Пошук миру з виглядом на Альпи. День перший

У швейцарському Бюргенштоці проходить Глобальний саміт миру. Захід, який покликаний зупинити війну в Україні, зібрав 101 учасника, 67 з яких були представлені на рівні президента або премʼєр-міністра. Саміт зосереджується на просуванні трьох з десяти позицій, які містяться в українській формулі миру: радіаційна та ядерна безпека, продовольча безпека, гуманітарний вимір. Саме ці пріоритети стали об’єднавчими для 101 делегації. Це рекордне представництво для зустрічей з проблеми війни в Україні.

Але треба визнати: значна кількість делегатів приїхала з метою всадити Україну за стіл переговорів з Росією. Поки Путін продовжує бойові дії на території України, говорити про успіх дипломатичного треку у відриві від ситуації на полі бою, не доводиться. Однак важко заперечити й той факт, що Україні вдається не лише утримувати, а й наполягати на власних інтересах та гарантіях безпеки. Головний висновок кореспондентки «Главкома», яка стала очевидцем безпрецедентної зустрічі у Швейцарії: все це Швейцарії не про «мир», а про неприпустимість байдужої «нейтральності»

Швейцарський саміт миру в Україні розпочав свою роботу в суботу, 15 червня. Дістатися до місця події можливо було лише спеціальним маршрутом. І перше, що впадало в око, – заходи безпеки. Бюргеншток у ці дні охороняють понад 4 тис. військових, а сама локація обнесена колючим дротом. Високі гості прибували на місце зустрічі гвинтокрилами й відразу направлялися до люксового готелю, де проходить захід. По прибуттю делегатів зустрічали президентка Швейцарії Віола Амгерд та президент України Володимир Зеленський.

Атмосфера зустрічі – по-швейцарськи люксова, без зайвого пафосу. На тлі озера Люцерн й панорам Альп головними прапорами цього дня були швейцарський та український. Готель, у стінах якого проходить саміт, окрім всього, давав можливості для проведення десятків неформальних двосторонніх зустрічей, зокрема й поза контекстом україно-російської війни.

Попри те, що журналісти розташовувалися окремо, потрапити до епіцентру глобальної події «Главкому» таки вдалося. Зокрема, така можливість зʼявилася перед переговорами президента Володимира Зеленського та віцепрезидентки Камали Гарріс. Присутність на таких зустрічах – не лише можливість отримати щось ексклюзивне, а й унікальний шанс відчути атмосферу. 

Гарріс і Зеленський затримувалися. Хоча в цей день затримувалися усі, це був гарний привід поспілкуватися також і з іноземними колегами. Журналісти схвально говорили про сам саміт, однак і серед медійників звучала й окрема критика стосовно відсутності Росії. Цікаво, що на саміті були присутні й представники російських інформаційних ресурсів, у тому числі державних. Співрозмовник з української делегації повідомив, що на їхній появі тут наполягала саме швейцарська сторона.

Українська формула миру, але не вся

В основі порядку денного зустрічі закладена українська мирна формула, яка вперше була представлена у 2022 році під час саміту Великої двадцятки в Індонезії. Бачення ж «миру», який нав’язує Україні й світові Росія напередодні озвучив російський лідер Володимир Путін, поставивши Україні вимогу здати чотири області, які Росія записала собі в Конституцію (Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська). Цього занепокоєні відсутністю Росії, звісно, чомусь не згадували.

Українська делегація в перший день була налаштована оптимістично. Співрозмовники пишалися кількістю залучених до зустрічі країн. Саміт – «це шанс повернутися до мови дипломатії», як зазначив президент Зеленський. І така позиція має вигляд досить конструктивний й збалансований: Україна має сформувати архітектуру цих самих переговорів, а вже потім долучати Росію.

