Супровідники втекли, діти залишилися... Слідами скандалу з евакуацією сиріт до Німеччини

Набуває обертів скандал довкола евакуації за кордон вихованців столичного Центру соціально-психологічної реабілітації дітей №1. Як стверджує Уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець, під виглядом супроводження дітей-сиріт та позбавлених батьківської опіки до Німеччини виїхали військовозобов’язані родичі київських посадовців і одразу розчинилися у закордонних просторах, кинувши підопічних.

В оборудках омбудсмен підозрює керівництво ребцентру та Служби у справах дітей та сім’ї міста Києва. Остання вже зробила офіційну заяву, звинувативши Дмитра Лубінця в маніпулятивності та недоказовості наведених ним фактів.

Тим не менш, київська міська прокуратура повідомила про відкриття кримінального провадження, пообіцявши в усьому розібратися.

Одкровення омбудсмена для багатьох стали шоком. Як це так: прикритися дітьми і покинути їх у чужій країні? За словами Лубінця, у колишньому молодіжному таборі міста Вупперталь, де розмістили сиріт, зараз немає жодного супроводжуючого з нашої сторони, сиротами опікуються самі німці. Однак ті, хто знають проблему зсередини, не бачать сенсації. Навпаки, кажуть, що ситуація типова. Чому типова - Коротко про розповіла одна із правозахисниць.

Не всі вихователі були готові до мандрівки

- От побачите, про це поговорять тиждень, а то й менше, і забудуть. Тому я не хочу коментувати ні пост Дмитра Лубінця, який мені видається трохи дивним, ні дії київських чиновників, - каже Катерина (ім’я змінене на прохання співрозмовниці. – Ред.). – Просто розповім, що відбувалося. У Службі в справах дітей мають рацію, коли кажуть, що наприкінці лютого – початку березня 2022 року не було ні механізмів, ні досвіду евакуації сиротинців. Проблема полягала навіть не в тому, куди їхати – були контакти, були запрошення. Проблема полягала в тому, з ким відправити дітей за кордон.

На згадку про натовпи, які штурмували столичний вокзал та евакуаційні поїзди, наша співрозмовниця відповідає, що це був вільний вибір людей.

- Не всі працівники ребцентрів були готові брати на себе відповідальність за мандрівку. Хтось хотів вивезти власних дітей, хтось не міг кинути літніх батьків, хтось не хотів залишати чоловіка або просто боявся їхати невідомо куди і наскільки. Зі сторонніми особами не можна відправляти дітей, які знаходяться під державною опікою. Тільки з працівниками закладу, які отримують доручення на супровід. Тож цілком припускаю, що на посади в центрах тоді могли оформляти і родичів, і знайомих. Після прибуття на місце вони писали заяви про звільнення. Чи є в цьому порушення, нехай вирішує прокуратура.

За кордоном опікунство вирішує суд, у нас – чиновники 

У коментарях під дописом Дмитра Лубінця у фейсбуці люди пишуть, що це не єдиний випадок, коли родичі чиновників користувалися нагодою вибратися з України. Підтверджує це і головний виконавчий директор БФ “Фундація майбутнього” Сергій Кухтін:

- Я особисто не раз звертав увагу громадськості ще з 2023 року на сотні таких дітей, не десятки! На події, що коїлись на Сицилії, де в складі вихователів, які вивозили дітей інституційним закладом, були близькі родичі директорки "Смарагдового містечка" з Донеччини. А вже після вивезення вихователі чоловічої статі полишили тих дітей, а самі залишилися за кордоном. Велика частина дітей не повернута і донині, - написав він у фейсбуці.

Зараз Сергій переймається долею вихованців Київського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей «Отчий дім».

- Це до 80 дітей, доступ до яких ми також вже майже втратили, бо німецька сторона не визнає українського опікуна, - констатує Кухтін.

Ця проблема постала одразу, як відбулася евакуація сиріт. Країни, в які потрапили діти, почали призначати для них своїх опікунів, бо не вважали чинними документи, які прибули з України. В Європі долі дітей, які залишись без батьків або були у них відібрані, вирішує спеціальний суд. У нас – чиновники. Десь призначає опікуна сільрада, десь - міськвиконком чи обладміністрація.

- Якщо за кордоном надають притулок нашим дітям, то й мають визнати і наші порядки. Це питання давно треба було узгодити дипломатичним шляхом, але нічого не зроблено. От і маємо такі ситуації, як з “Отчим домом”, коли українських вихователів відсунули від дітей, - пояснює Катерина.

Три роки на роботі день і ніч

Після допису Дмитра Лубінця громадськість вибухнула тривожними питаннями: що стається з дітьми, які опинилися поза українським контролем, чи не роблять їм зле, чи не стали вони жертвами чорних трансплантологів?..

- Все це порожні емоції, з дітьми нічого поганого не відбувається. За винятком того, що вони втрачають коло українського спілкування. У 2022-му ми відрядили їх із супроводженням, я маю на увазі, сумлінних фахівців, а чи продумали ротацію? Я знаю директорку ребцентру із Краматорська, яка два з половиною роки сидить у Швейцарії, бо не має кому передати дітей. За цей час в Україні у неї народилося двоє онуків, помер чоловік - вирвалася лише на один день, на похорони. Це тільки гарно звучить “у Швейцарії”, а насправді людина два з половиною роки день і ніч на роботі.

Правозахисниця каже, що не всі витримують безвість. Вихователі звільняються, їдуть додому через сімейні обставини, через втому, просто тугу.

- У цьому скандалі мене бентежить те, що дорослі знову переживають за себе, за своє реноме. Головна турбота – були чи не були втікачі-ухилянти, а не діти. Дмитро Лубінець обурюється, що його представників не пустили в табір у Вупперталі. Але ж це не той випадок, коли досить просто постукати у двері.

Якщо йдеться про офіційну делегацію, нагадує Катерина, візит треба узгоджувати через посольство, яке має звернутися до німецького міністерства у справах сім’ї, а те - дати наказ закладу прийняти українську групу і показати документи.

- Тоді не було б запитань “де діти?” У педантичних німців вони не зникають просто так. Якщо підопічний перебуває не в центрі, то під опікою у сім’ї. І це, можливо, назавжди. Сьогодні ніхто не скаже, коли і як ми будемо повертати своїх дітей, - зітхає Катерина. - Це табуйована тема, з неї не шукають виходу.