За "миром" к Путину: что стоит за поездкой Орбана в Москву после встречи с Зеленским

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан їде до Москви з візитом, підготовку якого в уряді до останнього моменту тримали у таємниці і не визнавали ці наміри, навіть коли про них стало відомо.

Утаємниченість не є дивною – ця новина викликала дуже жорстку реакцію інших європейських політиків та керівництва ЄС, і схоже, що Орбану хотілося уникнути цього головного болю та дзвінків зі спробою його відмовити від поїздки, а просто поставити їх перед фактом.

Офіційна мета поїздки – переговори про мир.

Орбан, який щойно побував у Києві та обговорював свої "мирні ідеї" із Зеленським, тепер їде до Путіна – нібито для того, щоби передати йому сигнал від українського лідера.

Але чи дійсно йдеться про "човникову дипломатію"?.

Який саме сигнал Зеленський доручив передати Путіну?.

Чи не готують вони якусь угоду з поступками України?.

Ці питання резонно виникли у багатьох після учорашнього повідомлення про таємний візит.

Але можна переконано запевнити: тут немає "зради".

Орбан як майстер політичного піару грає роль, а головним глядачем його спектаклю є одна людина – імовірний наступний президент США Дональд Трамп.

А Путін виконує тут лише роль актора у театральній постановці Орбана.

Пояснюємо, що відбувається і якими є підстави для настільки твердого висновку.

Голова для Путіна.

Про те, що 5 липня відбудеться візит прем’єр-міністра Угорщини Віктор Орбана до Москви, угорські ЗМІ повідомили лише напередодні ввечері.

Про це зі своїх джерел дізнався опозиційний угорський журналіст-розслідувач Саболч Пані.

На той момент один урядовий борт (найімовірніше, з частиною делегації, так званою "передовою групою") вже виконав рейс до російської столиці й повернувся до Будапешта.

В уряді Орбана відмовилися коментувати цю інформацію, але партнери Угорщини, перевіривши її, розвіяли усі сумніви.

Першою публічною реакцією Брюсселя та інших столиць був гнів.

Другою – спроба відмежуватися від дій Орбана.

Адже цей візит не лише порушить неформальне загальноєвропейське ембарго на поїздки лідерів до Москви.

Ситуацію ускладнює те, що цього тижня уряд Угорщини розпочав головування у Раді ЄС, і дії Орбана у цей період несуть подвійне навантаження.

"Орбан не має мандата від ЄС на взаємодію з Росією", – поспішив відреагувати президент Євроради Шарль Мішель.

Не секрет, що обурення з Брюсселя для Орбана не є важливим.

Та й Угорщину ніколи не обходило дотримання формальностей та правил коректності, у тому числі у зовнішній політиці від імені головуючої держави.

Зрештою, ще до зливу інформації про московський візит Будапешт встиг шокувати європейських партнерів: речник уряду Золтан Ковач повідомив про контакт міністра закордонних справ Петера Сійярто з Іраном і поставив тег головування #HU24EU.

На цьому тлі лишається хіба жартувати про те, що наступним місцем візиту прем’єра Угорщини під час головування має стати КНДР.

Утім, якщо відкинути жарти, то європейський вектор у цій історії для Орбана не має значення.

Його адресат – за океаном.

Сигнал від Зеленського? Це просто неправда!.

Для українців, утім, ключовим є не відсутність погодження дій Орбана з його європейськими колегами чи його некоректні дії на європейській арені (цим, власне, нікого не здивувати), а питання про мету візиту.

Адже цілком очевидним є те, що візит до Кремля пов’язаний з поїздкою Орбана до Києва.

Увесь останній тиждень Орбан старанно просуває наратив про свої зусилля щодо "примирення" України та Росії.

Мовляв, під час візиту до Києва він зробить "перший крок до миру", а потім будуть наступні кроки, які наразі не розкриваються, розповідав Орбан ще перед початком зустрічі з Зеленським.

А після візиту він розповів, що дійсно обговорював із Зеленським "припинення вогню" і почув від нього якісь сигнали, які тепер готовий передати далі іншим лідерам.

Спершу, щоправда, йшлося не про Путіна, а про європейських лідерів.

Але на цьому тлі поїздка до Москви зчитується однозначно: Орбан їде до Кремля, щоби переказати почуте від Зеленського.

Саме такими виявилися заголовки ключових світових медіа, що написали про підготовку візиту.

