Я не можу змиритися, що в мене не буде дітей: історія жінки, яка поборола рак

24 Канал попросив трьох жінок, які мають історію раку, розповісти про свій діагноз і досвід лікування, а також про те, якої підтримки сьогодні бракує як онкопацієнтам, так і тим, хто допомагає їм на шляху лікування.

Публікуємо третю історію фармацевтки Наталі Елагіної, яка пройшла важкий шлях лікування раку. Далі – пряма мова жінки.

А потім, через рік, я отримала можливість долучитися до програми МОЗ "Лікування за кордоном", завдяки якій мені оплатили алогенну трансплантацію кісткового мозку від донора (АлоТКМ) у Туреччині (з 2024 року пересадка кісткового мозку та стовбурових клітин в Україні увійшли до програми медичних гарантій та оплачуються Національною службою здоровʼя; сьогодні лікування, яке Наталя проходила у Туреччині, доступне в Україні та фінансується державою, – ред.).

Наслідки лікування

Зараз я не потребую жодного лікування, окрім симптоматичного, адже РТПГ (реакція трансплантата проти господаря, – ред.) має дуже легку форму. Проте я можу сказати, що після лікування якість мого життя значно погіршилася: з’явилися ускладнення після трансплантації, які не пройшли до сьогодні.

Найбільше мене турбує сухість слизових оболонок, адже через неї у мене погіршився зір, я вимушена постійно носити сонцезахисні окуляри, кожного дня користуватися зволожувальними краплями. Окрім того, хімієтерапія і лікування гормонами зруйнували суглоби. Так, я постійно відчуваю біль у ногах через погіршений стан колінних суглобів. Також мені довелося зробити заміну обох тазостегнових суглобів на ендопротези, і через це я не маю змоги вести активний спосіб життя.

Я досі вчуся приймати те, що я більше не можу мати дітей

В Україні мені ніхто не говорив, що після лікування я можу залишитися бездітною. Сама я також не знала, що хімієтерапія має таку побічну дію. Коли я приїхала до Туреччини, на першому прийомі у трансплантолога мене одразу запитали, чи заморозили мені в Україні яйцеклітини.

Близькі люди онкопацієнтів – це також люди з історією раку

Мені пощастило: за час лікування я взагалі не відчула на собі стереотипного ставлення. Більше проблем було з тим, як я сама сприймаю свій діагноз і себе. А так, якщо хтось дізнавався про мій діагноз, навіть незнайомі люди з пацієнтських спільнот, то одразу писали мені слова підтримки.

Але найбільшою моєю підтримкою під час лікування була моя старша сестра. Вона з першого дня постановки діагнозу всі турботи взяла на себе: пошук лікаря, медикаментів, грошей.

"Твоя справа – лікуватися, а я подбаю про решту", – казала вона мені. Коли я поїхала в Туреччину на АлоТКМ, вона поїхала зі мною. Всі чотири роки вона була поряд. Взагалі, розмови з сестрою, батьками не давали забути мені, що я наполеглива і не люблю програвати.

Наталя з сестрою під час лікування / Фото 24 Канал

Тому я не могла дозволити собі здатися, коли позаду стільки болю. Лікування важке, тривале і головне – ніхто не скаже тобі, що воно буде 100% результативним. А це найстрашніше. Якщо додати сюди фінансовий аспект – твоя родина залазить у величезні борги, щоб врятувати тебе, а гарантій немає жодних – це взагалі збиває з ніг. Мої друзі також доклали максимум зусиль, аби збирати гроші мені на лікування. Кожен допомагав, чим міг: проводили ярмарки, дні спорту, благодійні акції.

Я переконана, що нам дуже важливо мати День людей з історією раку в Україні, який організовує Inspiration Family. Говорити про досвід лікування, про важливість ранньої діагностики та нові методи лікування. Потрібно проговорювати, що рак – це не вирок.

Також важливо говорити про те, що близькі онкопацієнтів – це також люди з історією раку. У мене після лікування не зʼявилася іпохондрія, до свого здоров’я я ставлюся адекватно. А от у моєї сестри вона з’явилася. Вона багато часу присвятила моєму лікуванню, та навіть після нього вона залишилась в Туреччині, де стала допомагати усім тим, хто приїхав туди на лікування.

Я з сестрою постійно говорю, без осуду слухаю її занепокоєння, намагаюсь не підтримувати її ідеї про те, що вона може бути хвора. Замість цього намагаюся направити її думки в інше річище. Я також допомагаю їй знайти надійні джерела інформації або ми разом консультуємося з лікарем, щоб отримати чіткі відповіді на її запитання.