Росію реально посадити за стіл переговорів може лише один фактор і він залежить від України. Інтерв’ю з Огризком

Мирний саміт у Швейцарії– найбільша зустріч для України за роки повномасштабної війни. Початкова ідея полягала в тому, щоби сформувати єдину пропозицію на основі "Формули миру" з десяти пунктів, яка була розроблена президентом України Володимиром Зеленським ще у 2022 році, а потім подати її Росії. Але оскільки такі ключові гравці, як Китай залишилися осторонь, а більшість країн так званого Глобального Півдня посіли нейтрально-проросійську позицію, надії на значний прогрес були невеликі.

Тому учасники обмежилися трьома напрямками:

– Безпека атомної енергетики, у тому числі повернення під контроль України Запорізької АЕС та неприйнятність загрози застосування ядерної зброї проти України.

– Важливість повного та безпечного доступу до українських портів в Азовському та Чорному морі та української сільгосппродукції як елемента, від якого залежить глобальна продовольча безпека.

– Звільнення всіх військовополонених, а також повернення в Україну депортованих та незаконно затриманих українських дітей та українських мирних жителів.

Але навіть ці гуманітарні питання не знайшли одностайної підтримки. Комюніке підписали більшість країн західного світу, до яких доєдналися лише кілька з Латинської Америки та Африки.

Звичайно, ніхто не очікував серйозного кроку до миру, тим більше, що політичних та військових умов для цього не існує. Але такі зустрічі принаймні здатні подати певний сигнал.

У закликах деяких політиків під час конференції звучало, що Росія надалі має бути залучена до мирного процесу. Але російський диктатор Володимир Путін вже дав відповідь на це питання перед самітом – він хоче вести переговори лише в тому випадку, якщо Україна фактично капітулює та віддасть йому свої території.

В ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко поділився своїми думками стосовно результатів саміту Миру у Швейцарії та подальшого розвитку подій у напрямку встановлення миру в Україні.

– Ваші враження від результатів саміту та від підсумкового комюніке, яке було підписано не усіма учасниками.

– Від того, що воно не було підтримано 100% присутніх, у мене жодних негативних емоцій немає, тому що, так чи інакше, на мою думку, це був очевидний успіх української дипломатії. Те, що кілька країн "недопідписали" цей документ, жодним чином не впливає на загальне враження від того, що більшість світу на нашому боці, а це багато чого варте. І я думаю, що намагання Москви у будь-який спосіб перебити дискусію на цьому саміті, я маю на увазі останню недолугу промову Путіна в міністерстві пропаганди Росії, не можуть сприйматися серйозно.

Попри всі ці спроби, саміт пройшов, мені здається, більш ніж позитивно. Ми маємо підтримку наших західних партнерів, ми маємо розуміння багатьох країн світу. Тому загальний політичний підсумок є дуже позитивним. Відносно деталей, зараз це буде залежати від того, як швидко робочі групи почнуть працювати по тих чи інших визначених напрямках.

Говорити про перспективи я би зараз не ризикнув, вони поки що доволі туманні. Чи вистачить трьох чи п'яти місяців для того, щоб підготувати новий саміт, будемо дивитися. Але головним прискорювачем всіх цих процесів буде лише успіх України на полі бою. Самі декларації Росію до капітуляції не приведуть.

– Підсумкова декларація підписана, в основному, західними країнами – тими, які нас і підтримували. Провідні країни Глобального Півдня відсторонилися від цього процесу. Хоча питання, які було винесено на розгляд, мали гуманітарний напрямок. На ваш погляд, чому так і чи свідчить це про остаточний розподіл на світу?

– Я не думаю, що це точне формулювання, бо все ж багато незахідних країн поставили свої підписи. Тому казати про те, що Глобальний Південь не відгукнувся, було би неточно.

Так, не було Китаю і ще кількох країн. Вони, очевидно, стали на бік Росії, але це зовсім не означає, що ми перекреслюємо участь інших країн. Навпаки, попри цей шалений тиск з боку Росії вони таки були присутні. Тому, думаю, що тут ми зовсім не програли, а те, що деякі країни відмовилися підписати, свідчить про те, що вони для себе ще не вирішили, на якому боці історії перебувають, або просто економічно залежні від Китаю чи Росії.

І в даному випадку перемогла не політична логіка, а економічна доцільність. Я маю на увазі ту ж саму Індію, яка продовжує думати, що вона буде заробляти на дешевій російській нафті. Думаю, що скоро ця віра завершиться та Індії доведеться думати не про швидкі дивіденди, а про свою потенційно важливу роль у світі.

– Перед самітом зазначалося, що буде вироблено алгоритм з кількох питань і через посередників Росія їх отримає для виконання як волю більшої частини світу. Та на сьогодні важко уявити, як можна натиснути на Москву, щоб вона виконала будь-який узгоджений у Швейцарії план дій навіть з гуманітарних та безпекових питань. На ваш погляд, Росія хоча б частково дослухається до того, що було прийнято на саміті?

