Альянс лояльних до Путіна. Чи зможуть праві партії у ЄС заблокувати допомогу Україні

Нещодавно у 27 країнах-членах Європейського Союзу відбулися вибори до Європарламенту. І хоча після оголошення результатів збереглася проукраїнська більшість, праві все-таки мали успіхи, що призвело до турбулентності в окремих країнах, зокрема Франції та Німеччині. До того ж низка сил в Європарламенті вже вирішили об'єднатися. Йдеться про Австрійську партію свободи (FPÖ — лідер Герберт Кікл), чеську партію ANO (лідер — Андрей Бабіш) та угорська партія Fidesz (лідер — Віктор Орбан). Вони заявили про створення окремого блоку під назвою "Патріоти Європи", та збирають для неї євродепутатів. Що відбувається у країнах Європи та як праві політичні альянси здатні вплинути на допомогу Україні з боку Євросоюзу, з’ясовував Фокус.

"Права хвиля накрила Європу"

За останні кілька місяців правоцентриські сили та лідери перемогли і на національних виборах. Крайні випадок — Франція. Минулими вихідними відбувся перший тур парламентських виборів, і 33% зібрало "Національне об'єднання" Марін Ле Пен. Вона вже на цих вихідних боротиметься за більшість у парламенті.

Представники згаданих політичних сил в Австрії, Чехії, Угорщині та Франції неодноразово висловлювали підтримку Москві та схвалювали дії Володимира Путіна. "Підйом Ле Пен у Франції — великий подарунок Путіну", — написало після виборів оголошення результатів видання Bloomberg.

Тож можна очікувати, що однією з ключових цілей цих політичних сил може бути спроба зупинки допомоги Україні та підштовхування до мирних перемовин з РФ.

"Європу накрила "права" хвиля. Вона буде впливати на рішення про безпеку України, зброю, гроші та вступ до ЄС нашої держави", — вважає колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін. Він зазначає: варто бути готовими до того, що вони впливатимуть на всі рішення щодо України, тож потрібно навчитися з ними говорити.

"Права хвиля в Європі не зупиниться, Франція — лише її частина. Вона не змиє Європу, але буде відчутною ще довго. Адже праві пропонують прості і зрозумілі, хоча, звісно, більш ніж контраверсійні відповіді. Їхня перевага в тому, що інші і таких не пропонують, дефіцит лідерства в Європі зашкалює", — зазначає Павло Клімкін.

Він наголошує, що варто шукати шляхи порозуміння з частиною. "Звісно, не з тими, хто фінансується з Москви, але із всіма іншими. Після війни в нас буде чималий простір для тих, хто вважатиме себе правим. Важливо, щоб вони знайшли спільну мову з іншими європейськими правими", — пояснює він.

Французький контекст для України

Політичний експерт і керівник Центру громадської аналітики "Вежа" Валерій Клочок у розмові з Фокусом говорить, що поки зарано говорити, що праві матимуть визначну перевагу у Європі.

"Зокрема, у Франції. Я не розділяю цього надбурхливого занепокоєння з приводу того, що у там будуть мати вирішальне значення праві. Якщо і створюються якісь альянси у Європейському парламенті, то поки це лише об'єднання небагатьох із голосною назвою. Праві там були і раніше. У парламенті ЄС вже сформована більшість із лібералів, демократів і соціал демократів. І таку стриману позицію розділяють абсолютна більшість моїх колег та знаних дипломатів", — зазначає він.

Водночас Клочок зауважує, що Франція дещо відрізняється від європейського парламенту.

"Та не можна недооцінювати вправності Макрона, — запевняє він. — Його рішення розпустити національні збори було дуже зухвалим. Але, аби робити висновки, треба розуміти весь контекст. Французька республіка — президентська, де президент має дуже багато повноважень. Але це й класична світова демократія, де рішення ухвалюються не президентом, а двопалатним парламентом, як в США. Наступні президентські вибори у Франції відбудуться за три роки. У Макрона ще достатньо великий термін перебування на посаді, тож він мав діяти. І відчуття внутрішніх течій на цій посаді, мені видається, його не підвело. Його рішення — розпустити парламент і провести дострокові вибори — дати можливість поки що не дуже великої влади для праворадикалів у Франції, аби показати французам, хто такі праві і продемонструвати, наскільки Макрон не розділяє їхні позиції. А критики у Франції на адресу Макрона чимало, особливо на тлі акцій протесту, які влаштовували фермери. Другий термін для нього не міг бути легким".

