Політичні партії чи політичний спам? Інструкція змін

Чинний парламент залишиться працювати до закінчення війни. Його несуб'єктність очевидна. І причина не тільки, скажімо так, у лідерських якостях діючого президента. А й у цілковитій їхній відсутності у парламентаріїв, які складають правлячу більшість. В Україні легко може прийти до влади партія-одноденка (без ідеології, якісних кадрів і будь-якої відповідальності за свої дії), наслідки правління якої ми зараз розсьорбуємо.

Однак річ не тільки в «Слузі народу», що тримається виключно на плечах лідера, будучи по суті кишеньковою партією та породивши кишеньковий уряд, а в системі та законодавчій рамці, яка понад 30 років не дає нам якісно структурувати політичне поле.

Та про все по порядку.

Що таке українські партії та що з ними не так

Україна є парламентсько-президентською республікою. Згідно із статтею 71 Конституції України: «Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування».

Відповідно до Виборчого кодексу України (далі — Кодекс) висувають кандидатів у народні депутати виключно політичні партії. У статті 154 Кодексу йдеться: «Партія може висунути кандидатом у депутати особу, яка є членом цієї партії, або безпартійну особу (на мою думку, це суперечлива норма, адже який стосунок безпартійний має до партії, і яку відповідальність він і партія нестимуть? — К. Ш.), яка відповідно до статті 134 цього Кодексу має право бути обраною депутатом». На з’їзді (зборах, конференції) партії щодо висування кандидатів у депутати за дорученням голови Центральної виборчої комісії має право бути присутнім член ЦВК. А чому це не обов’язок?

Згідно з відомостями щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку політичних партій станом на 01.01.2024 року в Україні налічується ні багато ні мало 377 партій і політичних проєктів. Причому найбільше так званих партій було зареєстровано 2016 року — аж 42.

Втім, серед такого гамузу так званих політичних партій, згідно з розміщеною у ZN.UA інформацією, звіти про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за четвертий квартал 2023-го або за 2023 рік не подали 222 політичні партії, про що заявило Національне агентство з питань запобігання корупції. Виникає запитання: чи існують насправді ці 222 політичні партії?

За статтею 2 Закону України «Про політичні партії в Україні» (далі — Закон), політична партія — це зареєстроване згідно із законом добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії, але цікаво, хто і як це контролює? На мою думку, у Законі це зовсім порожня фраза — норма ні про що!

Порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній визначається статутом політичної партії. Громадянин України має право в будь-який час зупинити чи припинити своє членство в політичній партії шляхом подання заяви до її відповідних статутних органів. Членство в політичній партії зупиняється чи припиняється з дня подання такої заяви та не потребує додаткових рішень. З цього ж дня припиняється перебування громадянина України на будь-яких виборних посадах у політичній партії. І знову запитання: хто це контролює?

Членство в політичній партії є фіксованим. Обов’язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої до її статутного органу, про бажання стати членом цієї партії. Про наявність чи відсутність такої заяви нікому не відомо! Та й чисельність політичних партій є таємницею за сімома замками.

Рішення про створення політичної партії приймається на її установчому з’їзді (конференції, зборах). Це рішення має бути підтримано підписами не менш як 10 тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, що зібрані не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим. Знову величезне поле для маніпуляцій! Ті 10 тисяч одних і тих самих штатних громадян України, звісно, що не безкоштовно, можуть підписатися за створення не однієї сотні таких партій. Адже жодних обмежень не існує.

На установчому з’їзді (конференції, зборах) політичної партії затверджуються статут і програма цієї партії, обираються її керівні та контрольно-ревізійні органи. Політична партія створюється групою громадян України у складі не менш як 100 осіб (громадян чи паспортів та ІПН?). У Законі чомусь відсутня вимога щодо обов’язкової участі на установчому з’їзді (конференції, зборах) представників Мін’юсту України та Центральної виборчої комісії, оскільки створюється новий суб’єкт виборчого права. Під час виборів депутатів місцевих рад така вимога щодо присутності члена територіальної виборчої комісії є обов’язковою!

Невіддільною частиною протоколу є реєстр осіб, які брали участь в установчому з’їзді (конференції, зборах) політичної партії. У реєстрі зазначаються дані учасників такого зібрання: прізвище, ім’я та по батькові особи, дані її паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Хто і як здійснює державний контроль за діяльністю політичних партій

1. Міністерство юстиції України.
2. Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, територіальні виборчі комісії на відповідних місцевих виборах.
3. Рахункова палата, за цільовим використанням коштів, виділених із державного бюджету на фінансування їхньої статутної діяльності.
4. Національне агентство з питань запобігання корупції.

На мою думку, лише НАЗК тією чи іншою мірою виконує свої обов’язки і ЦВК частково, але тільки під час виборів.

