Довічне за оборону України: як в Росії судять військовополонених та які строки дають

"Знаю, що чоловіка судять, не знаю — за що"

Павло — солдат 501 окремого батальйону морської піхоти. На момент повномасштабного вторгнення перебував поблизу села Широкине на березі Азовського моря, згодом підрозділ передислокували до Маріуполя, де до початку квітня бійці обороняли місто.

"Де саме був мій чоловік, я точно не знала, він мені не розповідав, — говорить Фокусу дружина Павла Ганна. — Але там становище було складне — їжі не було, боєприпасів також. 5 квітня через фейсбук я дізналася, що батальйон чоловіка потрапив у полон".

Куди саме — Ганна також не знала. Лише наприкінці 2022 року в одному з телеграм-каналів дівчина побачила, прізвище, ім'я, по батькові свого чоловіка. "Там писали, що у нього все добре, він у колонії. Як виявилось, це була колонія у РФ у Тульській області у населеному пункті Донське. А потім зі мною зв’язався один зі звільнених та повідомив, що він вже у Мордовії, і його мають судити", — додає вона.

Про так звану справу чоловіка Ганна також знає небагато, як і про місце подальшого перебування. Припускає, Павла могли вивезти з Мордовії, бо там "суди" не відбуваються. Через один з російських ресурсів федеральної служби з виконання покарань вона спробувала написати листа чоловіку, і з часом отримала відповідь. Як виявилось, ті, кому оголосили звинувачення офіційно, мають у РФ право на листування.

"З листа я дізналась, що у нього значно погіршився стан здоров’я. Посилився варикоз. Шкіра поміняла колір. Зі слів чоловіка, стала морквяно-червоного кольору. У всіх там хлопців, не тільки в мого, але і в інших теж, проблеми з зубами, у них зуби сипляться. Ще писав, що у нього постраждала права рука, не згинається два пальці — мізинець і безіменний", — розповідає Ганна, підглядаючи у лист від чоловіка.

Про що Ганна говорить не дуже охоче, так це про справу чоловіка — боїться нашкодити. "Знаю, що чоловіка судять, не знаю – за що", — пояснює вона. Але уточнює: разом з ним проходять ще семеро хлопців. Їх всіх обвинувачують у начебто нападі на об’єкт цивільної інфраструктури. Судитимуть, ймовірно, на окупованій території, оскільки цей об’єкт розташовано у Донецькій області.

Без гарантії права на справедливий суд

Після потрапляння в полон українські військові піддаються допитам. Російські слідчі у кожному з них намагаються побачити злочинця, який нібито міг зашкодити цивільному населенню на окупованій території. У більшості випадків, як свідчать колишні військовополонені, зізнання вибиваються побиттям та тортурами. Багатьох катують, аби ті придумали історію, яка могла б стати основою кримінальної справи, або б наговорили на свого побратима. Коли ж військовополонені беруть на себе провину, починаються так звані судовий розгляд та судовий процес.

Загалом, за даними Слідчого комітету Росії від початку повномасштабного вторгнення і до 1 березня 2024 року понад 200 українських військовослужбовців були вже "засуджені". І більшість таких процесів відбуваються саме на окупованих територіях, а не в РФ. Наприклад, у Донецьку справи українських військових розглядає так званий верховний суд – квазіправове утворення, яке не має жодної законної сили. Але й частина судів відбувається на території РФ — саме там судять військових підрозділу "Азов".

Адвокат та експерт з міжнародного гуманітарного права Андрій Яковлєв пояснює Фокусу, що у кожної держави, справді, є зобов’язання за Женевськими конвенціями проводити розслідування порушень законів та звичаїв війни. І Росія — не виняток. Але у випадку РФ можна стверджувати, що вона зловживає цими зобов’язаннями, адже проводить розслідування не для встановлення обставин вчинення можливого воєнного злочину, а для вирішення інших задач.

"По тенденціям, по тим вирокам, які стають доступні публічно, можемо говорити, що судові процеси відбуваються в такому середовищі, де неможливо постановити репрезентативне рішення. Тобто судовий процес не відображає ту реальність. Фактично, російський суд виносить вирок, він може мати якусь гучну назву, але в процесі не було нічого встановлено, весь процес — фейк", — стверджує він. Та пояснює: судові процеси мають проводитись за певними принципами. І таких принципів всього декілька.

• Перший — суд, який проводить розслідування, має бути законно створеним, а суддя, який слухає справу, незалежним від усіх — держави, сторін.
• Другий — сторона обвинувачення зазвичай користується правами і можливостями, які їм надає держава, тобто це — сильна сторона. І, відповідно, цієї сильної сторони має опанувати захист, який володіє певними інструментами, захисними ресурсами для того, аби протистояти сильній державі в обличчі прокуратури.

Але чи можна сказати, що в Росії існує захист, який може протистояти обвинуваченню?

"Ні, не можемо, тому що як судді, так і російські адвокати залежні від Росії настільки, що це виключає їхнє неупереджене ставлення, — продовжує Яковлєв. — Наприклад, можна знайти в пресі інформацію, що адвокати не хочуть захищати у повну силу, тому що бояться стати і самі об'єктами переслідування".

