"Можуть піти і не повернутися": чому зірка української гімнастики потрапила до лікарні і як батько-військовий відреагував на зйомки у фільмі

Чемпіонка Європи та призерка чемпіонату світу з художньої гімнастики Вікторія Онопрієнко налаштована боротись за олімпійську нагороду в Парижі, незважаючи на те, що їй довелося знятися зі змагань у Мілані через ушкодження. А тренерка нашої прими Ірина Блохіна впевнена в гарній готовності своєї підопічної.

У розмові з OBOZ.UA Вікторія розповіла, як між змаганнями потрапила до лікарні, чому не змогла захистити титул чемпіонки Європи і що було найскладніше у зйомках фільму для Олімпійського каналу.

– Вікторіє, як ваше самопочуття, як ваше здоров'я? Адже вам довелось знятися з останніх змагань в Італії.

– Дякую, що переживаєте, зі мною все вже набагато краще. Звісно, потрібно трошки підлікуватись та набратися сил, щоб далі впевнено йти на наступні змагання, яким стане Challenge World Cup у Клуж-Напоці. Це буде вже останній старт перед Олімпійськими іграми в Парижі.

– А в чому саме була проблема на Кубку світу в Мілані?

– Під час виступу я припустилася маленької помилки, тому і сталася травма ноги.

– Ноги вам треба берегти.

– Від цього в мене немає голосу, – долучилася до розмови тренерка Вікторії Ірина Блохіна.

– Але до змагань у Румунії ви встигаєте відновитися і підготуватися?

– Так, ще є час, і тому ми зараз будемо дуже наполегливо працювати, щоб все було добре.

– Як взагалі оцінюєте цей сезон? Зокрема з огляду на невдалий чемпіонат Європи, де ви не змогли потрапити до фіналу в багатоборстві і захистити свій минулорічний титул. Наскільки це вплинуло на вас?

– Звісно, цей змагальний рік розпочався дуже добре, я була впевнена у власних силах і переконана, що зможу дійти до кінця цього олімпійського сезону й гордо представляти нашу країну та поборотись за медаль на Олімпійських іграх у Парижі. Але перед чемпіонатом Європи, коли ми переїжджали з одного Кубку світу на інший, я захворіла і мене забрали до лікарні.

Через це я на короткий проміжок часу випала з тренувального процесу. Але я вважаю, що за період наших зборів в Ужгороді перед від'їздом на чемпіонат Європи була зроблена дуже велика робота, і я була готова. Але не вистачило зовсім трішки, щоб досягнути своєї мети на цих змаганнях.

– Але, сподіваюся, що психологічно ця ситуація ніяк не позначилась. Адже всі ми різні і реагуємо по-різному.

– Звісно, ми всі люди, без цього ніяк. Я дякую Богу, що біля мене були ті люди, які мене підтримали і вивели ще на кращий рівень.

– Що після чемпіонату Європи сказали ваші тренери? Як вони вас підбадьорювали?

– Звісно, вони мене підтримували, тому що всі бачили і відчували, що я була готова. Тому після чорного завжди настає біле, і ми з цим впораємось разом з моїми тренерами.

– Підготовка була правильно зроблена, все було правильно зроблено, щоб ввести Вікторію у форму. Так, не все вийшло на чемпіонаті Європи, але всі побачили, що вона готова, і це надало можливість далі зробити правильну роботу в підготовці до найважливішого старту – Олімпіади, – додала Ірина Блохіна. – Немає перемог без падінь. Але ж наскільки Вікторія сильна! І такого шляху, як у цієї дівчинки тут і зараз, ні в кого немає.

Це все, через що вона проходить, ні в кого не має такої історії. І як вона виходить на килим – дійсно бере в кулак всю мужність, всю сміливість, всю незалежність, всю свою силу. Але вона там королева, і у неї все вийде. Я в цьому впевнена.

– До речі, якщо вже згадали про вашу історію, то нещодавно на Євроспорті про вас вийшов фільм, де було показано, як ви живете в умовах повномасштабної війни, як тренуєтесь і змагаєтесь, як прощалися з батьком, який знову повертався на фронт. Що було для вас найскладнішим у цих зйомках? І як взагалі наважилися?

– Коли до мене надійшов лист про те, що про мене хочуть зняти фільм, ще й Olympic Channel, для мене це було дуже великим сюрпризом, я не очікувала. Потім вони почали зв'язуватися зі мною, з мамою, з нашими тренерами і питати, чи вони дають згоду.

У мене не було ніяких сумнівів, тому що я розуміла, що завдяки цьому проєкту весь світ зможе побачити, у яких умовах зараз усі наші люди, всі спортсмени, як ми боремось за нашу незалежність та за нашу перемогу.

Так, було дуже незвично, особливо коли вони весь час були зі мною, перебували поруч у перші дні на змаганнях, їхали з нами всюди. Для мене це було дуже дивно, оскільки я не звикла, що хтось втручається в цей мій процес перед виходом на килим, на цю величезну арену. І в перші дні я їх все-таки відчувала, а потім вже навіть не звертала уваги.

– А як ваші батьки відреагували на те, що їм теж доведеться стати частиною цього процесу? Бо були дуже емоційні сцени, наприклад, коли батькові треба було повертатися на фронт.

– Батьки теж дуже переживали, тому що це був перший такий досвід. Раніше їх ніколи ніхто не знімав. І вони розуміли, що це буде моя історія, життєва історія моєї родини, і тому вони теж хвилювалися.

– А що батько вам сказав щодо того, що ви стали частиною такого проєкту і можете розповісти і про нього, і взагалі про нашу боротьбу?

– Звісно, його переповнювала гордість за мене, а мене в той час у мільйони разів більше переповнювала гордість за нього. Тому що я не знаю, як українські чоловіки боронять нашу країну, але вони безстрашні, вони віддають все і своє життя. І вони знають, що можуть піти і вже не повернутися, але вони захищають свої родини, своїх дітей, матерів, жінок та боронять нашу країну.

– Повертаючись до Олімпійських ігор-2024, хотілося б запитати, чи Париж або взагалі Франція є для вас щасливим місцем, де ви змагалися і все складалося добре?

– У Франції я була лише двічі, це місто Тьє, за 30 хвилин їзди від Парижа. І там мені все дуже імпонувало, всі глядачі дуже тепло приймають мене та нашу команду і завжди тепло підтримують.

– То у вас вже є персональні фанати і у Франції?

– Можна вважати, що так. Як підтримують? Так само малюють плакати з нашими фотографіями, пишуть, що ми найкращі, що вони бажають нам всього найкращого і, звісно, перемоги, щоб всі були в безпеці, живі та здорові.

– А з чим у вас асоціюється Франція?

– Я завжди хотіла потрапити до Франції, у Париж, побачити Ейфелеву вежу, просто прогулятися вуличками міста, подивитися на все.

– А як же круасани, бо більшість наших спортсменів думає про них?

– Треба тримати себе у формі (сміється). Тому круасани вже потім – після виступу.

Раніше OBOZ.UA розповідав, як українська гімнастка гасила дахи після бомб і виграла для СРСР перше "золото" Олімпіади. А у 90-х унікальна чемпіонка обрала Ізраїль.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!