Нас врятувала іграшка "жирафчик": відверте інтерв'ю з пілотом ЗСУ

Військовий льотчик 1-го класу, підполковник ЗСУ Євген Соловйов в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу розповів про першу операцію, ненависть 24 лютого та емоції від знищення окупантів. Читайте далі в матеріалі.

Чому вирішив бути пілотом

Євгене, ви з дитинства закохані в авіацію. Ви розповідали, що дуже багато часу проводили на аеродромах. Розкажіть про це і ваші особливі емоційні спогади з дитинства.

Так, насправді у мене батько був військовим, офіцером, був пов'язаний з авіацією, інженер. І коли влітку не працювали дитячі садочки, а в батька не було відпустки, то вони по черзі, то матір, то батько, брали мене до себе на роботу.

Мені більше подобалось, звичайно, з батьком. Це аеродром, польоти, винищувачі, запах керосину, який палає постійно з цих турбін. І, напевно, через це, як я кажу, у кров ввібрався цей керосин.

А чому саме гелікоптер? Ви пілот Мі-8. Чому не винищувач? Чому не літак? У вас був вибір між тим і тим? Чи ви одразу вирішили, що будете у майбутньому пілотом гелікоптера?

Ні, насправді я з дитинства мріяв бути саме льотчиком винищувача. Але я вступав у 2008 році. У нас була не дуже, скажімо, сприятлива ситуація у країні. На армію багато грошей не виділяли. Авіація – це завжди дуже дорого. Польотів для винищувачів було значно менше.

А от для вертольотчиків було значно більше через те, що вони брали участь у міжнародних миротворчих операціях. Необхідно було до цього готуватися під егідою Організації Об'єднаних Націй. Тому вони літали постійно, виконували завдання. Мали можливість відвідати різні країни – Африка, Сьєрра-Леоне, Конго, Ліберія. Тому й обрав. Я хотів літати. Можна було літати на вертольотах.

Перша операція та аварія в горах

У Конго була ваша перша операція. Пригадайте, як це було? Чому саме Конго?

У Конго протягом 15 років, якщо не помиляюсь, була цивільна війна. І ООН відкрило там міжнародну миротворчу операцію щодо стабілізації цієї ситуації у країні. У 2012 році, якщо я не помиляюсь, також Україна прийняла рішення направити туди своїх миротворців.

У 2012 році я випустився з Харківського університету Повітряних сил. Через вісім місяців після випуску поїхав у першу свою ротацію.

Емоції. Коли я вперше вийшов з літака і вдихнув це повітря, зрозумів, що я не вдома. Тому що повітря гірське, зовсім інше.

Майданчик базування, де ми перебували. У нас базовий табір 1 540 метрів був. Тобто все різне. Земля іншого кольору, люди інші, тварини, усе повністю.

Крім того, цивільна війна. Там все-таки проходили бойові дії. Хоча не можна це порівнювати. Те, що було вже в майбутньому. Антитерористична операція або зараз повномасштабне вторгнення. Але було трошки екстремально, можна сказати.

Ви потрапили в аварію в горах. Скажіть, у чому була причина? Як це сталося? Які перші ваші емоції, коли розумієте, що гелікоптер падає? І наскільки швидко вдається зреагувати? І що ви думаєте в цей момент?

Це сталося під час заходу на майданчик, високогірний майданчик. Дуже несприятливі там умови, велика бовтанка повітря, не висхідні потоки.

Вертоліт літає, можна сказати, як ми в воді плаваємо, відштовхуємося від води, так він відштовхується від повітря. Коли потік повітря просто суне донизу, вертоліт разом з ним суне вниз. А якщо під тобою розташована гора, то ти потрапляєш в цю гору.

Але під час виконання польоту ти просто робиш свою роботу, готуєшся до різних ситуацій, які можуть бути. Виконуєш за процедурами те, що необхідно в цей момент. Уже до останнього моменту, поки я не відчув, що зараз буде торкання із земною поверхнею вертольотом, то просто виконував свою роботу. Неприємно, звичайно, було.

Пілот ЗСУ розповів деталі першої операції / Фото 24 Каналу

Талісман – половина "жирафчика"

Ви казали, що під час цієї події разом з вами був невеликий символ "жирафчик". Чи це ви потім отримали від свого побратима?

