Високе українське мистецтво vs війна

Триденний мультидисциплінарний фестиваль українського високого мистецтва Kyiv Art Sessions у межах фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage відбудеться 28–30 червня в Лондоні. Всі культурно-освітні проєкти культурного центру «Дом Майстер Клас», зокрема потужний фестиваль Bouquet Kyiv Stage, не тільки встояли під час повномасштабної війни, а й розвинулися, вийшли за кордони України. Географія розширилася до Грузії, Великої Британії, США.

Як вдається підтримувати українців силою високого українського мистецтва, тонко проводячи «лікнеп»? Як мовою культури й далі розповідати правду про війну в Україні? Як скласти власну палітру культурної дипломатії, аби щиро зацікавити Україною? Своїми думками поділилася засновниця культурного центру «Дом Майстер Клас», співзасновниця фестивалю Bouquet Kyiv Stage Ірина Буданська.

— Ірино, культурному центру «Дом Майстер Клас» 30 років. Він розвиває різні культурно-освітні активності. Однак, як ви самі акцентуєте, найграндіознішим проєктом є фестиваль високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage, який віддзеркалює життя країни. У чому сила фестивалю?

— В «Дому Майстер Клас» цікава історія. Спочатку ми створювали освітні проєкти: школу англійської мови «Оксфорд Клас», англомовний театр, концерти британської класики, джазові фестивалі, центр розвитку дітей. Всі ці проєкти й заклали фундамент «Дому Майстер Клас», такого, яким ви його знаєте.

Фестиваль Bouqet Kyiv Stage, напевно, увібрав у себе весь наш 30-річний досвід і прекрасні моменти культурного життя цих років. І в цьому сила фестивалю. Також сила «Букету» — в поєднанні та єднанні. Коли протягом декількох днів у одному просторі поєднуються різні види мистецтва, різні аудиторії, спільно переживаються та проживаються сильні емоції, почуття, народжується справжня магія. Та ще й у якому просторі все це відбувається — в самому серці Києва, в Софії, яка тебе приймає, огортає й дає сили.

І потім це ж «Букет», у самій суті якого закладено об’єднання, композицію, даріння й красу. Фантастичний символ, як і його автор — Олександр Дубовик — людина космічного масштабу особистості. Завжди буду вдячна Олександру за його щедрий подарунок фестивалю — «Букет».

І завжди буду безмежно вдячна Софії Київській за можливість для «Букета» щорічно розквітати в цьому чарівному просторі.

Це незмінні складники та головні герої кожного фестивалю. І в цьому також його сила.

— Отже, фестиваль чекає на своїх гостей у Софії Київській і цього року.

— Так, Bouquet Kyiv Stage 2024 відбудеться! І це вже буде сьомий фестиваль поспіль. Циклічність життя фестивалю нагадує мені квіти, з яких і складається власне букет, які неодмінно розквітають щороку навесні у свій час попри холодну зиму, злі вітри та природні катаклізми.

Ми вже визначилися з темою цьогорічного фестивалю, яка є його стрижнем і задає напрямок усій програмі. Але наразі притримую це за кулісами. (Усміхається.) Незабаром проанонсуємо.

— Зовсім скоро, 28–30 червня, в Лондоні відбудеться «фестиваль у фестивалі» Kyiv Art Sessions. Він представить у лондонських історичних локаціях, зокрема в Old Sessions House, українське візуальне мистецтво, музику, кіно, буде проведено публічні обговорення. Мета фестивалю — розповісти правду про війну в Україні. Отже, ви активно дієте на культурному фронті. Це словосполучення викликає різні емоції, але заперечувати існування «культурного фронту» неможливо, він є. Висловіть, будь ласка, свою думку, яких зусиль маємо докладати, щоб «воювати» на цьому фронті ефективніше?

— Ви знаєте, два роки тому я вперше почула від однієї поважної європейської пані запитання: «А заради чого ви, українці, воюєте, покладаєте життя людей? За території?». Тоді я була просто шокована, намагалася пояснити, але марно, мої слова сприймались як щось абстрактне, далеке від життя. Потім подібні запитання чула неодноразово… І тут якраз не слова, а мова мистецтва є набагато переконливішою.

Саме мистецтво може розповісти про нашу ідентичність, самобутню культуру, що робить державу державою, виявляє природу українців. Саме мистецтво здатне розбивати штампи, змінювати менталітет, створювати високу репутацію України як культурної цивілізованої європейської країни.

