Сі хоче на Тайвань: ціна підніжки

Ранній доступ: Patreon

Адмірал Йодзі Кода, колишній командувач японського флоту, сказав мені, що американці часто вважають морську битву за Мідвей у червні 1942 року вирішальною сутичкою Другої світової.

Японські військові історики бачать це не зовсім так, пояснив адмірал. Це радше були місяці суцільних морських битв, багато з яких залишилися без назви. Тоді збройні сили США виснажили флот Японії завдяки налагодженому виробництву кораблів, боєприпасів, літаків і додатковим технологіям. Наприклад, перевага в нічних боях.

Ця «війна руйнівників», як її називає Кода, обійшлась Японії дорожче, ніж битва за Мідвей. Сполучені Штати та Японія — тепер великі союзники — повинні разом прагнути вигравати війни, а не лише битви.

Зрештою, у китайців багато вразливих місць. Пекін контролює найбільший у світі військово-морський флот, але його надводні кораблі (без яких не буде військового контролю над Тайванем) були б гарними цілями у війні. І не лише для американських ударних субмарин, а й для бомбардувальників, які можуть досягти західної частини Тихого океану за лічені години та запустити ракети з відносно безпечної відстані.

ВПС США пора готуватися до визначальної ролі в конфлікті навколо Тайваню. До більшого рівня складності, ніж це передбачають їхні нинішні пріоритети.

Китай може зібрати великий арсенал протикорабельних балістичних ракет, щоб тримати американські авіаносці в страху. Проте у Вашингтона є грізні союзники в регіоні, які можуть допомогти перешкодити воєнним цілям Пекіна. Звісно, якщо вони об’єднаються для захисту Тайваню.

Ось чому Токіо має визнати неминучість того, що японцям доведеться воювати в разі нападу Китаю на Тайвань. Чітка заява Японії про наміри зараз, у мирний час, зменшила б шанси на війну. Треба розвіяти сподівання Пекіна, що Японія лишиться пасивною.

Примітка редакції. Не знаємо, що мав на увазі пан Поттінгер, але останнім часом Японія — одна з найбільш активних держав у регіоні. Може, йдеться про ще більшу активність?

Якщо ми зможемо стримати Китай від нападу на Тайвань до кінця цього десятиліття, нові види озброєнь можуть дійсно потрапити до арсеналів демократичних країн. Однак це трапиться лише в тому випадку, якщо ми розіграємо свої карти мудро, заодно збільшивши противагу військовій силі Китаю, яка зростає. Та жодного довгострокового стримування не буде досягнуто випадково, як побічний продукт інших оборонних цілей; воно буде досягнуте лише тоді, коли це буде основною метою.

Традиція недооцінки можливостей і намірів Пекіна в Тайбеї, Токіо, Канберрі та Гонолулу (там розташоване командування США в регіоні) поступається місцем тверезому аналізу. Нарешті у Вашингтоні починають усвідомлювати хибність думки, що «війна не в інтересах Пекіна». Хоч це й відбувається дуже повільно.

Та обмежені й погано узгоджені оборонні бюджети демократичних країн залишають враження, що стримування — це другорядна мета. Тим, чого лідери сподіваються досягти або випадково, або задешево. Цей підхід пора міняти якомога швидше.

Зараз збройні сили США мають менше військовослужбовців, ніж будь-коли з перших днів Другої світової. Оборонний бюджет із поправкою на інфляцію скорочується, поки конфліктів дедалі більшає. У відсотках від ВВП річні витрати США на оборону (3,1%) вдвічі менші, ніж на піку правління адміністрації Рейгана (6,8%). Вашингтон забуває найважчі уроки ХХ століття — ті, що були написані кров’ю.

19 жовтня 2023 року Ізраїль воював на кількох фронтах, а сили США й іранські проксі-виконавці перестрілювались у Сирії та Іраку. Україна наближалася до дворічного рубежу своєї війни за виживання. Північна Корея готувала зброю та боєприпаси для воєнної машини Путіна.

Президент Байден підсумував це так: «Ми стоїмо перед точкою перелому в історії — одним із моментів, коли рішення, ухвалені нами сьогодні, визначатимуть майбутнє на десятиліття вперед».

Однак у своїй промові Байден навіть не згадав про Китай. Хоча саме Пекін є пропагандистським двигуном реваншистських автократій, їхнім головним економічним і дипломатичним спонсором. Ці автократії, до речі, Байден таки виділив у своєму зверненні: Росія, Іран, КНДР.

