Рецензія на фільм «Тихе місце: День перший» / A Quiet Place: Day One

З 27 червня в кінотеатрах розпочався показ апокаліптичного горора «Тихе місце: День перший», котрий став третім фільмом у започаткованій Джоном Красінськи франшизі «Тихе місце». Це спіноф-приквел попередніх стрічок 2018 та 2021 років, що розповідає про зовсім інших персонажів, яким доведеться зіткнутися саме з вторгненням на Землю ворожої інопланетної раси. У рецензії нижче розповідаємо, наскільки захопливо бути свідком цього конкретного кінця світу у кіно.

Плюси:

фільму більш-менш вдається балансувати на межі апокаліптики про інопланетне вторгнення та драми про зворушливу дружбу; гарні акторські роботи від Люпіти Ніонго, Джозефа Квінна та котів (насправді на знімальному майданчику їх було більше одного); в цілому задумане авторами реалізоване на належному рівні;

Мінуси:

зміщення акцентів на людське сподобається не усім; далеко на на усі питання цей приквел дає відповіді; умовність деяких окремих епізодів;

7.5/10

Оцінка ITC.ua

«Тихе місце: День перший» / A Quiet Place: Day One

Жанр апокаліптичний горор, драма
Режисер Майкл Сарноскі
У ролях Люпіта Ніонго, Джозеф Квінн, Алекс Вульф, Джимон Гонсу, Еліан Умухіре
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Саміра, або Сем — онкохвора, яка живе у нью-йоркському госпісі разом з симпатичним котом на прізвисько Фродо та вже давно втратила будь-яку надію на порятунок. Одного разу бородатий медбрат Рубен, в обмін на обіцянку відвідати улюблену піцерію Сем, вмовляє жінку приєднатися до поїздки у театр, але захід затьмарюється раптовим прибуттям смертоносних інопланетян, сліпих як кроти, зате з надчутливим слухом.

У плани Саміри не входив раптовий апокаліпсис, але вона сповнена рішучості дістатися до Гарлема, де знаходиться омріяна піцерія. Втім, для цього їй потрібно як мінімум вижити у світі, у якому все стрімко руйнується і йде шкереберть. По дорозі героїня зустрічає трохи смиканого англійця Еріка, який прибув у Нью-Йорк, щоб побудувати кар’єру юриста. Разом вони намагаються якось втриматись на тлі тотального хаосу і розрухи.

У 2018 році Джон Красінськи, який до того у жанрі горору помічений не був, видав першокласне, насичене виразним саспенсом дійство з цікавим концептом. Останній полягав у тому, що найменший гуркіт, скрип дверей, шум від іграшки на батарейках тощо міг призвести до трагічних наслідків. «Тихе місце» спирався саме на кінематографічність, використовуючи відповідні кінозасоби, тож і зведення діалогів до мінімуму виглядало надзвичайно доречним, а звуковий нюанс змушував буквально прикипіти до екрана.

Звісно, до деяких моментів у сюжеті з точки зору елементарної логіки виникали питання, зокрема, це стосується і сиквела. Але це не скасовувало якісного жанрового виконання, котре і стало однією з головних причин успіху франшизи.

Над новим фільмом працював вже інший режисер, Майкл Сарноскі, а Красінськи виступив співсценаристом. З одного боку «День перший» наслідує кращі надбання попередників, коли у кадрі знову виникає напруга через необхідність дотримуватися гробової тиші. Та разом з тим стрічка, як і головна героїня у виконанні чудової Люпіти Ніонго, йде власним шляхом.

Перш за все дія переноситься з пасторальної сільської місцевості у надгучне Велике Яблуко, і цей колосальний контраст відчувається одразу. Коли ж галасливий мегаполіс зненацька затихає, це справляє особливий ефект. При цьому питань до логіки дій Саміри не виникає, адже її поведінка навмисне алогічна і навіть абсурдна, враховуючи її становище, її персональний апокаліпсис.

Незадоволеними залишаться ті глядачі, котрі вимагатимуть відповідей. Що це за почвари такі і звідки вони прилетіли? Яка їхня основна мотивація та чи вміють вони щось окрім того, як нищити все навкруги? Зрештою, чому людство так і не спромоглося дати гідну відсіч цим породженням пекла?

«День перший» не ставить собі за мету задовольнити подібні запити. Принаймні прямих відповідей очікувати не варто. Так, сюжет пропонує невеличкі нові подробиці стосовно кровожерливих істот, але вони служать радше важливим елементом сторітелінгу, ніж бажанням розкрити якісь карти.

Взагалі, авторам варто віддати належне: вони спробували поєднати напружений апокаліптичний горор про вторгнення з цілком собі приземленою історією про дружбу та підтримку одне одного, про ризик і самопожертву у складні часи. Часом цей синтез помітно збоїть, і це істотно збиває градус напруги. Але сценаристів перш за все турбує розвиток теплих стосунків Сем та Еріка, на чому і ґрунтується їхня оповідь. Саме це робить фільм людяним, близьким і зрозумілим кожному з нас.

При цьому між лауреаткою премії «Оскар» за роль у драмі «12 років рабства» Люпітою Ніонго та англійським актором Джозефом Квінном справді відчувається тісний зв’язок, у який віриш і який викликає щирий глядацький відгук. Втім, ледь не головною зіркою цього кінця світу виступив кіт Фродо, що став справжньою окрасою фільму. Цей пухнастик — відверто читерський хід, але Рідлі Скотт колись вже провернув щось подібне у своєму «Чужому», то чому Сарноскі так не можна?

«Тихе місце: День перший» пропонує дієву, зворушливу історію, що розгортається на тлі захопливого початку кінця. Тож і проникнутися нею вийде лише в тому випадку, якщо вам цікавіші к̶о̶т̶и люди, а не монстри.

Висновок:

«Тихе місце: День перший» не варто порівнювати з попередниками, адже він намагається йти своєю дорогою, хоча й не без шорсткостей. Але історії такого штибу потрібні цьому світу. Особливо сьогодні.