І Британія в цьому сенсі — дуже сприятливий ґрунт. Саме у Великій Британії плекання культури, її збереження та розвиток є великою цінністю й однією із засад державності.

А оскільки Велика Британія — це країна традицій, то в нас дуже серйозні наміри довготривалих відносин. Прагнемо, щоб представлення українського високого мистецтва у Великій Британії вкоренилося, переросло в добру традицію.

І ще відчуваю, що зараз украй необхідна системна, послідовна, довготривала присутність української культури у світі.

— У діяльності культурного центру «Дом Майстер Клас» дуже вирізняється музичний складник. Ви неодноразово були організаторами та свідками тріумфу сучасної української академічної музики. Чим особисто для вас є сучасна українська музика?

— Безперечно, музика є універсальною мовою, невід’ємною частиною життя кожної людини (ми живемо у світі звуків і звучання від самого народження). Музика має найбільший вплив на емоційний стан людини, на її почуття.

Однак якщо говорити про класичну музику, то це про духовний розвиток людини, суспільства. А духовність є тим джерелом, звідки ми черпаємо нашу віру, силу духу, стійкість. Зараз, під час війни, ці цінності щоденно проходять випробування — трагічними подіями в країні, втратами, поганими новинами. Але ми зобов’язані зберегти й постійно наповнювати це джерело. Тому класична музика для нас зараз — як повітря, питання виживання сили нашого духу. Справді, ми робимо багато проєктів, пов’язаних із українською класичною музикою, зокрема в співпраці з камерним хором «Київ». Цей хор і його диригент Микола Гобдич — окрема дорога для нас історія. Можу з упевненістю сказати, що це не просто високопрофесійний колектив, а й справжній музичний феномен. За словами нашого композитора Валентина Сильвестрова, хор «Київ» — безцінний скарб, а Вікторія Польова наголошує, що цей колектив — золото. Отримати такий комплімент від прискіпливих творців музики — дорогого варте. Починаючи з середини 2022 року, в співпраці с хором «Київ» ми створили п’ять авторських концертів сучасних українських композиторів, а також концерт музики українських композиторів, написаної під час великої війни.

— Поділіться, будь ласка, своїми спостереженнями: як знайомство з українською культурною спадщиною змінює ставлення до нас на Заході?

— Вперше я стала свідком таких змін 2022 року, коли ми проводили Bouquet Kyiv Stage в Оксфорді. Публіка там дуже освічена, витончена, примхлива, доволі снобістська. Серед гостей були також викладачі музики Оксфордського університету. Й українська музика викликала в них справжній культурний шок. Досі звучать слова університетської професури: «Ми навіть не уявляли, що у вас така потужна музична культура, зараз ми більше розуміємо природу й дух українців».

Останній такий досвід був у мене на історичному концерті «Київської камерати» під орудою Кері-Лінн Вільсон у Карнеґі-холі. Ніколи не забуду публіки, яка затамувала дух, слухаючи українську музику, тишу після закінчення твору Золтана Алмаші «Місто Марії», сльози під час виконання творів Вікторії Польової, спалахи вогняної енергії від музики Володимира Зубицького, загальне піднесення після концерту. Мабуть, ми до кінця ще не осягнули, який прорив у свідомості слухачів, у сприйнятті України зробила «Київська камерата», Богдана Півненко разом із Кері-Лінн цим концертом. Тому це справді історична подія.

І ще окрема історія — музика, написана українськими композиторами під час війни. Ця музика здатна передати наш біль, переживання, віру там, де слова безсилі. Пам’ятаю, як на початку війни на перших концертах у воєнному Києві люди щоразу плакали. Ми тоді всі були оголені, без шкіри. Так от, коли західна публіка слухає музику, написану як переживання війни, вони так само стають оголеними, позбуваються шкіри. І наш біль стає їхнім болем.

— Ви з чоловіком Євгенієм Уткіним є визнаними меценатами. Це дуже відповідально й ніколи не було легко в Україні. Що передусім вами рухає?

— Наша безумовна віра в Україну. Україну, якою пишаєшся і хочеш жити тільки тут.

Люди, зокрема поціновувачі «Букету», які спеціально приїжджають з-за кордону на фестиваль або планують свою відпустку, щоб потрапити на «Букет». Пам’ятаю, як на початку війни, у березні 2022-го, коли Київ спорожнів, став мовчазним, мені зателефонувала моя добра знайома, відома лікарка, і сказала: «У мене були дві причини залишитися в Києві — мої пацієнти та фестиваль «Букет».