З боку Брянської та Курської областей РФ можливі несподіванки. Інтерв'ю із ізраїльським оглядачем Давидом Шарпом

Російсько-український кордон де-факто є лінією фронту, зокрема і та його частина, яка безпосередньо межує з Брянською та Курською областями Росії, і потребує оборони та постійного моніторингу ситуації. Українська армія має бути готова будь-якої миті відбити ворожі атаки, які можуть виявитися несподіваними. Сценарій прориву армії РФ на Харківщину не має повторитися.

Найближчі цілі ворога – просунутися на Покровському напрямку, захопити Торецьк, далі – вийти до шосе Костянтинівка-Покровськ, а ще краще взяти його під контроль. При цьому найважливіше завдання Сил оборони – не просто створювати оборонні укріплення, а й прикривати їх відповідними силами.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– В ОК "Захід" повідомили, що ситуація вздовж кордону з Білоруссю повністю контрольована, захист кордону посилено. Водночас турбує також кордон із РФ у районі Брянської та Курської областей. Чи слід посилити його захист? Як це можна зробити за умови, що прикордонні території України прострілюються ворогом?

– Я не маю всієї повноти інформації, яку мають мати командувачі ЗСУ на підставі розвідданих. Але у цілому можна говорити про таке.

На кордоні з Білоруссю бойові дії наразі не ведуться, однак, звісно, це потенційний противник, і теоретично звідти можна чекати будь-чого. У зв'язку з цим ведуться розвідувальні заходи, у тому числі союзниками та партнерами України. На базі отриманої інформації можна робити висновки, чи готує противник щось.

Крім того, без зв'язку з розвідувальною інформацією, має бути якась власна базисна готовність для відбиття різноманітних дій противника. Що стосується Білорусі, то якщо не помічається формування якогось російського наступального угруповання, можна припустити, що звідти в найближчій перспективі нічого не загрожує.

Але щодо Брянської та Курської областей, то тут ситуація інша. По суті це лінія фронту. І тут важливо, щоб не трапилося те, що трапилося на Харківщині 10 травня, коли російський наступ призвів до захоплення територій.

Необхідно ретельно відстежувати ситуацію з того боку кордону: чи готує противник угруповання, чи накопичує резерви наступальної конфігурації тощо. Якщо ризики підвищуються і щось спостерігається, має відбуватися посилення кордону. Це стосується і оборонних ліній та військ. Важливо запобігати таким речам, які були в Харківській області.

Але є й об'єктивні труднощі, адже йдеться про лінію фронту, і деякі речі робити складно. Все робиться залежно від реалій. Іноді укріплення будуються дещо в глибині, іноді війська перебувають трохи в тилу, щоб не потрапляти під удар. Загалом, все відповідно до обстановки та постійного моніторингу ситуації.

У будь-якому випадку потрібно бути в стані готовності, оскільки не завжди розвідка може доповісти точно. Можливі несподіванки. Необхідно також стежити за тим, що відбувається на тій стороні та відповідним чином реагувати. Мабуть, все так і відбувається протягом більшої частини часу, коли немає серйозних загострень та ситуацій, подібних до наступу на Харківщині.

– Про яку безпечну відстань від кордону може йтися, де можна зводити фортифікаційні споруди, будувати лінії оборони?

– Було б за визначенням неправильно говорити про безпечну відстань. Багато залежить від рельєфу місцевості, від часу доби. Але загалом умовна відстань у 10 кілометрів від лінії бойового протистояння, зіткнення сьогодні дуже небезпечна. Відстань у кілька кілометрів – це взагалі погано.

Але там, де активно діють дрони, у тому числі FPV-дрони, легко розвідується обстановка та завдаються артилерійські та мінометні удари, і там все дуже складно та непросто. Однак іноді деякі роботи мають вестись, навіть незважаючи на ризики. Бо якщо очікується ворожий наступ, треба діяти попри все.

Але загалом ситуація на полі бою саме цієї війни проблематична, тому що сторони – це стосується і українців, і росіян – непогано слідкують за територією та здатні завдавати ефективних ударів. Багато залежить ще й від конкретних ділянок. Якщо на них є засоби артилерії, розвідки та ударні безпілотники, то це одне. Але якщо, припустимо, ці засоби не виділено, то це може бути безпечнішим.

Загалом тут немає якогось універсального рецепту, але загалом поблизу лінії фронту, поблизу кордону дуже небезпечно.

– За інформацією морських піхотинців із 35-ї бригади, які перебувають у Кринках на лівобережжі Дніпра, там проводиться чи не найскладніша операція у цій війні, оскільки там утворився так званий автокотел, і ворог має можливість штурмувати українські позиції одночасно з трьох боків. Як ви бачите перспективи Сил оборони на цьому плацдармі? Що тут можна зробити, щоб розширити, посилити плацдарм тощо?

– Майже завжди все спирається на відсутність достатньої інформації. Ми користуємося тільки відкритими джерелами, уривчастою інформацією, і туман війни тут дуже сильний.

