З історії футболу. Уроки бельгійської трагедії команди Лобановського

Команді Реброва 26 червня у бельгійців потрібно вигравати. Всі розрахунки та розклади на випадок нічиєї – марна трата часу. Так, у рейтингу бельгійці вищі, і трансферна вартість на ринку у півтора раза перевищує українську (584 проти 379 млн євро). І завдання у них, з першого погляду, простіше – у крайньому разі, їх влаштує і нічия, «лягати кістьми» заради виграшу їм не потрібно. А нашим - треба. І налаштуватися на протистояння «Мудрику та Ко» слід на прикладах. Хоча б тих же бельгійців, які зуміли у 1/8 фіналу чемпіоната світу 1986 року обіграти чи не найкращу в історії команду СРСР (що складалася практично повністю із київських «динамівців» на чолі з Валерієм Лобановським).

Кінець «щирого футболу»

Напередодні ЧС-86 у радянському футболі ситуація склалася парадоксальна, майже патова. З одного боку, київське «Динамо» влаштувало в Європі справжній футбольний карнавал, долаючи всіх поспіль на шляху до перемоги Кубка володарів Кубків. І так само феєрично його і здобуло, розгромивши у фіналі з рахунком 0:3 мадридський «Атлетіко». Сталося це 2 травня.

З іншого - дуже непереконливо перед поїздкою до Мексики виглядала національна збірна, очолювана Едуардом Малофєєвим. Команда в товариських матчах програла 4 рази, зокрема й Румунії. Зовсім зникла віра в них після домашньої нульової нічиєї з Фінляндією. Сталося це 7 травня.

Малофєєва з його концепцією «щирого футболу» критикували усі. Та до ладу ніхто й не розумів, що в цей термін вкладається. За словами самого білоруського тренера – насамперед це боротьба з договірними матчами та прозора бухгалтерія у клубах. Та й до всього - позитивно-святковий настрій футболістів на матчі. «Грати треба щиро і викладатись на полі повністю», - любив говорити він. В принципі, все правильно - але чомусь це не спрацювало. Прагматичний футбол Лобановського виявився результативнішим, сучаснішим і головне – видовищним.

11 травня повідомлення про заміну старшого тренера збірної Малофєєва на Лобановського було передано спочатку ТАРС, а потім і доведено до народу у програмі «Время» – головному каналі комунікації влади та простих людей. І це видалося дуже революційним рішенням, чи не переворотом у футболі. І Лобановський був «колючим», не «пригодованим» чиновниками тренером, і часу для підготовки до турніру майже не залишалося - вже 2 червня треба було грати з «темною конячкою» ЧС – Угорщиною, яка напередодні обіграла 3:0 саму Бразилію!

Фатальна спроба використати «золоту фішку» супротивника

Київське «Динамо» у футболках збірної СРСР - у стартовому складі на поле вийшло лише 2 «легіонери», воротар зі «Спартака» Дасаєв та мінський «динамівець» Алейніков, - розпочало турнір хвацько. Спочатку покуражилися над переоціненою Угорщиною - 6:0. Потім на рівних (1:1) зіграли з чинним чемпіоном Європи - Францією (з Платіні на піку форми). І навіть дозволили собі зіграти третій поєдинок групового раунду із Канадою у напіврезервному складі. При цьому без особливих проблем виграли - 2:0. Після такого потужного дебюту експерти бачили команду як мінімум у півфіналі. Бельгія в 1/8 здавалася легкою перешкодою. Більше того, так думали й самі бельгійці. Гравці згодом згадували, багато хто перед грою вже збирав валізи і попереджав своїх близьких про швидке повернення додому.

