/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2F6f6a508d4657519b19407d053ff21f0b.jpg)
Рецензія на фільм «Стінг. Жах ночі» / Sting
13 червня в кінотеатрах стартував показ арахнофобного фільму жахів «Стінг. Жах ночі», у якому героям доведеться протистояти величезному кровожерливому павуку. В рецензії нижче розповідаємо, наскільки лячно спостерігати за цим дійством та які ще емоції спроможна викликати стрічка.
Плюси:
у свої кращі моменти стрічка виглядає захопливо; якісне використання практичних спецефектів та прийому «глибинна мізансцена»; непогано реалізований павук-монстр;
Мінуси:
сценарій розпорошується на зайві сімейні стосунки та комедійні моменти; кричуще нерівний темп оповіді;
«Стінг. Жах ночі» / Sting
Жанр фільм жахів
Режисер Кія Роуч-Тернер
У ролях Раян Корр, Аліла Браун, Пенелопа Мітчелл, Робін Невін, Сильвія Коллока, Денні Кім, Джермейн Фаулер, Тоні Джей Блек
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Кого тільки не тримають як домашніх улюбленців персонажі голлівудського кіно. У «Термінаторі» подружка Сари Коннор Джинджер мала вдома симпатичну ігуану Пагслі. У «Гремлінах» фігурувала фантастична істота могвай. А у «Пінгвінах містера Поппера» Джим Керрі завів цілу зграю пінгвінів. Здається, героїня нового фільму жахів «Стінг. Жах ночі» перевершила за цим показником багатьох попередників.
Одного разу 12-річна Шарлотта виявляє у квартирі бабусі маленького павучка. Вона запопадливо кладе того у банку та дає йому ім’я Стінг (не Бодька — і вже хвала Богу). Згодовуючи новоспеченому вихованцю беззахисних тарганів, юна дослідниця стає свідком того, як її підопічний (чи, скоріше, підопічна) надзвичайно швидко збільшується у розмірах.
До певного часу дівчинка тішиться тим, як вправно Стінг розправляється зі своїми приреченими жертвами. Але ця споглядальна ідилія сходить нанівець, коли вже сама Шарлотта та її родина перетворюються на потенційний обід для ненажерливого арахніда.
Якщо минулого тижня на Netflix глядачів намагалися налякати величезною акулою в горорі «У глибинах Сени», то тепер перед нами постає павук-переросток. Очевидно, що французький горор завдячує своїм існуванням спілбергівським «Щелепам», а серед джерел натхнення творців «Стінга» явно прослідковується «Чужий».
Місцева почвара також має іншопланетне походження, а деякі кадри кричуще нагадують започатковану Рідлі Скоттом класику. Тут вам і мерзенний слиз, що стікає з хижої пащі, і «народження» монстра, схоже на появу лицехапа, і стрибки на жертв у дусі останнього, і навіть «фактор кислоти», який, щоправда, нині працює у зворотному напрямку. Що вже казати про дівчинку, котра сюди перекочувала десь з «Чужих» Кемерона.
Окрім імені головної героїні, вже перший же кадр стрічки припускає алюзію на плетіння павутини: нам показують, як вищезгадана бабця займається в’язанням. Але поки справа дійде до справжнього павучого полювання, глядач ризикує знудитися. Біда у тому, що за годину хронометражу варта згадки хіба що сцена жорстокої розправи над самотньою жінкою Марією, котра втратила родину. Цей епізод дійсно зафільмований якісно та навіює непідробний жах.
В усьому іншому камера марно блукає сумними коридорами, метається між квартирами та іноді зловісно заглядає у вентиляційну трубу. При цьому цікавого майже нічого не відбувається.
Павук росте як на дріжджах, Шарлотта, як справжній бунтівний підліток, показує явну неповагу до вітчима Ітана, а той нервово розривається між обов’язками кербуда та написанням коміксів (для усіх зацікавлених — не про «Людину-павука»). За вікном несамовито сипле сніг. Десь на тлі сюжету про все більш огрядного павука розгортається нудна сімейна драма.
Істотно цікавіше стає після години перегляду, коли Стінг набуває значних розмірів та розпочинає свою криваву гулянку. У заключному акті розгортається захопливе протистояння між героями та павуком. Цей відрізок насичений дуже пристойним саспенсом, а доля персонажів нарешті стає не байдужою.
Героїня Аліли Браун, яка ось тільки-но нещодавно постала в образі юної Фуріози, увібрала в себе кращі якості не тільки бешкетника Кевіна Маккалістера, але й Джона Макклейна разом з Сарою Коннор. Втім, цей фантастичний фактор майже не дратує. Раян Корр аж до самої кульмінації впевнено зображає позамежну безпорадність, щоб у фіналі проявити нечуваний героїзм. В одній з кращих сцен фільму фігурує Сильвія Коллока, що багатьом глядачам могла запам’ятатися як одна з вампірок у «Ван Хелсінгу».
Трохи розряджає ситуацію такий собі мисливець на привидів на мінімалках у виконанні Джермейна Фаулера, про що говорить і легендарний перероблений логотип на його транспортному засобі. Саме він, на пару з бабцею, котра страждає на деменцію, відповідає за комедійні нотки. Вони тут не сказати щоб дуже доречні.
Режисер та сценарист Кія Роуч-Тернер, який до того знімав відвертий копійчаний треш, видав нудний протягом години, але захопливий у фінальному акті жахастик, що рівняється на кращих представників науково-фантастичного горору.
Постановник явно вміє працювати з практичними спецефектами, але не розрахував з темпом оповіді. Можливо, якби він не розпорошувався на сімейну драму та комедійні епізоди, а зосередив увагу більше на побудові якісного саспенсу та власне лячної складової, стрічка від того тільки виграла б. А так вийшло сильно нерівно.
Висновок:
«Стінг. Жах ночі» — далеко не найгірший представник моторошного жанру, але після перегляду важко позбутися думки, що все це могло виглядати значно захопливіше.