Командир цього вертольота – Володимир Тарасович Шлюхарчук. Я був другий пілот, льотчик-штурман на вертольоті Мі-8.

І вже коли ми перебували у шпиталі, де нам надавали першу медичну допомогу, він згадав, що йому донька Аліса поклала маленького жирафчика та сказала: "Тату, це буде талісман, який буде тебе оберігати".

Саме у цей день перед вильотом він згадав про нього, дістав його з сумки і поклав в кишеню. Поки ми лежали там на ліжках, він дістав цього жирафчика, розламав його на дві частини і сказав: "Він нас зберіг, тому тримай, одна половинка твоя". І з того часу він постійно зі мною під час виконання польотів. Досі, звичайно.

Якщо говорити не тільки про талісмани, а й про ритуали і забобони серед пілотів, ви розповідали, що у гелікоптера є душа. Чи дійсно правда, що багато хто з пілотів перед своїми вильотами спілкуються з гелікоптером, як із живою людиною? Чому?

Так, насправді у гелікоптера є душа. Кожен гелікоптер різний. Хтось капризний, хтось менш капризний, хтось трудяга, який буде в різних умовах працювати, хтось більш вибагливий, йому потрібно більше уваги.

Льотчики загалом один одному не розказують, хто що каже. Але можна завжди перед польотом побачити.

Командир екіпажу підійде до нього, погладить його по "мордочці", скаже йому щось, якісь написані слова. Після польоту також, коли їх буде записувати, підійде, обніме його, подякує і піде. Зазвичай так приходить.

Щодо традицій. Для мене це якісь незакінчені справи завжди. Я коли буду кудись вилітати, залишу свою якусь річ, щоб повернутися та її забрати. Або не бруд залишу, а якусь річ, і скажу, що я приберу її, коли прилечу, щоб повернутися і це зробити.

Переваги та недоліки Мі-8

Трохи більше про гелікоптер Мі-8, його переваги, недоліки. Чи мрієте ви також сісти за штурвал гелікоптера західного зразка? Можливо, ви це вже робили?

Мі-8 був розроблений і перший прототип випустився ще в 1961 році як десантно-транспортний вертоліт. І навіть на сьогодні він досить гарно справляється з цим завданням.

Для звичайної людини, для розуміння, це вантажівка. Це вантажівка, яка буде перевозити вантаж, виконувати різні завдання. Його можна навантажити, іноді перенавантажити. Він все витягне, пробачить і все зробить гарно.

Але, на жаль, зараз більша частина завдань – це завдання вогневого ураження по противнику. І ми використовуємо всі засоби, які в нас є. І всі Мі-8, які в нас є, ми також використовуємо для цих цілей, для яких він просто не призначений.

Щодо вертольотів західного зразка. Так, я сидів, пробував, як літати, у міжнародних миротворчих операціях. Там також приймали різні країни, різні типи вертольотів пробував. Порівнюючи, це як щось вітчизняне та іномарка якась. Просто так можна порівнювати.

Все воно призначене для своїх завдань. Ми маємо його використовувати саме за призначенням.

Які гелікоптери потрібні Україні

Як ви думаєте, які нам гелікоптери потрібні? Які гелікоптери можуть передати нам західні країни? Тому що деякі пілоти розповідають, що українську армійську авіацію посилили б ті ж гелікоптери Black Hawk. Так само казали про "Кобру". Є гелікоптери Sea King, також Apache та інші.

Я не думаю, я знаю, які вертольоти нам на сьогодні потрібні для виконання десантно-транспортних багатофункціональних завдань. Це насправді вертольоти Black Hawk, але все залежить від модифікації.

Вертоліт Black Hawk може бути в транспортному варіанті без будь-якого бортового комплексу оборони. Просто як цивільна версія, без озброєння, без можливостей, без прицільного авіаційного комплексу, без захищеної авіаційної системи.

Але він може бути і в різних модифікаціях, таких як, наприклад, UH-60 з функцією виконання завдань зі знищення броньованих цілей противника. Застосовувати ракети типу NLAW Spike або другі Hellfire. Це нам потрібно.

Однак вертоліт Black Hawk – це той вертоліт, який буде виконувати багатофункціональні завдання. Але для виконання вогневих завдань, що нам потрібно саме на сьогодні, це нащадок вертольота "Кобра", про який ви сказали. Це вертоліт Viper, який призначений саме для завдання вогневого ураження ворогу, який може нести озброєння, який може ефективно виконувати ці польоти. Сподіваємось, що в майбутньому ми їх побачимо.