Коли ж розпочалася офіційна частина зустрічі й слово мали країни-учасниці, окремі виступи стали ілюстрацією того, «повернутися до мови дипломатії» буде нелегко. Президентка Швейцарії, наприклад, заявила, що слід створювати підґрунтя, яке б стало фундаментом для переговорів Росії та України. Заяви австрійської сторони були про необхідність вийти із «кімнати ехо» також натякали на залучення до переговорів Росії. Присутність Туреччини та Саудівської Аравії, які до останніх днів вагалися, також вилилися у спробу схилити Україну до компромісів. Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан та принц Саудівської Аравії Фасан бін Фархан аль-Сауд говорили, що хотіли б бачити за цим столом Росію. До слова, заступник керівника офісу президента Ігор Жовква розповів, що переконати саудівського принца взяти участь у саміті особисто напередодні поїхав президент України Володимир Зеленський. 

Оцінювати саміт у категоріях успішності чи провалу, загалом, було б помилкою. Очевидно, що поки тривають бойові дії, успіх для України забезпечують Збройні сили не лише на полі бою, а й на дипломатичних фронтах. Тому, рекордна кількість учасників, залучення нових партнерів, які через свої, спільні з Росією майданчики, можуть просувати позицію України, є вікном можливостей, а не успіхом чи невдачею.

А таких потенційних можливостей декілька.

Три перспективи

По-перше, максимальна залученість країн до участі у Саміті, де жертва агресії й агресор не є рівними сторонами, посилює вірогідність того, що Росії не вдасться уникнути безкарності на цьому історичному етапі й участь 92 країн (загалом 101 учасник, враховуючи світові організації) це демонструє, попри різну риторику. Бо кого дивує позиція тієї ж Австрії?

По-друге, глобальна залученість до участі в саміті стала ляпасом російським (чи диригованим з Росії) інформаційним кампаніям. Росіяни довгі роки самі за радянськими лекалами експлуатували концепцію «самітів миру» та використовували рухи пацифістів, як інструмент тиску на громадськість у різних країнах.

Україні ж на цій короткій дистанції вдалося перехопити ініціативу й над цим варто працювати й надалі, бо це засади – радянської пропаганди закордоном. Асоціація саміту миру, як концепції, у першу чергу з українською ініціативою, навіть якщо такі переговори триватимуть роками, значно звузить поле для маневру російським проксі за кордоном. Наприклад, у тій же Австрії, де вже цього літа пройшов фейковий «саміт миру», який домагався припинення постачання зброї Україні, скасування санкцій й повернення до business as usual.

По-третє, проведення саміту у нейтральній Швейцарії, відкриває можливість необхідності перегляду своєї політики та політичного дискурсу країнами, які називають себе «нейтральними». Особливо це важливо у контексті антиросійських санкцій. Швейцарські політики напередодні саміту критикували рішення проводити саміт без Росії як таке, що кидає тінь на швейцарський «нейтралітет». І логіка в цьому є. Країни, які досі послуговуються у своїй політиці цією категорією, створюють для Росії можливості впроваджувати свої гібридні сценарії. Сам факт проведення цього саміту свідчить, що робота із «нейтральними» країнами має перспективи, й точка відліку трапилася саме у Бюргенштоці.

«Біографія» Бюргенштоку

Люксовий курорт Бюргеншток заснований у кінці 19 сторіччя й за цей час здобув багатий досвід у проведенні міжнародних подій найвищого рівня. Після Другої Світової війни Бюргеншток перетворився на хаб політичних форумів найвищого рівня. 

У 1950 році саме тут відбулися переговори про «план Шумана», який був покладений в основу європейської інтеграції. Напередодні міжурядової конференції, що запланована на 25 червня, про офіційний старт переговорів про вступ України та Молдови до ЄС цей контекст надихає.

У тому ж 1950 році, після завершення Другої світової війни тут зустрілися перший премʼєр-міністр держави Ізраїль Хейм Вейцман та канцлер ФРН. У 1960, 1981 і 1995 роках тут тричі проходили конференції так званої «Більдерберзької групи», оповитої конспірологією про таємний світовий уряд і яка об'єднує політичну, наукову й бізнес-еліту з метою посилення діалогу між Сполученими Штатами та Західною Європою.

Маріанна Присяжнюк, «Главком»