Херсонська журналістка Анжела Слободян: «Те, що ми пережили, зрозуміє лише той, хто також через це пройшов»

Не ховала обличчя, працюючи в окупації, пережила полон і допити, стала першою українкою, яка під час Народного трибуналу в Гаазі виступила зі свідченнями про воєнні злочини Росії проти України та зняла документальну стрічку «Навала» про початок окупації. Про роботу над подальшими частинами документальної трилогії, яку планує зняти Анжела Слободян, журналістка розповіла «Детектору медіа».

Інформувати про російські злочини на окупованій Херсонщині — таке завдання собі поставила екскореспондентка «Україна 24» в Миколаївський і Херсонській областях Анжела Слободян. Після початку війни вона вирішила це робити в новому для себе форматі документалістики.

З перших днів окупації Анжела Слободян стежила за історією місцевого фельдшера, якому вдалося вижити в результаті ворожого обстрілу швидкої. Під час того обстрілу загинув пацієнт. Журналістка розповідає, що на той момент це був просто новинний сюжет, який згодом побачила Катерина Маленкова — головна героїня майбутнього документального фільму «Навала».

«Оскільки у швидкій було двоє поранених, у Катерини була надія, що її чоловік усе ж таки залишився живим. Щоб дізнатися правду, потрібно було поговорити з фельдшером, який потрапив під обстріл. Але він перебував у лікарні, що на той час була під контролем окупантів. Тоді завдяки допомозі небайдужих людей мені вдалося потрапити до медичної установи, поспілкуватися з фельдшером і записати його свідчення на камеру телефона. Для цього я на деякий час перевтілилася в медика: вдягла спеціальну уніформу, маску, окуляри», — згадує Анжела Слободян.

На фото Анжела Слободян

Згодом, уже після звільнення Херсона, журналістка вирішила, що історія родини, яка втратила батька через ворожу агресію, стане головною в її стрічці «Навала». Документальні кадри й архівні записи розмови з оператором швидкої вже були, залишилося записати інтерв’ю з головними героями стрічки — дружиною та донькою загиблого пацієнта, а також із фельдшером швидкої. Планувалося, що всі вони зустрінуться в селі, де окупанти обстріляли автівку. Проте ситуація в прифронтовому районі та трагедія на Каховській ГЕС внесли свої корективи в процес зйомки.

«Нам усе ж таки вдалося записати інтерв’ю, але в іншому селі під назвою Давидів Брід. За локацію обрали покинутий будинок культури, який тоді нещодавно розмінували», — розповідає Анжела Слободян.

Фільм «Навала» зняли завдяки грантовій підтримці Deutsche Welle. Режисером став Сергій Маслобойщиков — заслужений діяч мистецтв України (2019) і лауреат Шевченківської премії (2021). Журналістка говорить, що кожний момент у фільмі детально обговорювали, багато часу було приділено взаємодії картинки та музики.

«Для нас дуже важливим було підібрати якісне музичне оформлення. Для цього ми залучили композиторку, з якою розбирали різні сцени з фільму. Окрему увагу приділили музичному оформленню моменту, де в окупованому місті проїжджає велосипедист із українським прапором. Це було перше або друге березня, коли вже російські танки в’їхали до Херсона», — розповідає Анжела Слободян.

Наступною в трилогії має з’явитися документальна стрічка «Окупація», в якій журналістка планує описати свою та історії інших людей, а також побудувати хронологію подій:

«Було так задумано, що стрічка під назвою “Окупація” мала стати першою в трилогії. Проте я зрозуміла, що ще не готова до створення цього матеріалу. Повинен пройти певний час, аби проаналізувати події, що відбулися, подивитися на них під різним кутом, також я маю прибрати свою емоційну складову».

З перших днів війни Слободян продовжувала розповідати про події з Херсона. Журналістці довелося працювати без оператора, тож усе робила самотужки: знімала й монтувала відео, стримила. Весь цей час вона працювала, не ховаючи власного обличчя.