Про початок повномасштабного вторгнення

Оскільки ми поступово перейшли з вашої операції в Конго. Далі це було АТО, далі це повномасштабне вторгнення, яке розпочалось 24 лютого. Ви зустріли цей день у місті Херсон. Як ви дізналися про те, що почалася повномасштабна війна? Це дзвінок від вашої близької людини? Це, можливо, вибухи, які здебільшого чули українці? Чи ви наперед знали, що буде повномасштабне вторгнення?

Ми наперед знали, що ворог концентрує на наших кордонах свої війська. Це не вперше було. Він проводив подібні навчання у 2021 році. Перед цим проводив, якщо не помиляюсь, у 2019 році. У нас навіть був колись військовий стан. Це був 2017 рік, якщо не помиляюсь. Військовий стан вже оголошували.

Я дізнався по-військовому. Оперативний черговий подзвонив, дав команду. У нас завчасно визначені команди. Тобто збір або вивід з-під удару, або ще будь-які функції. Отримав команду, прибув на командний пункт бригади.

Виконував тоді обов'язки командира вертолітної ескадрильї, тому що командир ескадрильї, на жаль, загинув під час оборони Києва. Перебував поблизу Києва. 24 лютого вже були сформовані загони навколо Києва для його оборони. І командир був біля Києва, а я був якраз у Херсоні.

Ви також захищали аеродром, який розташований у Чорнобаївці. Ви безпосередньо керували тим, щоб усі ці транспортні засоби, які перебували на тому аеродромі, передислокувати, тому що всі російські ракети летіли на той аеродром.

Одна третя відповіді правильна. Тому що я був, зокрема, виконувачем обов'язків командира ескадрильї. У нас в бригаді є три ескадрильї. Тобто я відповідав за одну третину вертольотів, які там розташовувались, які необхідно було звідти вивезти з-під удару і далі проводити завдання по підтримці наземних військ.

Євген Соловйов розповів про перші дні вторгнення Росії / Фото 24 Каналу

Ви казали, що вперше так зіткнулися з ворогом 25 лютого приблизно, коли ви побачили колону військової техніки. І на броньованій техніці сидів окупант, який дивився на вертоліт, що летів. Він, напевно, не розумів, що взагалі відбувається. Я так розумію, ніякого спротиву не було і ніхто у вас не стріляв.

Перший тиждень була наша перевага у тому, що ворог думав, що в нас немає авіації. По їхньому телебаченню сказали, що вся авіація ліквідована, все закінчилось. І це була перевага. Але в той момент, коли йде величезна колона у 1,5 кілометра і ти починаєш знищувати з першої машини, то всі останні вже починають відстрілюватись. Вони вже розуміють, що є.

Але саме раптовість. Тобто ми можемо підійти, знищити, завдати вогневого ураження. Так, в перші дні спротиву не було, як він мав бути відповідно до усіх військових документів та статутів.

Емоції від ліквідації окупантів

Ваші емоції, коли ви знищуєте військову техніку. Ви розумієте, що російські окупанти перебувають у вашому рідному місті, регіоні, і це як виконання просто бойового завдання, холоднокровність? Ви відпрацювали і полетіли. Чи все-таки у вас ейфорія, якісь інші емоції виникають?

Під час виконання польоту ти сконцентрований на виконанні польоту. Я завжди порівнюю зі спортом. Я займався боксом колись.

Під час бою ти не відчуваєш болі. Ти відчуваєш азарт, хочеш виграти, виконати те, що ти запланував зробити.

І під час польоту так само. Ти виконуєш те, що маєш робити. Перед польотом є якийсь страх, можливо, мандраж. Після польоту, коли ти гарно попав, відстрілявся, все дуже добре, або навпаки – трошки міг зробити краще, то в тебе азарт. "Хочу ще зробити, на повтор, заряджайте, зараз ще полечу, ще щось зроблю". Ось так.

На якій відстані була колона, в яку ви поцілили?

Перший раз. Ми літаємо на обмеженій малій висоті. І під час перескакування, посадки дерев просто перед собою, може, метрів 500. Була машина, яку я бачив.

Там був не один окупант. Там їх було дуже багато. Вони всі сиділи на броні. Але от я в очі одного побачив, що він сидить і не розуміє, що відбувається.