І головне питання: чи везе він до Кремля якісь сигнали від України?.

Чи є принципова згода Києва на його "мирний план" із заморозкою воєнних дій за нинішньою лінією зіткнення?.

"Європейська правда" має всі підстави стверджувати, що відповідь на ці питання – однозначне "ні".

По-перше, ще до появи чуток про московський візит автор цього тексту дізнавався деталі закритих переговорів між Орбаном і Зеленським, і усі без винятку джерела, повідомлені про перебіг зустрічі, наполягали, що угорський гість отримав від Зеленського однозначну і детальну незгоду на варіант "заморозки" з поясненням того, що цей варіант вигідний Москві, а не Україні: він не зупинить війну, обмежить відбудову та відновлення України, а натомість Росії дасть змогу підготуватися до нової воєнної кампанії.

По-друге, відразу після переговорів у Києві в інтерв’ю лояльному журналістові Орбан і сам визнав, що не отримав від українського колеги згоди – Зеленський не підтримав ідею про припинення вогню як передумову початку мирних переговорів.

Та й Зеленський, розповідаючи згодом Bloomberg про підсумки зустрічі, теж відкинув безумовне припинення вогню.

Він нагадав, що Росія раніше зривала двостороннє "Мінське" перемир’я, тому для України повторення подібної домовленості неприпустиме, і пояснив, що розмови про припинення вогню мають низку передумов.

Тобто спершу має бути узгоджений план дій з ефективного міжнародного стримування РФ, якого зараз немає і у проєкті.

І третє, насправді найголовніше.

Припущення про те, що Орбан здійснює човникову дипломатію між Україною та РФ, має важливу передумову, яка не дотримана: для такого діалогу критично необхідною є довіра між "посередником" і обома його співрозмовниками.

А між Зеленським і Орбаном відносини є принципово іншими.

Уряд Угорщини так багато разів "кидав" та намагався обдурити українське керівництво, а також займав показово антиукраїнську позицію – що залучення Орбана до подібної місії неможливе у принципі.

Театр для Трампа.

То навіщо тоді Орбан це робить?.

Який сенс симулювати миротворчу активність, якщо ти не маєш мандата на таку "творчість" від сторін, з якими намагаєшся говорити?.

Пояснення просте: у цьому разі для Угорщини важливий не результат, а процес.

Віктор Орбан, напевно, і сам чудово розуміє, що його зусилля не матимуть реального ефекту.

Мета в іншому.

Чинний лідер Угорщини традиційно будує свою зовнішню політику навколо відносин із США.

Відносини з Байденом у нього давно і безнадійно зіпсовані, тому Орбан, всупереч міжнародному етикету, відкрито "топить" за Дональда Трампа, ставить на його перемогу і намагається зробити все, щоби стати для Трампа одним з основних контактів у Європі.

А Україна – це лише інструмент досягнення цієї мети.

Свого часу, ще шість років тому, Орбан вже використовував Україну та двосторонню суперечку з Києвом для налагодження своїх відносин з адміністрацією Трампа (ми розповідали про це у статті "Атака заради Трампа").

Тоді для Вашингтона були важливі контрольовані процеси у НАТО, тож Орбан "продавав" свій вплив, який з’явився через політику вето щодо України.

Зараз потреби США (і Трампа зокрема) є іншими.

Потенційний американський лідер прагне у разі свого обрання досягти прогресу у владнанні російсько-української війни.

Тож Орбану вигідно побудувати собі імідж політика, здатного говорити з обома столицями.

При цьому він не претендує на те, щоби забрати у Трампа лаври миротворця (і навіть підкреслює це), але готовий вести чорнову роботу, допомагати у човниковій дипломатії.

І саме це враження покликана створити його активність.

Інша річ, що цей імідж фейковий – жодного реального навантаження "човник" угорського лідера не несе.

І невідомо, чи вистачить цього театру, щоби у нього повірив Трамп і його команда.

Але це вже інше питання.

Та для нас важливо, що переговори Орбана із Зеленським та Путіним не додають небезпеки "зради" і не свідчать про готовність Києва йти на якісь поступки, приховані від уваги суспільства.

А те, що Орбан поїде до Москви (не факт, що це станеться вже сьогодні, але наміри є безсумнівними) – річ, безумовно, неприємна.

Але навряд чи це його рішення хоч когось всерйоз здивувало.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".