Запасний план Путіна. Як РФ розхитує Захід, щоб здобути своє в Україні

Істерика Кремля на тлі Бюрґенштока: розберімо, чому бункерний вимушений вдатися до запасного плану

На тлі проукраїнського Саміту миру Путін запустив [дез]інформаційну кампанію: "Європа не повинна страждати через війну в Україні, якщо з нею можна покінчити коштом самих українців". Таргет пропаганди — виборці ЄС.

Бункерний ставив на перемогу Трампа, але в затягуванні війни втратив ключового союзника — Китай. Тому російський диктатор намагається [вкотре] позбавити Україну підтримки Заходу.

Між ЄС та КНР спалахнула справжнісінька торговельна війна: Захід збирається обкласти шаленим митом (до 40%) китайські електрокари, Пекін налаштований вчинити так само з європейськими харчами, зокрема — свининою. Це лише початок, і гасити конфлікт двом ринкам заважає, зокрема, нерозвʼязане "українське питання". Відтак Китай зацікавлений обмежити таймер російської війни проти України.

Пекін пробує синхронізуватися з Брюсселем, непублічно готуючи на осінь наступний мирний саміт у Саудівській Аравії, але вже за участі Китаю та РФ. Євродипломати наполягли, аби порядок денний швейцарського саміту був скорочений з 10 пунктів до 3 "гуманітарних".

Концентровано недавній саміт можна описати двома меседжами: Захід говорив про злочини Путіна та недопустимість заморожування війни по лінії фронту, тоді як Глобальний Південь — про доцільність залучення РФ до наступного раунду переговорів. Спільний знаменник, схоже, знайдено, форум може стати трампліном для наступної "мирної" зустрічі лідерів світу, вже за участі КНР і РФ.

Очевидно, що тепер Пекін змушуватиме Москву попуститися зі своїми хотілками до рівня, що задовольнить великих світових гравців і буде прийнятний для України (про кордони 1991 року наразі не говоримо). Реальність сильно відрізнятиметься від геополітичних фантазій Путіна.

Тепер про нову стратегію бункерного: не спромігшись вплинути на політиків Заходу, він намагається достукатися до їхніх виборців. Меседж простий — "завершити війну можна значно простіше, аніж говорять ваші правителі". Для Путіна це єдиний шанс уникнути "миротворчого" тиску з боку Китаю.

Оголошуючи минулої пʼятниці свій "мирний план", Путін запропонував Заходу закінчити війну в обмін на здачу Україною 4 областей та оту омріяну "демілітаризацію-денацифікацію". Це — римейк стамбульських угод з нарощеними територіальними претензіями.

Для більшого галасу "внєшняя развєдка" злила у західні медіа свою версію "Стамбула". Цікаво, що The New York Times де-факто оприлюднила фейковий документ — початкові, березневі хотілки росіян, але під квітневою датою… Бо навіть Путін на пресконференції показував іншу версію фінального тексту, де рукою Давида Арахамії було внесено правки, зокрема й щодо чисельності особового складу ЗСУ, озброєнь тощо. І це "збіг обставин", що "незалежна" The NYT опублікувала російську версію стамбульських угод одразу після пʼятничного виступу російського диктатора.

Тепер детальніше про мету кампанії: окрім премʼєрів Італії та Канади, більшість лідерів G7 перебувають у нестабільній розтяжці.

Голові британського уряду Сунаку залишилося менше трьох тижнів до виборів, після яких його партія, очевидно, позбудеться влади. Президент Макрон оголосив позачергові вибори після того, як його партія програла ультраправим вибори до Європарламенту. Канцлер Шольц і його соціал-демократи також продули ці вибори, а про політичну історію Джо Байдена годі й говорити. Восени варто очікувати й відставки премʼєра Японії Фуміо Кісіди.

На нацвиборах у ЄС ситуація не оптимістичніша, там перемагають ультраправі, і націоналістична ідея стоїть на боці "легкого" путінського миру. Послання Путіна підливає олії в цей вогонь, натякаючи, що на Україну достатньо натиснути — і G7 з ЄС надовго забудуть про цю проблему.

Як Київ, так і Москва відчувають брак часу, намагаючись прискорити події на свою користь. Саме тому ЄС, а тепер і Україна, так поспішають з пошуком прийнятної формули миру, бо вже незабаром у світі може наступити інша політична реальність.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело