«Синтеза» Еліел Дрейк: постапокаліптичний кіберпанк від українського автора

Українська фантастика жива і продовжує розвиватися. З’являється все більше нових видавництв та книжок, а одне під назвою «ТУТ» навіть спеціалізується на молодих українських авторах фантастики. Наприклад, сьогодні ми поговоримо про постапокаліптичний кіберпанк «Синтеза» авторства Еліела Дрейка (псевдонім). Це далеко не найкраща фантастика, навіть більше, це найслабше оцінена мною книжка за увесь час виходу цієї рубрики на ITC.ua. Але це не значить, що на неї, та на жанр в цілому, не варто звертати увагу. Попри не дуже вдалий дебют автор та команда виконали неймовірну роботу, щоб я зараз писав рецензію на те, що ще умовних 3-5 років тому було нереальним — масова українська фантастика українською мовою в чудовому оформленні.

«Синтеза»

Автор Еліел Дрейк
Видавництво ТУТ
Мова Українська
Кількість сторінок 360
Обкладинка Тверда
Рік видання 2024
Розмір 60×90/16
Сайт knygarnya.com

У 2082 році між Заходом на Сходом йде Третя світова війна. Окрім гіпернету — сучасного варіанту Інтернету, є Синтеза — щось типу розвиненого ШІ, який відповідає за світову безпеку. Планетою також шириться нова пандемія, яка швидко вбиває людей. Українець Клайв потрапляє на секретну дослідницьку станцію десь на Півночі, щоб допомогти знайти ліки проти пандемії. Там він знайомиться із канадцем Реєм. Обидва хлопці ще не здогадуються, що вже дуже скоро вони стануть частиною серйозних подій, які напряму впливатимуть на подальшу долю людства.

Події в «Синтезі» ведуться від двох осіб: згаданих вище українця Клайва та канадця Рея. Це щось типу щоденників, які вони ведуть, доповнюючи одне одного, в той час, коли світ на їх очах буквально вмирає. Проте обидва герої настільки схожі, що якби не реальні позначення імен, дуже важко здогадатися хто зараз розповідає свою історію. В автора не вийшло зробити героїв об’ємними та створити з ними емпатію в читача. Рей та Клайв однаково говорять, схоже думають тощо і лише далі, коли їхні шляхи сюжетно розходяться, можна більш-менш зрозуміти хто зараз пише свій «щоденник».

Також головні герої взагалі не діють, але це не значить, що в книзі нічого не відбувається. Навпаки, тут постійно щось стається, хтось з кимось конфліктує, б’ється тощо, але усе це роблять другорядні персонажі. І саме вони найсильніша частина роману. Це той випадок, коли випадковому знайомому протагоніста співчуваєш більше, ніж йому самому. Бо їх тут дійсно зробили не статистами для розбавляння сюжету, а об’ємними героями зі своєю історією, які, що дуже важливо, постійно щось хочуть та роблять, на відміну від головних героїв.

Після вдалого зачину автору так і не вдалося зібрати сюжет до купи, тому до кінця роману історія виглядає як невміло зібрані окремі фрагменти, об’єднані одними й тими ж головними героями. Уявіть собі різні серіали в жанрах, кіберпанк, постапокаліпсис, технотрилер та антиутопія, з яких взяли по одній-дві серії в спробі створити окреме телешоу. Воно ніби щось якось ліпиться, але часто не сходиться по внутрішній логіці та виглядає страшним покручем. Отакі ж враження від історії «Синтези». Тут занадто багато піджанрів, які перетягують на себе ковдру та постійно відволікають від історії.

Я так і не зрозумів багатьох речей: хто з ким та як пов’язаний, який це альянс та за що він воює, хто ті люди, що за Синтеза, чому її так мало, що і хто хоче, що за технології, що це за вакцина та як вона працює, де її взяли, чому до героїв постійне поблажливе ставлення, та й взагалі що тут відбувається?!

Після таких вагомих недоліків варто розказати й про якісь позитивні моменти. Про яскравих другорядних героїв я вже казав, а тепер відзначу атмосферність та деталізованість світу, а також прискіпливість та скрупульозність в його наповненні. Шлях створення роману в його сучасному вигляді зайняв в Еліела Дрейка 12 років. Тому за цей час автор дійсно створив світ, якому віриш. Тут продумано безліч речей: політика, розвиток технологій, рівень життя та його нюанси, нові матеріали, явища та культурні особливості тощо. Усе це дійсно ну дуже пропрацьоване.

Проте й в цьому є недолік. Бо, на мою думку, автор настільки багато часу приділив самому світу, що забув про історію, а вона повинна бути найголовнішою. З усіх щілин сюжету тут лізе згаданий вище атмосферний світ та різноманітні пояснення тих чи інших процесів. Це класична експозиція, тобто розповідь про світ та розміщення ключових героїв, і вона нескінченна. Навіть у фіналі, коли треба тільки дія та мінімум пояснень, автор через героїв продовжує розповідати про світ, який буквально розвалюється, пояснювати за різні альянси та технології, які вже от-от скоро нікому не будуть потрібні.

«Синтеза» наповнена ілюстраціями. Їх тут настільки багато, що це часто навіть занадто. Наприклад, деталізовані, стильні та дійсно круті картинки тут розміщені не тільки між главами та частинами, а й просто на сторінках, ілюструючи той чи інший шмат тексту. Частково це збільшило об’єм книжки, а ще, напевно, зробило її дорожчою. Ілюстрації дійсно круті та атмосферні, просто, на мою думку, їх не треба стільки багато.