Пам’яті молодшого сержанта ЗСУ, пластуна Дениса «Тризуба» Карабаня

Він переймався чужою проблемою і допомагав її вирішувати — так, наче від цього залежала доля світу

У смерть Дениса Карабаня важко повірити – адже він сам був джерелом, з якого било життя. Завжди усміхнений, завжди позитивний, завжди в русі...

Якщо добирати кілька слів, аби коротко охарактеризувати Дениса, то це було би щось на кшталт «вічний двигун» або «добряк із блакитними очима». А іще – людина, для якої не було неможливого. От, наприклад, у нього, тоді молодого батька, з’явилася ідея віддати доньку в національні скаути. Але в Сумах не виявилося осередку Пласту. І тоді Денис створив його сам, організував ініціативне коло людей і за кілька років став одним із найвідоміших в країні пластунів.

- У нас досі ходить історія про це. Був 2016 рік. Він подзвонив в організацію в Київ і спитав, чи є Пласт у Сумах. Виявилося, що нема. Тоді Денис спитав, що треба зробити, аби був. З іще кількома батьками пройшли вишколи та організували рух у Сумах, почали пластувати разом зі своїми дітьми. Так тривало до 2019 року. Далі він відійшов від справ станиці, їздив переважно на вишколи та всеукраїнські акції, - каже Володимир Міщенко, станичний Пласту в Сумах.

Денис був дуже активним, каже Міщенко.

– Він усіх буквально тягав за собою, таким чином росли і розвивалися ті, хто був поруч. «Хто зі мною на «Осінній рейд?» Хто на «Стежки Героїв»? (популярні пластові всеукраїнські акції з мандрівництва. – ред.)». Так він вишколював побратимів та посестер, - розповідає Володимир.

У 2019 році Денис з’явився у станиці Пласт Мукачево. Їздив на табори та вишколи, акції й мандрівки. Створив новацьке гніздо (новацтво в Пласті – це діти 6-11 років. – ред.), менеджерив його, а також займався дорослим членством станиці.

Пригадую, коли я прийшла на станицю, Денис був з нами переважно дистанційно – він служив в ЗСУ з 2022 року. Але завжди долучався до життя станиці, попри військові справи і сотні кілометрів відстані, щиро переймався, що там робиться в тиловому Мукачеві. У Пластовому законі є два правила з-поміж інших 14-ти: пластун повинен бути братерським та доброзичливим і ще – завжди «доброї гадки», тобто позитивно налаштованим. От Денис був таким. Він щиро переймався твоєю найменшою проблемою і помагав вирішувати — так, наче від цього залежала доля світу. Я не знаю більше людей, хто би так щиро ділився своєю підтримкою. Іще – він завжди жартував і сміявся, я не пам’ятаю його суворим чи злим: навіть про важкі моменти свого життя або труднощі в армії він говорив із іронією чи сарказмом. Тому звістка про його смерть досі не сприймається за правду. Здається, що за якийсь час «Тризуб» знову з’явиться на горизонті із якимсь своїм жартом.

Не менш, аніж в Пласті, Денис Карабань відомий в Збройних Силах. Він прославився на початку повномасштабного вторгнення своїм «харківським походом». Ми на Укрінформідетально розповідали цю історію.

- У мене з квітня 21-го року був підписаний контракт на проходження служби у резерві в ТрО, - розказував Денис в інтерв’ю агенції. - У травні я пройшов збори, отримав звання старшого солдата і на випадок активних дій уже мав посаду в ТрО. Для мене це було важливо, бо з 2014 року не міг потрапити в армію. Свого часу мене списали зі служби - не зміг пройти медкомісію за станом здоров'я, через це потім і в поліцію, і в прикордонники не взяли. З 2014 року у нас почали створювати загони самооборони – почалися вишколи, ми там стріляли, вивчали такмед, бігали з дерев'яними автоматами, інколи нам навіть давали вистріляти по кілька набоїв (вони завжди були в дефіциті). У 2015 році з тих, хто був плюс-мінус придатний, сформували 15-й батальйон Сум «Онуки Ковпака», на його базі потім постала 58-ма бригада імені Виговського. Решті сказали: дякуємо, хлопці, почекайте в резерві. Тож я був у резерві й чекав повістки з початком війни.

Та коли вона почалася, Денис був на пластовому вишколі в Бучі. Звідти через Вінницю дістався Харкова, а звідти вже добирався пішки та попутками. Встиг додому 1 березня — в той день росіяни остаточно взяли Суми в кільце і заїхати в місто стало неможливо.