У разі невиконання політичною партією вимоги частини сьомої статті 11 Закону «Про політичні партії в Україні», тобто при виявленні протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисуванні політичною партією своїх кандидатів на виборах президента та народних депутатів України протягом десяти років орган, який зареєстрував політичну партію, повинен звернутися до суду з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не передбачені.

На мою думку, такий критерій оцінки діяльності партії, як один раз на десять років висувати своїх кандидатів на виборах президента України та народних депутатів, є недостатнім. Тобто протягом десяти років партія є бездіяльною! А як же програма партії, статут? З’їзди, конференції, збори, звіти, вибори, перевибори керівних органів партії тощо?

Якби Міністерство юстиції України належним чином виконувало свої обов’язки, то у переліку політичних партій не з’являлися б політичні проєкти чи фейкові партії, а серед зареєстрованих кількість партій зменшилася б не на один десяток.

В Україні зареєстровано 37 іменних партій, у тому числі партій, які названі іменами колаборантів і проросійських політиків: Шарія, Пальчевського, Сальдо, а Мін’юст мовчить.

Ще цікавішою є інформація про лідерські партії покійних власників і «безсмертних» голів:

• політична партія «Єдність Олександра Омельченка», голова партії — Омельченко Олександр Олександрович;
• політична Партія захисників Вітчизни, голова партії — Кармазін Юрій Анатолійович.

Також є незмінні голови політичних партій в еміграції:

• політична партія Всеукраїнське об’єднання «Громада», голова партії — Лазаренко Павло Іванович;
• Прогресивна соціалістична партія України (в стані припинення) — Вітренко Наталія Михайлівна.

Є партії, у яких відсутні керівники та які внесені до Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань чи Єдиного реєстру громадських формувань, таких — шість.

Репутаційний інститут партій в Україні відсутній узагалі. Йде боротьба за більш привабливу і спокусливу для виборця назву партії, за ресурси і доступ до телевізора. Яскравим прикладом є «партія» «Слуга народу», яку було зареєстровано лише 2016 року, а 2019-го вона вже здобула все, що тільки можливо. Партіями торгують, як на базарі пиріжками. Чув на «базарі» про один випадок, коли відомий олігарх хотів купити партію і пропонував її керівництву 500 тис. дол. Така ситуація з політичними партіями та політичними проєктами, особливо під час виборів, нагадує фразу Попандопуло: «На тебе 100 миллионов! Слушай, возьми все, я себе еще нарисую!».

Що потрібно змінити в законодавстві

Отже, давно назріла потреба внести відповідні зміни до Закону «Про політичні партії в Україні».

По-перше, створити загальнодоступний електронний реєстр членів усіх політичних партій. Реєстром передбачити неможливість одночасно перебувати у кількох політичних партіях. Крім цього, реєстр має містити інформацію про минуле попереднє членство хоча б представників керівного органу партії та керівників партійних обласних осередків. Із цього реєстру всім буде зрозуміло, хто є хто. І не буде такої ситуації, що Лавринович був заступником голови Народного руху України, але коли продався владі, то сказав, що жодної заяви про прийняття у члени Руху не писав (дослівно):

— Ніхто так до пуття й не знає, вийшли ви з Руху чи ні?

— Я ніколи не писав заяви про вихід із Руху, як ніколи й не писав заяви про вступ у нього. Оскільки нікому було цю заяву подавати. Коли організація тільки створювалася, я (серед іншого) відповідав за збір заяв про вступ у Рух. Не міг же я написати її сам собі?

— Тобто формально ви ніколи не були членом Руху?

По-друге, законодавчо встановити обмеження для політичних партій залежно від загальної кількості зареєстрованих членів партії, які можуть висувати своїх кандидатів на загальнонаціональних виборах, бо не може партія чисельністю 3–5 чи 10–15 членів висувати кандидатів на виборах президента України та народних депутатів, де кількість депутатів Верховної Ради становить 450. Це унеможливить так званий виборчий партійний спам.

По-третє, рішення про створення політичної партії приймається на її установчому з’їзді (конференції, зборах). Це рішення має бути підтримано підписами в електронному реєстрі не менш як 4,5 тисячі громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах. Громадяни повинні мати право підтримувати протягом певного періоду тільки одну політичну партію.

По-четверте, крім невисування політичною партією своїх кандидатів на виборах президента та народних депутатів України протягом десяти років, підставою для звернення до суду з метою анулювати реєстраційне свідоцтво має бути бездіяльність політичної партії, а саме: невиконання вимог статуту (відсутність протягом певного періоду керівних органів, непроведення з’їздів, конференцій, зборів тощо).

По-п`яте, у Законі передбачити відповідальність Міністерства юстиції України за бездіяльність щодо невжиття відповідних заходів про анулювання реєстраційного свідоцтва партії у разі встановлення невиконання політичною партією вимоги частини сьомої статті 11 цього Закону.