Можна уявити, що Ле Пен із тими, хто розділяє її праві погляди, отримає більшість — але кінцеві рішення ухвалює президент. Тож ми побачимо боротьбу. І не тільки з Макроном, а й молодим прем'єром Габріелем Атталем, однопартійцем Макрона, який лише зараз заявляє про свої майбутні політичні амбіції. Зрештою, і Макрон і Атталь сподіваються, що зможуть обнулити чи знизити шанси Ле Пен в майбутньому остаточно перемогти і на президентських виборах.

Що ж стосується України, то напередодні виборів Ле Пен, дійсно, заявила, що у випадку перемоги на виборах заблокує відправку французьких військових до України.

"І ця позиція вигідна Макрону. Він також, незважаючи на гучні заяви, розуміє певні ризики. А Ле Пен дає зручну можливість спробувати не виконати обіцянку руками Ле Пен і потім повісити всіх собак на неї, мовляв, чому Франція не допомогла Україні. Ця дискусія буде продовжуватись і набиратиме обертів в Європі. З іншого боку, сьогодні є чимало прихильників ідеї Макрона про відправлення військового контингенту, саме військових інструкторів. Її навіть підтримав головний дипломат ЄС Жозеп Боррель, який теж йде з посади і може собі дозволити висловлювати такі гучні речі", — думає Клочок.

Він зауважує: тенденційність правих у Європі проглядається не тільки у Франції, а й у Австрії та Німеччині. Але загалом праві навряд серйозно вплинуть на баланс в Європі. Проте це тонка гра в Європі і Україна на жаль є її інструментом.

Праві сили в Європі: яким буде вплив на Україну

Якщо говорити про внутрішній контекст, то праві намагатимуться у ЄС впроваджувати політику, яка відома давно. Наприклад, щодо мігрантів.

"Тому що ситуація в Європі, зокрема, у Британії, підштовхуватиме уряди до ухвалення непопулярних, але правих рішень щодо мігрантів. Йдеться про обмеження переміщення мігрантів до своїх країн, отримання ними соціальних допомог і таке інше, для того, щоб знайти прихильність своїх виборців. Мовляв, полікультурність — ОК, але вона часто шкодить стабільності і сталості у державі. На релігійному підґрунті виникає багато конфліктів. Це більший виклик сьогодні для європейських чиновників, ніж перемога правих", — пояснює Клочок.

Що відбуватиметься в українському напрямку — нині можна спрогнозувати лише приблизно.

"Якщо Ле Пен виграє й у другому турі, то у Макрона будуть проблеми, незважаючи на його достатню незалежність, — говорить Фокусу дипломат Олександр Хара. — Йдеться про голосування за бюджет і виділення грошей, зокрема, допомогу Україні. Це буде залежати від парламенту і може бути поставлено під удар".

Але навіть якщо Ле Пен набере ваги, її кроки спрогнозувати непросто. Праві партії в Європі відрізняються одна від одної. Наприклад, "Альтернатива для Німеччини" — політсила, що симпатизує Путіну, у той час як ультраправі в Італії мають проукраїнську позицію.

"В Італії теж праві при владі і теж хвилювались, що Мелоні буде дослухатись до своїх союзників по коаліції, які є пропутінські по своїй суті. Але цього не відбулось, Мелоні підтримує Україну. Треба дивитись по кожній країні, і в кожній країні є різна вага. Наприклад, Угорщина, яка нам постійно ставить палки в колеса, але її внесок в НАТО і в ЄС є мінімальним, що не становить для нас критичної загрози. Як і низка інших політсил, які після низки скандалів із фінансуванням та обвинувачень у співпраці з російськими спецслужбами, не так очевидно будуть демонструвати свою прихильність Путіну", — додає Хара.

Глобально Європа загально усвідомлює, що існують як внутрішні загрози так і внутрішні, пов'язані з агресивними діями РФ. Європа мілітаризується та намагається зробити допомогу Україні постійною. Під час крайнього саміту ЄС, обговорюючи важливість створення спецфонду для фінансування ВПК, не погоджувалися лише нейтральні країни, але навіть ті, які, вважаються, підтримую РФ, не заперечували. Для європейців це економічно вигідно — можна отримати замовлення та відкрити нові робочі місця.

"Ле Пен не випадково свого часу засудила Путіна напередодні виборів. Вона розуміла, що вона не може підтримувати політику підтримки терориста і агресора. Навіть праві розуміють це. Звернімо увагу: в США Трамп сказав, що він проти Путіна на дебатах. Це чутливе питання, політики розуміють, що виборець хоче засудження вбивства і війни. Війну підтримувати — не краща історія для будь-якої політики", — зауважу Валерій Клочок.

Хоча не можна виключати інший спосіб впливу та підтримки — непублічний, але дестабілізаційний. Проте наразі невідомо, наскільки він може бути визначальним.