Також не можна говорити, що та інформація, яка заявляється обвинуваченим, коли він визнає вину, або частково визнає вину, правдива. Адже навіть зі звітів ООН ми знаємо, що Росія застосовує катування, а неупереджений спостерігач може побачити, в якому стані повертаються військовополонені після обмінів — вони достатньо слабкі, адже не отримували харчування. Тож можна припустити, що поводження з ними було щонайменше нелюдське.

Таким чином судовий процес, який проводиться в РФ, не репрезентує правдиву інформацію.

З політичною доцільністю

Тож з якою метою РФ проводить подібні суди, які не визнає світ. Одна з можливих відповідей: тезу, що українські воїни порушували закони та звичаї війни, вчиняли воєнний злочин, можна в подальшому використовувати як аргумент під час перемовини з Україною, аби нівелювати злочини РФ.

"РФ прагне відповідати на ті обвинувачення, які звучать на її адресу на міжнародному рівні. А також вона грається з тими політичними силами на Заході, які мають на її погляд таку точку опори, що, мовляв, дивіться, не все так однозначно — Україна також порушниця, її солдати вбивають мирне населення, — припускає експерт з міжнародного права. — І деякі політичні сили у Європі та США у подальшому можуть використовувати цю аргументацію. Та й вже використовують. Деякі високопосадовці у Вашингтоні вже видають певну інформацію, яку раніше заявляла РФ. Тож масове переслідування, яке Росія оголошує, може бути пов'язане з тим, аби досягти політичних цілей, дискредитувати Україну".

Нещодавно аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW) у своєму черговому огляді проаналізували мотиви дій влади Росії із заочного переслідування українських військових та посадовців за законами РФ — хоча формально ці люди перебувають поза межами російської юрисдикції. Вони заявили: "Переслідування Кремлем українських військовослужбовців і політичного керівництва, які ведуть цілком законну оборонну війну проти вторгнення іноземної держави, у спосіб, подібний до внутрішніх терористів, підкреслює постійне переконання Росії, що українська держава не існує і не повинна існувати як політичне утворення, відокремлене від Росії".

А аби у разі необхідності мати, так би мовити, можливість для маневрів, використовують для таких "судових процесів" саме окуповані території. Тобто у разі необхідності скажуть, мовляв, такі "вироки" — справа не російських суддів, а українських, які зрадили присязі.

"Окуповані території використовують не тільки тому, що полонених там утримують, або "слідчі" досліджують епізоди, які сталися там, але, очевидно, що на окупованих територіях судді більш занурені в систему конфлікту, і вони там виносили такі вироки й раніше. У таких "судах" та "прокуратурах" часто працюють колишні українські громадяни, які, порушуючи міркування совісті, як записано в Женевській конвенції, зголосилися посісти такі посади, — пояснює Андрій Яковлєв". — І це говорить про те, що вони порушили правила лояльності до своєї держави і отримавши російське громадянство, фактично стали залежними. І очевидно, що в таких ситуаціях Росії напевно більш буде прогнозоване рішення".

До того ж на окупованій території існує обмежений доступ, зокрема, навіть для слабких адвокатів. І, відповідно, такі люди не просто перебувають без захисту, а й без контакту з зовнішнім світом. РФ таким чином намагається приховати те, що відбувається в окупації.

Що стосується термінів ув'язнення, то вони достатньо великі. Відомі випадки винесення довічних.

Формально це може бути пов’язано з тим, воєнні злочини — найстрашніші, і за них може бути достатньо суворе покарання. Проте, коли проаналізувати суть обвинувачення, можна сказати, що у них не йдеться про воєнні злочини. Відомі випадки, коли застосовується обвинувачення за участь у бойових діях. Як у прикладі процесів над "Азовом". Або застосовується колективна відповідальність: коли представників підрозділу притягують до відповідальності лише за те, що він належав у минулого до нього. І на думку "обвинувачення" у певний період міг бути у певному місці, де вчинявся злочин.

Але за міжнародним правом комбатант не може притягуватися до відповідальності, оскільки він має спеціальний імунітет — військовослужбовця заборонено судити за участь у війні.

Росія ж, влаштовуючи такі процеси, ще й приховує за кваліфікацію свій намір покарати українських військових за опір. А виносячи жорстокі та великі вироки — прагне впливати ще й на українське суспільство, Збройні сили України, аби продемонструвати: продовження боротьби та полон позначатиме сурові строки покарання, аби родини полонених тиснули на українську владу, закінчувати війну. В іншому випадку тисячі українських громадян будуть "відбувати покарання" десь у колоніях для довічників з найжорстокішими умовами утримання. І для цього РФ також може використовувати ще одну маніпуляцію-зловживання: за міжнародним гуманітарним правом особа, що перебуває в полоні, може законно отримуватися до завершення бойових дій, а у разі наявності вироку за воєнний злочин — до завершення строків відбування покарання. Тобто довічно.