Звичайно, дуже важливо знати розстановку сил, як вдається працювати постачанню, які втрати тощо. Насправді тут все проблематично. Розширити цей плацдарм? Насамперед виникає питання: а навіщо? Чи є якийсь сенс у таких діях оперативного характеру?

Досить очевидно, що постійно діючу переправу, міст чи ще щось у цьому районі налагодити не можна. Тому немає можливості перекинути на лівий берег велике угруповання, щоб розширити плацдарм, щоб він був серйозною загрозою противнику. Тим більше, що ЗСУ для цього не мають додаткових резервів.

Тому якщо тим, хто тримається на цьому плацдармі, вдається завдавати супротивникові дуже серйозних втрат у пропорції, яка влаштовує українське командування, якщо при цьому відволікаються значні сили противника від інших ділянок, а свої сили відволікаються не дуже значні – тоді триматися там доцільно. І навпаки. Якщо ці умови не дотримуються, якщо є шанс бути розгромленими на цій ділянці, якщо великі втрати, то варто зважити доцільність перебування на цій ділянці. І це завдання українського командування.

У будь-якому випадку ситуація там недостатньо ясна, ми користуємося уривчастими відомостями. І було б неправильно з мого боку на великій відстані робити якісь далекосяжні висновки.

– Справді, інформація уривкова, але Генштаб озвучує точну статистику бойових зіткнень за добу. Так, за 1 липня сталося 189 бойових зіткнень. Ще місяць тому середня кількість боїв була близько ста, наразі цифра фактично подвоїлася. Чи це означає, що ворог активізувався і веде активну наступальну кампанію? Найбільше атак 1 липня було на Покровському напрямку, на захід від Авдіївки та Очеретиного. Бачимо, ворог намагається ще більше вклинитися в українську оборону та розширити позиції. Чи достатньо ефективних оборонних споруд та фортифікацій, щоб зупинити просування, чи потрібне щось більше?

– Я вважаю, що росіяни ще з осені ведуть доволі активні наступальні дії на різних ділянках фронту у рамках своєї стратегії – стратегії постійного тиску на різних напрямках. Можливо, за поодинокими винятками, невеликими силами, але на постійній основі. Ціль – пошук слабких місць, далі, якщо такі місця вдається знайти, їх використання та створення умов для додаткових успіхів.

Наприклад, якщо вдається охопити якісь позиції за рахунок вклинення, створюється вигідніша конфігурація фронту, яку можна використовувати для подальших досягнень. Іноді бувають відносні затишшя, які, певне, пов'язані з ротацією, з втратами, з накопиченням резервів. Але загалом усе це триває.

Наскільки можна судити, російські втрати, незважаючи на те, що вони великі, не перевищують поповнення. А якщо так, то це дозволяє їм вести наступальні дії в нинішньому темпі.

Покровський напрямок – найважливіший. Той самий прорив під Очеретиним, який був реалізований досить давно, призвів до того самого вклинення. Це приклад того, як вклинення в українську оборону надає ті чи інші можливості для атак із флангів та спроби взяти щось в оперативне оточення. І ми бачимо ці спроби просунутися ще.

Спроба захопити Торецьк, який опинився в невигідному становищі з погляду військової географії, є досить очевидною. І тиск у цих місцях – на Покровському напрямку та в районі Торецька – продовжуватиметься. Більш глобальна та амбітна мета – вийти до дороги Костянтинівка-Покровськ. А загальний стратегічний план, як мені бачиться – повністю, на усій довжині вийти до шосе Костянтинівка-Покровськ.

При цьому Часів Яр – це найважливіший пункт оборони на шляху до Костянтинівки. Не забуваємо також про Курахове та Куп'янськ. Це ті місця, де вони докладають основних зусиль. Немає причин вважати, що ці зусилля помітно спадуть. Це може статися хіба на тлі дуже серйозних втрат, коли просто не вистачає поповнення чи боєприпасів. Поки що ми цього не бачимо.

Є ще й така глобальна політична подія, як вибори президента США, після яких дещо проясниться. У всякому разі, щодо підтримки України. Очевидно, Кремль цей фактор також враховує. Вони мають бажання досягти якихось максимально можливих територіальних успіхів ще до того, щоб на момент виборів мати більший запас міцності.

Щодо укріплень, ліній оборони, вистачить чи не вистачить… Я не знаю, які і на яких ділянках на фронті та в тилу укріплення створено, це досить секретна інформація. Але дуже важливим є інше: жодні укріплення не працюють самі по собі. Важливо, щоб їх прикривали відповідними силами, що мають необхідний запас вогневої потужності. І головне, що знають, що вони роблять.

Без того, щоб на укріпленнях сиділи ті, хто вміють оборонятися, укріплення не спрацюють. Більше того, якщо противник їх захоплює, він може ними скористатися для власного закріплення. Тому основа основ – це резерви і ті, хто планує на них тримати оборону.

Але самі по собі укріплення, безумовно, дуже посилюють оборонний потенціал, їх варто готувати заздалегідь. У тому числі у населених пунктах, у великих містах, які потрібно готувати до оборони. Це абетка.