Але... До болю образливо, до сліз, до безнадійного спустошення вболівальників на батьківщині - все пішло не так. Здавалося, все буде гаразд. У тій грі зіркою був Ігор Бєланов, який оформив хет-трик і став, за підсумками року, володарем "Золотого м'яча". Накручував сам чи не весь захист противника Олександр Заваров, якого визнали гравцем року в СРСР і який перейшов у 1988 році на місце того ж Платіні в «Ювентус». Не давав спокою противнику блискучий київський півзахист – Яремчук, Рац, Яковенко. А ось методично забивали бельгійці. Двічі зрівнявши рахунок в основний час та добивши ще дублем у додаткові екстра-тайми.

Однією з причин поразки експерти називали спробу використати проти Бельгії їхню ж зброю – штучні офсайди. У правилах цей елемент було прописано давно, а ось застосовувати його як частину концепції гри став тренер саме тієї збірної Бельгії – Гі Тіс (такий же футбольний новатор у Бельгії, як і Лобановський в Україні). Саме зі становища спірних офсайдів наші тоді й пропустили перші два голи. Другою причиною могла стати все ж таки більш ретельна підготовка бельгійців. Вони ще за рік до турніру відправляли до Мексики лікаря та тренера з фізпідготовки. Як наслідок - були максимально готові та впевнені у собі.

Не обійшлося без теорії "змови"

Поразка збірної стала для вболівальників справжнім шоком. Логічного пояснення трагедії не було, і як завжди в таких випадках, «нас засудили» - стало основною версією. Головним антигероєм поєдинку став шведський суддя Ерік Фредрікссон, який зарахував два спірні голи бельгійців. Популярний у ті роки тижневик «Футбол-Хокей» вийшов із заголовком на обкладинці «Фредрікссон-антикомуніст!». Знайшли цитати арбітра, де він сумнівався у перспективності радянського ладу, та зробили висновок. Фредрікссона ще багато років згадували «добрим» словом як футбольні коментатори, так і хлопчаки у дворах, а будь-яка суддівська помилка обов'язково супроводжувалася реплікою «судиш, як Фредрікссон».

Ще одному рефері – іспанцю Санчесу, котрий обслуговував гру на позиції лайнсмена, приписували інші мотиви необ'єктивного суддівства. Нібито він спеціально не піднімав прапорець у моменти гольових атак бельгійців, допомагаючи збірній своєї країни. Переможець пари «Бельгія - СРСР» виходив у наступному раунді на Іспанію, а команда Лобановського була за всіма розкладами незручним суперником для «Фурії Рохи». Твердження абсолютно безпідставне, на момент цієї гри іспанці навіть не вийшли до 1/4 фіналу. До речі, надалі бельгійці обіграють на куражі і іспанців.

До речі, весь цей негативний потік у бік суддів тренери збірної не підтримували. Визнавали: програли справедливо, хоча і несподівано.

Після фіаско в Мексиці всі чекали на швидку відставку Лобановського. Виліт на стадії 1/8 фіналу ЧС тоді вважався чи не провалом (зазвичай зупинялися мінімально на рівні 1/4 фіналу). Але все-таки чиновникам вистачило розуму дати Лобановському з його зірковою командою продовжити грати. Результат - фінал Євро-88, де їх змогла зупинити лише фантастична команда Нідерландів із Гуллітом та Ван Бастеном.

PS

Той матч, що залишився яскравим малюнком у пам'яті вболівальників зі стажем, не можуть пам'ятати нинішні футболісти української збірної. Їх ще не було на світі. Напевно, десь у підсвідомості ця історія лишилася в голові у Сергія Реброва. На момент його проведення Сергієві виповнилося 12 років. Він уже ганяв м'яч у рідній Горлівці, а тренери вже тоді пошепки пророкували йому велике майбутнє в донецькому «Шахтарі». Сергій Станіславович пішов далі – київське "Динамо", англійська Прем'єр-ліга, тренерська кар'єра. Сьогодні від установок 50-річного тренера багато залежить. Саме цієї середи, 26 червня, – все. А приклад матчу, що відбувся 38 років тому, як підказка – фаворитів можна перемагати. І треба, інакше який це футбол?