межи своєї країни. Новий звіт, який включає досі невідомі офіційні документи, показує, як Китай намагається поширити свою державну модель за кордон.

Про це авторка звіту і співробітниця Global China Hub Ніва Яу розповіла Радіо Свобода.

Новий звіт, опублікований 13 червня американським аналітичним центром Атлантичної ради, складається із 1691 документів Міністерства торгівлі Китаю, які були опубліковані в Інтернеті в 2021 і 2022 роках.

Звіт описує 795 офіційних програм, включаючи тренінги та міжнародні поїздки за участю іноземних посадовців. Вони мають на меті просувати економічні і політичні ідеї та практики Китаю серед країн Латинської Америки, Африки та Азії - країн так званого Глобального Півдня, а також – серед країн Східної Європи.

«Ці докази підтверджують занепокоєння, які вже давно з'являються серед експертів», – сказала Радіо Свобода Ніва Яу, авторка звіту і співробітниця Global China Hub Атлантичної ради. «На основі слів самого Китаю, з його документів внутрішнього планування, ми тепер можемо довести, що він намагається зробити».

Китайські чиновники неодноразово заявляли, що Пекін не має на меті поширювати свою авторитарну систему управління. Однак ці державні документи підтверджують, що Китай намагається пропагувати свою модель серед країн Глобального Півдня, і водночас працює над створенням практичних програм для прискорення їхнього впровадження.

Економічний бум і китайська модель

Комуністична партія Китаю, КПК, вже понад 70 років тримає владу в своїх руках. Китайська модель – авторитарне політичне правління однієї партії в поєднанні з капіталістичною системою економіки – дозволила Китаю досягти економічного буму в останні десятиліття.

Експерти вважають, що пропагування цієї системи в інших країнах світу дозволило б сформувати політичний блок, прихильний до авторитаризму. Це могло б допомогти Пекіну трансформувати міжнародні інституції та протидіяти спробам Заходу ізолювати Китай за допомогою економічних санкцій та критики його зовнішньої торгівлі, територіальних амбіцій чи дотримання прав людини.

В багатьох документах звіту йдеться про освітні програми в сферах управління морськими портами, впровадження системи BeiDou (версії американської GPS), а також блокчейну та інших нових технологій.

Однак, документи також торкаються інших сфер, які зазвичай не входять до компетенції Міністерства торгівлі.

Деякі з них просувають ідеї щодо того, як місцеві аналітичні центри можуть допомогти в реалізації багатомільярдної інфраструктурної ініціативи Китаю «Один пояс, один шлях» (BRI). Інші документи також просувають китайську політику у таких питаннях, як інтеграція етнічних меншин, управління новими формами ЗМІ та навчання китайській практиці управління, адаптоване для президентських радників з іноземних урядів.

Численні документи описують навчальні програми для керівників місцевих органів влади, ректорів університетів та політичних радників «з російськомовних країн». Деякі програми спеціально розраховані на державних посадовців з країн-членів Шанхайської організації співробітництва (ШОС), до якої входять Китай, Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, Пакистан, Росія, Таджикистан і Узбекистан.

За словами Ніви Яу, ці програми мають на меті донести певну ідею до країн Глобального Півдня, що стрімкий економічний розквіт Китаю за останні три десятиліття є прямим наслідком авторитарного управління країною.

Ці документи показують, що Китай не тільки поширює практичні методики свого економічного успіху, але й пропагує ідею, що цей успіх є результатом правління Комуністичної партії Китаю», сказала Ніва Яу.

Навчальні програми як прикриття для збору «розвідданих»

Країни по всьому світу підтримують навчальні програми для державних посадовців із закордону. Однак серія документів, опублікованих Яу, особлива тим, що багато з них використовують «сухі» офіційні формулювання, які явно схвалюють недемократичний підхід до таких питань, як регулювання національних ЗМІ, управління юридичними справами та контроль за поширенням інформації в Інтернеті.

Ще один аспект, задокументований у звіті Яу: багато з тих програм, які орієнтовані на державних посадовців «використовуються для збору розвідувальної інформації». Вони зобов'язують «кожного учасника подавати звіти з детальним описом проведених візитів і контактів між ними та іншими іноземними країнами в конкретній сфері співробітництва».

Яу каже, що ця вимога в рамках програм служить декільком цілям. По-перше, це важливий потік даних про іноземних чиновників. Але це також може бути способом оцінити відкритість кожного чиновника до поглядів, які пропагуються під час заходів.

«Це дозволить китайській владі вирішити, чи варто розглядати цю особу як посередника, який сприятиме подальшій співпраці Китаю з іншою країною», – зазначила Яу.

Інформаційно-пропагандистські та навчальні програми Китаю з іноземними країнами десятиліттями перебувають у сфері компетенції Відділу міжнародних зв’язів (ВМЗ), органу в складі Центрального комітету КПК, основною функцією якого є партійна дипломатія.

Але незважаючи на те, що ВМЗ традиційно співпрацював з країнами з однопартійним правлінням або подібними комуністичними структурами, останніми роками він розширився, і зараз здійснює програми незалежно від орієнтації політичної партії. Нещодавно орган провів зустрічі з високопосадовцями Казахстану та Сербії.

У звіті підкреслюється, що інші частини китайського правління також почали проводити подібні тренінги та поїздки. Згідно з дослідженням Яу, щонайменше 10 міністерств Китаю проводили навчальні програми для іноземних чиновників за останні три роки.

За словами Ніви Яу, на підставі цих документів та інших доказів стає зрозуміло, що Пекін намагається розширити свої політичні методи за кордон. А вплив, який такі зусилля можуть мати у всьому світі, ще менш зрозумілий.

«Із цих документів ми бачимо наміри Пекіна», – сказала Яу. «Можливо, ще занадто рано робити висновки щодо наслідків, але ці програми значно збільшилися з кінця 2010-х років, і в них беруть участь тисячі державних посадовців із країн Глобального Півдня».