Пекін часто приховує ступінь своєї підтримки Москви, Тегерана та Пхеньяна. Та цей фіговий листок вислизає. Цілі та дії цих чотирьох режимів дедалі більше взаємопов’язані, прикладом чого є угода між Сі Цзіньпіном і Путіним про «безмежність» напередодні вторгнення Росії в Україну 2022 року. І такі моменти, як прийоми в Москві та Пекіні лідерів терористичного угруповання «ХАМАС» після 7 жовтня 2023 року, коли було вбито понад 1200 ізраїльтян.

Однак уже у квітні держсекретар США Ентоні Блінкен відвідав Пекін. Заявив, що Китай є «переважно постачальником номер один» для російської воєнної машини, та висловив сумніви, що цього року Путін міг продовжувати війну тривалий час без матеріальної підтримки Сі.

Незалежно від того, діє Китай опортуністично чи працює за своїм грандіозним задумом (більш імовірно, обидва варіанти водночас), очевидно: він бачить свою перевагу в поглибленні криз на багатьох континентах. Тих криз, які можуть виснажити США та їхніх союзників, створивши передумови для нападу на Тайвань.

Упродовж останніх років Сі робив заяви, які свідчать про те, що він погодиться з Байденом у одному. Світ досяг історичної точки перелому. Різниця полягає в тому, що це, на думку китайського лідера, доволі гарна новина.

«Останнім часом найважливішою характеристикою світу є "хаос". І ця тенденція, ймовірно, триватиме далі. Час і тенденції на нашому боці», — сказав Сі на зібранні високопосадовців у січні 2021 року. Так він чітко дав зрозуміти, що це корисна подія.

Офіційні тексти свідчать, що це момент, до якого китайський лідер довго готувався. У військовому підручнику про думки Сі Цзіньпіна від 2018 року з грифом «лише для внутрішнього використання» були схожі моменти.

Саме відтоді Сі вважав себе не просто бенефіціаром поточної ситуації, а й її безпосереднім архітектором. У березні 2023-го, більше ніж за рік після повномасштабного нападу Росії на Україну, Сі відвідав Москву. Коли він прощався з Путіним у Кремлі, їхня бесіда потрапила на відео. Китайський лідер сказав своєму колезі: «Зараз відбуваються зміни, подібних яким ми не бачили 100 років, і ми разом рухаємо ці зміни».

Будь-яка реалістична й ефективна стратегія стримування Пекіна не може бути ізольована від конфліктів у Європі та на Близькому Сході. Кризи пов’язані, і відповіді на них мають бути такі ж.

Стримування зазнало невдачі в Україні та Ізраїлі. Це означає, що воно має більше шансів провалитися на Тайвані. Дехто каже, ефективне стримування Пекіна має знизити підтримку США для України чи Ізраїлю, чи інших партнерів. Безсумнівно, визначення пріоритетів (і зняття пріоритетів) є суттю стратегії. Та врахуйте, що збройним силам США все ж доведеться втрутитися у війну, щоб запобігти поразці Тайваню.

Будь-яка стратегія, що применшує значення конфліктів у Європі та на Близькому Сході, ризикує поглибити ці кризи та викликати агресію деінде. Це залишило б у нас іще більше глобального «хаосу», який Сі Цзіньпін так цінує. Це підживило б тезу про слабкість демократії. Орієнтуватись на Китай стане для багатьох держав більш вигідно.

Зараз є можливість втягнути нитку в цю стратегічну голку. На щастя демократій у всьому світі, народи України та Ізраїлю продемонстрували свою волю і здатність вести війни, не вимагаючи від будь-якої третьої країни жертвувати своїми військами.

Підвищуючи витрати на оборону до рівня, найближчого до середнього показника часів Холодної війни, західні держави можуть послужити новим арсеналом демократії, врівноважуючи можливості автократії.

Аби швидко наростити виробництво зброї та боєприпасів, достатньо лише спрямувати державні кошти на приватну промисловість. Подібно до того, як 2020 року Вашингтон у співпраці з приватними компаніями провів операцію Warp Speed і створив вакцину проти COVID-19 за рекордні терміни.

Така ініціатива дасть перевагу партнерам для оборонних війн у Європі та на Близькому Сході. Водночас з’являться військові запаси, необхідні для стримування Пекіна. Вже є докази того, що підтримка Штатами України в певних аспектах поліпшила закупівлі США для війни з Китаєм, змусивши Міністерство оборони запустити виробничі лінії та замінити старі боєприпаси й обладнання новими.

Годинник цокає. Дипломатія і публічні заяви займають провідну роль у добре розробленій політиці стримування. Однак тільки жорстка військова сила є ключем до того, аби Китай все ж утримався від геополітичної катастрофи.