Як завершуються війни?

Щоразу після кожної важливої міжнародної резолюції в коментарі набігають люди, які кажуть, що це нічого не дасть, що це лише слова.

Часто до цього додають, що в нас нема жодних шансів перемогти, що в росії є ядерна зброя тощо.

Почну з кінця. Всім, хто хоче здаватися, бо втратив надію, краще було би просто промовчати. Бо користі від ваших коментарів жодної, а шкода є: ви демотивуєте тих, хто не хоче здаватися.

Тепер перейдемо до базових речей.

Як завершуються війни?

1. Створюється бачення перемоги та післявоєнного устрою світу.

2. Навколо цього бачення формується коаліція переможців -- тих, хто скористається перемогою. В процесі формування коаліції візія коригується.

3. Сформована коаліція починає втілювати стратегію перемоги, виділяючи необхідні для цього ресурси та ухвалюючи відповідні військові, політичні, економічні, дипломатичні та інші рішення.

4. Після перемоги коаліція переможців стає основою післявоєнної системи міжнародної безпеки.

На сьогоднішній день завершенню війни заважає те, що наші західні партнери бояться поразки росії так само, як і поразки України. Тому вони дотримуються стратегії поступового зменшення спроможності росії. По суті, це війна на виснаження, в якій Україна стікає кров'ю. Навіть у разі успішності такої стратегії, по-перше, не факт, що Україна протримається довше, а не впаде першою; по-друге, цій стратегії можна дати задній хід; по-третє, навіть у разі беззастережної перемоги Україна вийде з війни надто виснаженою, щоб можна було відновитися.

Нам потрібно рухати наших партнерів до згоди на поразку росії та встановлення сталого миру, в якому росія ніколи більше не загрожує Україні та іншим країнам. Окрім ворогів і партнерів, є ще півтори сотні країн, яким все одно, або які мають власні інтереси, або в яких є різноманітні причини не підтримувати Україну (я писав про це у "баладі про не чорно-білий світ"). Від них нам також потрібна згода або принаймні незаперечення.

Міжнародні саміти та парламентські асамблеї якраз і є механізмом вироблення таких спільних рішень. Висновки аналітичних центрів стають текстами політичних резолюцій (і не думайте, що це просто). Політичні резолюції поступово перетворюються на конкретні рішення щодо зброї, грошей, санкцій, різноманітних впливів у політичній, економічній, військовій сфері, які формують нашу перемогу.

Позиція наших партнерів змінюється. Спочатку ніхто не вірив, що ми зможемо встояти більше кількох тижнів. Героїзм Збройних сил України та стійкість українського суспільства й держави переконали союзників почати надавати нам скромну допомогу. Зусилля українських політиків, дипломатів, військових, громадських активістів поступово розширювали асортимент та обсяг допомоги. Це поступовий процес, і люди, які пишуть, що позиція наших партнерів незмінна з 2022 року, просто грішать проти правди. Номенклатура зброї десятками малих кроків виросла з Джавелінів до F-16. Те саме із санкціями, грошима, трибуналами, міжнародними статусами та іншими інструментами перемоги. Треба не опускати руки, а наполегливо місяцями й роками добиватися свого, як це роблять сотні людей, дружбою з багатьма з яких я пишаюся.

Вам не подобалися слова про глибоку стурбованість, але то був лише початок. Після того було ще чимало різного. Крок за кроком. Добиватися свого.

Роздратовано казати "навіщо всі ці саміти, конференції, асамблеї й форуми, якщо нам просто потрібні зброя, гроші й санкції" -- це все одно, що роздратовано казати "навіщо мені йти в банк? мені не потрібен банк, мені потрібні гроші".

Бо гроші в банках.

А рішення в руках парламентів, урядів і президентів.

І їх треба добути. Так, щоб вони були узгоджені.

Переконати союзників, що поразка росії припустима. 

Спочатку припустима.

Можлива.

Ймовірна.

Бажана.

Безальтернативна.

Це довгий шлях.

Якщо знаєте інший спосіб перемогти, напишіть.