Природа імперії: Китай. Частина ІІІ

Ми вважаємо те, що сталося з Китаєм за останні десятиліття, економічним дивом, але таке саме диво, проте в ще більших масштабах, відбулось у Китаї у другій половині VI — першій половині V століття до нашої ери.

Шалений буст

Чисельність населення Китаю за останні 50–60 років зросла вдвічі, а у V столітті до нашої ери — у три з половиною рази, і становила третину населення всього світу. У чому причина цивілізаційного вибуху? Можна сказати — випадковість.

З давніх часів китайці під час випалювання глиняного посуду використовували дуже затратні з енергетичної точки зору технології. Для випікання горщика потрібна температура в печі 600–700 градусів за Цельсієм, вони ж застосовували у два рази вищу — 1400 градусів.

Коли до Китаю з великим запізненням дійшли технології виплавки крицевого заліза (до 900 градусів Цельсія), що використовувались на Заході, то китайці стали плавити залізну руду в печах, де випалювали горщики.

І це дало революційний ефект, бо при такій температурі залізо стає рідким і можна плавити чавун. Дешево та багато.

Перше, що було зроблено — виплавлено чавунний наконечник до плуга. Для порівняння, в Московії орали дерев’яними сохами ще на початку ХХ століття. Селяни стали масово застосовувати ті чавунні наконечники повсюдно, що дало надзвичайний ефект у врожайності.

Одразу почався розвиток технологій практично в усіх галузях, різко пришвидшилась урбанізація, поширення грамотності, науки і культури. Китай зробив цивілізаційний стрибок за історично дуже короткий період часу. Конфуціанство, даосизм, Сунь-цзи — це все з того періоду.

Селяни, пора

Нові технології дають змогу створювати масові армії із селян, а не лише з аристократів. Великі завоювання нарешті стають можливими.

Спочатку вони відбуваються на регіональному рівні, що приводить до створення великих регіональних держав, найбільші з яких були не китайськими, але з китаїзованою верхівкою, як-от Чу та Юе. Зрештою залишилось 7 держав-регіональних лідерів: Цінь, Хань, Вей, Чжао, Янь, Ці, Чу.

Найбільшою територіально, економічно найрозвиненішою була Чу — некитайська держава, яка контролювала долину Янцзи. Вона одна була майже настільки ж сильна, як всі решта разом узяті.

Здавалося, ніщо не може перешкодити їй стати гегемоном, а про те, щоб її завоювати, і мови не йшло. Доти, доки китайська Цінь унаслідок послідовних реформ легістів (у тому числі Шан Яна) не перетворилася на щось раніше не бачене — на тоталітарного монстра, всі сили якого були заточені на війну.

За рівнем тоталітаризму сталінський СРСР і близько не стоїть поруч із Цінь того періоду. Для розуміння — чиновники настільки контролювали селян, що особисто відповідали за кожну мишачу нірку в сараї, де зберігалося зерно (при тому, що чиновники за свою роботу зовсім не отримували зарплатні).

Єдиний їхній привілей полягав у тому, що вони не були селянами. Тепер уявіть, у яке страшне рабство загнали селян. Сталін із його колгоспами — просто лайт-версія Цінь. Залізна дисципліна під страхом смерті скувала всіх — із верху до низу.

А Чу — це як нинішня Америка чи навіть Європа, багата, економічно розвинена, але внутрішньо не мобілізована. Результат — китайці із Цінь при Цінь Ши Хуан-ді захоплюють усіх решта і перетворюють на рабів, таких, як і вони самі. Ціньці, до речі, були цим дуже задоволені, і терпіли своє рабство тільки тому, що це допомагало завойовувати інших.

Нічого не нагадує? Так виникає Китайська імперія у класичному вигляді.

Після смерті Цінь Ши Хуан-ді імперія розпадається. Нікому жити в тоталітарному монстрі не хотілось, тим паче, що народ Чу та інші некитайці не бажали бути поглинутими китайцями. Здавалося б, усе мало вернутись до старого порядку.

Однак Цінь Ши Хуан-ді створив прецедент імператорської влади — і вона виявилась такою солодкою, що всі тепер прагнули не будувати національні держави, а зайняти центральне місце і владарювати над усіма. Еліта Чу зрадила свій народ заради імператорської влади — і проект незалежної некитайської держави в економічно і географічно центральному регіоні Китаю було поховано. І це також нам щось нагадує.

Можна додати, що нові імператори з династії Хань провели певні ліберальні реформи, зокрема кардинально знизили податки, чиновникам стали видавати зарплатню, що підвищило їхню професійність, тощо.

Рівень життя став швидко зростати — і, врешті-решт, китайці стали найзаможнішою державою світу, а фокус суперечностей із національних змістився до суперечностей між селом і містом, що, звичайно ж, не могло загрожувати розвалом імперії. Чиновницька держава з ліберальною економікою, імператором на чолі — ось історичний ідеал китайців. Коли він досягається — Китай процвітає. Коли якась ланка випадає — починається стагнація і розвал.

Іронія китайської долі

Могутнє ядро держави, яке за іронією долі має некитайську основу, допомагає зібрати все докупи і спіраль робить новий виток.

Варто звернути увагу на ще одну особливість, що проявилась в історії Китаю. Культурний багаж, підкріплений вірою в те, що вони найкращі, та зневагою до інших, робить китайську цивілізацію дуже консервативною.

Відповідно, щось нове проникає в її середину тільки в моменти кардинальних зломів, занепаду і розвалу.

Так сталось із буддизмом, який був запозичений з Індії в момент, коли династія Хань, найуспішніша в історії Китаю, остаточно занепала. Із цієї точки зору сподівання американців на те, що економічний розвиток Китаю приведе до його демократизації — абсурдні, все відбувається з точністю до навпаки, що ми зараз і спостерігаємо.

Демократію слід вводити, коли Китай валиться, а не піднімається. Демократичний Китай на сьогодні — це нереалістичне завдання.

Закони, за якими будуються імперії, доволі універсальні. Обов’язково має бути сильний центр, що транслює військове, економічне та культурне домінування на прилеглі території. Інакше не вийде.

Успіх такого домінування залежить як від географічних факторів (як-от можливості легко послати війська, щоб придушити повстання), так і культурних (наскільки населення провінції (і важливо — еліта) відчуває свою культурну спорідненість із центром).

Імперія може як виграти, так і програти — ніщо наперед не визначене, як бачимо це на протилежних прикладах Римської та Китайської імперій. А отже, треба боротись, шанс є.

Також варто зауважити, що Україна переживає критичний момент, стоїть питання про життя і смерть держави, самого народу. Але водночас це найкращий момент (шлюзи відкриті) для того, аби кардинально оновити себе, культуру, збагатити її, цивілізацію, відкинути непотрібне і запозичити (чи винайти) те, що допомагає вижити. Варто цим скористатись.