Був навіть момент, що я перед тим, як натиснути кнопку пуску ракет, почав вагатись, чи це справді ворог, можливо, не ворог. Тому що він бачить тебе, ти на нього прицілюєшся, а він сидить і просто дивиться. Ти думаєш, можливо, це наші. А потім бачиш опізнавальні знаки, розумієш, ідентифікуєш ціль і завдаєш вогневого ураження.

Є усвідомлення таке, напевно, тому що дружній вогонь іноді відбувається на війні.

Не було жодного конфлікту ще в світової історії, щоб не було дружнього вогню, коли не було своїх втрат. Навіть коли американці проводили свою операцію "Буря в пустелі", коли в них була величезна перевага у всьому.

Все одно з їхньою координацією частину сил вони втратили через friendly fire. І тому потрібно ідентифікувати ціль і розуміти, що це справді ворог, якого необхідно знищувати.

Чому росіяни не змогли дійти до Києва

Частина ваших підрозділів була поблизу Києва. На вашу думку, чому ворогу все-таки тоді не вдалося дійти до Києва, та чому Гостомельський аеродром не став "воротами" до столиці?

Ворог зміг висадити частину своїх десантних сил на аеродромі в Гостомелі. Частково вони виконали своє завдання, тобто утримували аеродром, але їхні війська таки не змогли підійти.

Причина цього полягає в тому, що ворог не сконцентрував усі свої сили на якомусь одному напрямку. Вони були впевнені, що наша армія не боєздатна, що наші Сили оборони не зможуть стримати їхні сили, які йшли з усіх напрямків.

Але саме у цей день люди об’єдналися (24 лютого 2022 року – 24 Канал), стояли у чергах біля військкоматів, місцеві ТрО на Сумщині та Чернігівщині об’єднувалися, палили російські колони, і вони просто не дійшли до Гостомеля, щоб підтримати десант там і вже далі йти на Київ.

Про ворожі гелікоптери Ка-52

Усі пам’ятають рій гелікоптерів, який летів у бік Гостомеля. Це були Ка-52, їх росіяни позиціювали як "аналоговнєт". Але хлопці-строковики, Нацгвардія, яка перебувала на аеродромі, збивала їх зі звичайних ЗРК.

Ка-52, звісно, не відповідає тим характеристикам та не може виконувати той спектр завдань, про який розповідали росіяни.

Але немає такої зброї чи техніки, яку неможливо збити. Будь-яке озброєння під час виконання бойових завдань буде знищуватися.

Щодо перших днів війни, то у росіян справді було дуже багато прорахунків щодо застосування гелікоптерів, вони не виконували завдання для повного придушування нашої ППО, у них не було повної переваги у повітрі. Наші винищувачі також збивали їх.

Зокрема, про це свідчить легенда про Привида Києва, що захищав столицю та збивав "аналоговнєтні" винищувачі росіян, які були справді значно сучаснішими та ефективнішими.

Також і їхні гелікоптери Ка-52, хоч і не відповідають заявленим характеристикам, але те озброєння, яке є у них в наявності, на жаль, набагато сучасніше, ніж те, яке є у нас на сьогодні. Якщо порівнювати їх із західними вертольотами – то це, звісно, небо і земля. Ка-52 гірші, ніж ті ж Viper чи Apache.

Катапультування з Мі-8

Експерти кажуть, що катапультування з Ка-52 дуже ризиковане. Спочатку машина скидає гвинти, далі відпадає ліхтар кабіни і лише потім відбувається саме катапультування екіпажу. Як щодо Мі-8? Чи складно катапультуватися з цього гелікоптера?

Мі-8 – це десантно-транспортний вертоліт. До повномасштабного вторгнення під час більшої частини усіх польотів на борту перебував або десант, або пасажири, або вантаж, який також супроводжували люди.

У цих умовах ми навіть не одягаємо парашути. Якщо на борту є пасажири, я не зможу просто катапультуватися з вертольота і сказати усім "до побачення".

Під час виконання завдань із вогневого ураження ми виконуємо польоти дуже низько. Навіть якщо ми спробуємо катапультування, то воно просто буде невдалим. Тому у нашому випадку при виконанні польотів на Мі-8 чи Мі-24 єдиним способом закінчення польоту є посадка – вимушена, аварійна чи запланована.