Як у СРСР переслідували "дармоїдів": кого включали в цю категорію

Влада СРСР любила хвалитись перед іноземними гостями тим, що у країні немає безробіття. Але при цьому не розповідала, якою ціною цього вдалося досягти. А робилося це, зокрема, за допомогою репресивних заходів.

Основою для переслідувань став закон "Про посилення боротьби з особами, які ухиляються від суспільно корисної праці і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя". Його Президія Верховної Ради СРСР ухвалила у 1961 році. OBOZ.UA розповідає детальніше про те, які покарання він передбачав і як застосовувався.

Кого вважали дармоїдами

Відповідно до норм вказаного закону, до кримінальної відповідальності притягали людей, які не працювали від чотирьох місяців на рік і більше. Це формулювали як "систематичне заняття бродяжництвом або жебрацтвом, а також ведення протягом тривалого часу іншого паразитичного способу життя". Послаблення мали лише домогосподарки, які доглядали неповнолітніх дітей. Якщо жінка була незаміжня чи бездітна, вона все одно підпадала під дію закону.

За порушення цього закону могли відправити у багаторічне заслання із залученням до примусової праці. Також практикували конфіскацію майна, нібито нажитого нечесним шляхом.

Примітно, що дармоїдами вважались будь-які люди, які не працювали за наймом, а, наприклад, займались приватним бізнесом (він в СРСР був заборонений) або ж ті, хто працювали на гонорарній основі – як, наприклад, письменники чи музиканти. Таким чином цей закон можна було застосовувати до інтелігентів. Саме за цим законом був засуджений російський поет Йосип Бродський, який пізніше змушений був покинути Радянський Союз.

Боротьба з дисидентами

З точки зору міжнародного права, закон про дармоїдів суперечив міжнародним угодам про заборону примусової праці. До того ж широке формулювання дозволяло трактувати його норми дуже вільно. Через це висококваліфікованих спеціалістів в СРСР місцева влада змушувала займатись тяжкою фізичною працею, аби тільки дати такому "дармоїду" офіційне місце роботи. Так журналісти, науковці, інженери, які працювали над окремими проєктами і займались освітою, опинялись у шахтах, на заводах, у котельнях. Фактично, закон став зручним інструментом для боротьби з дисидентами.

Газета "Дзеркало тижня" наводить декілька прикладів постраждалих українців. Так фізик Юрій Мнюх, який зрештою емігрував до США, тривалий час працював ліфтером. Ще й роботу довелось оформити на ім’я дружини, щоби уникнути неприємностей. А кандидату фізико-математичних наук Володимиру Кислику довелось влаштуватись у Харкові палітурником. Протягом багатьох років після заслання не міг улаштуватися за фахом і працював теслею та різноробом висококваліфікований лінгвіст, автор наукових праць Костянтин Бабицький.

Одним із найвідоміших постраждалих від закону про дармоїдство українських дисидентів став кримськотатарський політик Мустафа Джемілєв. Після його звільнення з табору міліція в Ташкенті зробила йому попередження за дармоїдство. Довелось влаштовуватись інженером у радгосп.

Скасування закону

Норма про боротьбу з дармоїдами діяла в СРСР від часів Хрущова і до самого кінця існування держави. Тільки після розпаду Союзу новостворені держави почали скасовувати відповідальність за нього.

В Україні безробіття легалізували у 1991 році, коли було ухвалено закон "Про зайнятість населення". А сама одіозна постанова Президії Верховної Ради Української РСР "Про порядок застосування статті 214 Кримінального кодексу Української РСР" втратила чинність згідно із Законом України від 7 липня 1992 року N 2547-XII. Прийнята у червні 1996 році Конституція України остаточно вивела за рамки правового поля існування примусової праці.

Раніше OBOZ.UA розповідав, як в СРСР намагались замінити церковне хрещення комуністичним "звіздінням".

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.