«Не було сенсу приховувати власне обличчя, в Херсоні на той час і так залишилося небагато медіа, тож усі й без того знають, хто на якому каналі працює. Але цікаво, що протягом довгого часу орки думали, що я вже давно виїхала з Херсона та розповідаю про новини в окупації з іншого міста. Я думаю, це тому, що я виходила в прямі етери з різних локацій. Я обирала такі місця, щоб було неможливо здогадатися, де я перебуваю», — розповідає журналістка.

Через пів року роботи в окупації Анжелу Слободян викрали з будинку, де вона переховувалась, і протягом місяця утримували в катівні, яку окупанти облаштували в приміщенні Херсонського ІТТ на вулиці Теплоенергетиків. «Палата №6» — так свою камеру під шостим номером називали Анжела та ще декілька жінок, які там перебували. З кожною з них журналістка й нині підтримує зв’язок і планує в новому фільмі розповісти їхні історії теж.

«Те, що ми пережили, зрозуміє лише той, хто також через це пройшов. Неможливо уявити, як людина може так довго перебувати в нелюдських умовах, коли тебе обшукують і допитують, коли ти чуєш, як за дверима камери ґвалтують чоловіків. Але люди повинні знати правду, необхідно продовжувати фіксувати ці злочини, розповідати історії. Тому я роблю все можливе, аби інші могли хоча б трохи доторкнутися до того, через що пройшли люди в окупації. Страшно, коли ти втрачаєш зв’язок із рідними, або коли тебе зупиняють на російському блокпосту, а ти ховаєш свій телефон із записами та намагаєшся не виказати навіть поглядом те, як ти ненавидиш цих істот. Страшно, коли забирають твій дім», — ділиться своїми спогадами документалістка.

Після того, як Херсон звільнили, Анжела потрапила до катівні, де її утримували, та зняла необхідний відеоматеріал. Проте, як розповідає журналістка, катівня виглядала вже зовсім інакше — окупанти вивезли майже все та нічого після себе не залишили, окрім жахливих спогадів.

Окрім того, Слободян надала свої свідчення в Гаазі, де в лютому 2023 року відбувся символічний Народний трибунал над режимом Путіна.

Фото: Анжела Слободян свідчить в міжнародному суді

Зараз Слободян займається формуванням і сортуванням архівних матеріалів, і розповідає, що дуже непросто обрати з усієї інформації найважливішу:

«Хочеться показати абсолютно все, що пережили херсонці в окупації, бо кожна історія — невіддільна частина загальної історії. Але водночас розумієш, що ти дуже обмежений у хронометражі. Так, під час створення фільму “Навала” я планувала показати глядачам уривок, де головна героїня й досі зберігає обручки — свою та загиблого чоловіка, але в кінці я зрозуміла, що це буде зайве. Для створення майбутнього фільму “Окупація” в мене вже є достатньо матеріалу, який треба відсортувати, але наразі я ще не знаю, що саме відберу для того, щоб показати в стрічці».

Завершити трилогію має документальний фільм під назвою «Солдат» — монолог колеги Анжели Слободян, оператора з Івано-Франківщини, який звільняв правобережну частину Херсонщини.

«І хоча ця людина пройшла крізь злидні та випробування, він має силу говорити про це відкрито й чесно. Ця історія мала стати частиною “Окупації”, проте вона варта окремого фільму. Сьогодні не кожен може відкритися комусь після пережитого жахіття, але мій колега зробив це. Він був відвертим, розповів про своє життя та службу, про те, що й досі він згадує з болем у серці. Наприклад, як на полі підірвалася корова та ще декілька днів кричала від болю, але він не міг нічого зробити. Бо якби застрелив тварину, аби полегшити її страждання, то видав би позиції наших», — розповідає журналістка.

Після виходу стрічки «Навала» документалістка отримала пропозиції від глядачів перекласти фільм іноземною мовою. Тож наступні частини трилогії Анжела Слободян планує випускати одразу з субтитрами англійською, німецькою та іспанською.