– Я в цьому плані великий скептик, хоча тут є момент, на який Росія не може не звернути увагу. Якщо це буде, скажімо, тема продовольчої безпеки, будуть підготовлені якісь практичні пропозиції відносно свободи судноплавства тощо, і Росія від них відмовиться, вона себе поставить у дуже скрутне становище. Адже якщо переважна більшість країн світу каже, мовляв, ми за те, щоби було отак, а Росія відмовляється, вона потрапляє у фактичну ізоляцію. Тоді значно сильнішою стає позиція країн Заходу і України в цьому плані в наших контактах з цими країнами Глобального Півдня. Адже ми можемо сказати: дивіться, ми за те, щоб вам постачати продовольство без проблем. Ось ми відпрацювали разом, в тому числі з вами, механізми, але є одна країна, яка цього не хоче – Росія. РФ говорить, що вона на вашому боці, а насправді це брехня.

Тобто тут логіка в тому, що створиться якийсь певний політичний тиск на Росію, зокрема у сфері продовольства, з боку країн третього світу, чого вона дуже не хоче. І от це, мені здається, може змусити її саме в цьому конкретному питанні рухатися більш-менш адекватно.

Відносно інших тем, які прямо до інтересів країн Африки та Азії не належать: ядерна безпека чи обмін полоненими, тут ситуація може бути іншою, і я не думаю, що Росія за нинішніх обставин буде на них якось реагувати.

– Міністри закордонних справ Туреччини та Саудівської Аравії зазначили, що результативність будь-якого мирного саміту залежатиме від присутності другої сторони – Росії. Майже те саме говорить і канцлер Німеччини Шольц – "необхідно залучити Росію до діалогу, бо справжнього миру в Україні не можна досягти без Росії". Але чи це можливо на даному етапі, адже за день до саміту Путін чітко дав зрозуміти, який він бачить мир в Україні, пред’явивши фактично ультиматум для капітуляції, давши зрозуміти, що ні на які реальні компроміси він йти не готовий.

– Тут, я думаю, питання полягає у тому, що під словом "залучити" різні країни бачать різний сенс. Якщо передати підготовлені конкретні пропозиції за трьома цими визначеними напрямками через посередників, то це і буде залучення. Тобто якась країна X, можливо Швейцарія, передає Росії певні пропозиції. Тим паче, що керівник МЗС Швейцарії сказав, що вони кожен тиждень через посольство у Москві контактують з Росією. От вони передають Росії підготовлені пропозиції більшості світу.

Чи це є залученням Росії? Мабуть, що так. Якщо йдеться про такий варіант залучення, то він очевидний. Він, власне, і сьогодні відбувається – це перемовини, через посередників, про обмін військовополоненими. Але мені здається, що у деяких представників, і не тільки цієї групи, яка не підписала комюніке, але, скажімо, і серед деяких країн, які належать до цивілізованого світу, (тут я доволі прозоро натякаю на Швейцарію), є якесь інше розуміння залученості.

Тобто, мабуть, йдеться про бажання побачити представників України і Росії за одним столом. На цьому чогось дуже сильно наполягала президентка Швейцарії. Тут, мені здається, йдеться про синдром нейтральності. Я би його так назвав. Мені здається, це вже минуле століття. В політичному сенсі так вже не працює. Тому за цих обставин такі пропозиції мені здаються малореалістичними і такими, на які переважна більшість країн цивілізованого світу, я думаю, позитивно реагувати не будуть.

– Але ж не тільки президентка Швейцарії про це говорить. Представники України також кажуть, що вже готується наступний саміт, який має відбутися за кілька місяців. І на ньому буде прийнято більш серйозне рішення стосовно встановлення миру в Україні. Зеленський не виключає, що на другій конференції щодо України можна вже говорити про закінчення російсько-української війни. Зважаючи на те, що позиція Росії на сьогодні залишається неадекватною, чи можливо це?

– Я думаю, президент Зеленський мав на увазі, що ми передамо Росії підготовлені пропозиції. Гадаю тут йдеться про перший варіант, про який ми з вами говорили, про те, що через посередників РФ передадуть певні напрацювання. А далі дивитимемося на реакцію Росії. Але повторюю, мені здається, що крім питання продовольчої безпеки, позитивної реакції не буде.

– А все ж стосовно другого саміту, він знову буде без Росії і приблизно в тому ж форматі, що і швейцарський, чи все таки з Росією?

– Я не думаю, що ми зараз можемо конкретно говорити про другий саміт. Для того, щоби до нього прийти, треба підготувати реальні, продумані, конкретні пропозиції. Коли це станеться, ми зараз не знаємо. Це буде предметом діяльності цих робочих груп, які зараз створять певні країни і будуть в цьому плані працювати. Коли це відбудеться, тоді вже можна говорити про щось конкретне, про якійсь саміт.

Давайте пофантазуємо. От підготували за трьома напрямками якісь пропозиції і передали їх на технічному рівні Росії. Вона, пофантазуємо, їх прийняла. І що, це підстава для завершення війни? Невже Росія залишить хоча б Запорізьку атомну станцію і відійде від неї? Безумовно ні. Тому, думаю, що заяви про те, що ми через п'ять місяців закінчимо війну, носять політичний характер. Якщо, звичайно, позиція Росії не зміниться.

Станом на сьогодні позиція Росії незмінна, вона прагне продовжувати війну, тому посадити за стіл справжніх мирних переговорів її зможуть лише Збройні Сили України.