- На одному з перших блокпостів на Сумщині мене затримали, там стояла Дніпропетровська 25-тка (25 бригада. – ред.), - розповідав Денис про свій похід. - Мене здали замполіту, я показав свій військовий квиток і розказав, куди рухаюсь. Він тоді зітхнув, мовляв, дивись сам: залишиш військовий квиток при собі - і якщо тебе затримають на блокпості уже не наші, тобі кінець; якщо викинеш – без нього наші тебе не візьмуть в армію. Вирішуй сам. Я не викинув, - розповідав Денис.

Далі були вилазки у ворожий тил, трофейна російська техніка та полонені калмики. Згодом — звільнення Тростянця.

Пізніше Денис із «сумського підрозділу НАТО» («наша афігенна тероборона» — так їх тоді в народі) перевівся та почав інструктувати цивільних, котрих набрали в ТрО без військових знань та навичок: досвідченому пластуну було чого їх навчити.

Він радо ділився тим, чим умів, з усіма, хто з'являвся у його житті. Умів щиро дружити.

Його друг дитинства, військовий ЗСУ Віталій каже, що Денис – це був «незрозумілий світові добряк».

- Ми з Денисом дружили із 15 років, були родом із одного містечка, Білопілля на Сумщині. Разом вчилися на юридичному. З ним легко було дружити, Денис був надзвичайним в тому сенсі, що завжди йшов на допомогу людям, от нікому не відмовить... Він був незрозумілий світові добряк — такий собі «неформат» для більшості. Слухав рок, мав свої погляди на життя, але при цьому завжди жартував і був рушієм процесів. Він свого часу спонукав мене перейти у спілкуванні на українську – я довго жив в Харкові, потім працював в Росії, але з Денисом завжди говорив українською. Він мав проукраїнські погляди, але чітко пам’ятаю, що твердим патріотом, націоналістом став після Майдану. Він цим нікого не напружував, просто перейшов на українську, став слухати українську музику, читати книжки, цитувати поетів – і ти просто тягнувся за ним. У нього на кухні висів червоно-чорний прапор, - розповідає військовий.

Денис, говорить його друг, мав дві вищі освіти, свого часу проходив в Сумах конкурс на прокурора - і набрав там більше балів, аніж ті, хто зрештою отримали посаду. Також балотувався на місцевих виборах в 2015 році. Це був перформанс-протест: він висувався як Дарт Вейдер із Сум, хотів показати, що вибори – це фарс і вибраним може бути будь-хто, навіть персонаж «Зоряних воєн».

- Утім, коли Дениса ховали, колишній мер сказав, що ми прощаємося із найбільш українським українцем в Сумах – і це насправді так, - каже Віталій.

Чоловік розказує, що попри те, що напозір Денис завжди був веселим і жартував, він переживав особисту трагедію, пов’язану із сім’єю.

- В армії у нього також були амбіції, які наша, багато в чому совкова, армійська система ламає. Це освічена людина, з двома вищими освітами, він відчував, що може робити більше, намагався переводитися із підрозділу, брав рекомендаційні листи, але його і не відпускали, і не давали просуватися по службі…

Останнім часом Денис прагнув перевестися на Сумщину. Він неодноразово казав, що хоче бути на місці, що у разі прориву кордону росіянами (а загроза такого сценарію зберігається) не хоче знову пішки добиратися до дому, аби захищати його від окупантів,.

Утім, цього не сталося.

Денис Карабань, друг «Тризуб» із Пласту, інструктор ТрО, молодший сержант ЗСУ та легендарний тероборонівець із «сумського підрозділу НАТО», помер 6 травня…

Поховали його з військовими почестями в Сумах.

- Таких, як Денис, називають «сіль землі», - каже пластовий капелан з Мукачева о.Лука, ЧСВВ. – Вони є рушіям, вони запускають процеси і штовхають інших вперед, це яскраві люди, які ведуть більшість за собою. Це достоту як сіль у страві: можна їсти й без неї, але буде несмачно. Але й солі не може бути забагато, її завжди треба трошки – тому таких людей, як Денис, мало. Ми маємо дякувати Богові за те, що Денис був у нашому житті. І позаяк він не міг таким з’явитися нізвідки, віримо, що там, де він тепер, йому добре, що у люблячого Батька є багато любові для Дениса. Хай вона зцілить його душу.

Нині пластуни в Мукачеві влаштовують акції в пам'ять про друга «Тризуба». Він дуже любив настільні ігри, а ще був шаленим меломаном. Тож на акціях пластуни грають в ігри і слухають український рок.

У Сумах на станиці готують життєпис «Тризуба» з QR-кодом, за яким можна буде переглядати спільні фото з акцій та мандрівок. Його місце - поруч із історичними засновниками Пласту Олександром Тисовським, Петром Франком та Іваном Чмолою, які 112 років тому започаткували цей рух в Україні. Адже Денис Карабань також був «засновником Пласту» — для сум’ян.