Гагаузія зближається з Путіним

Останнім часом українське та міжнародне ЗМІ активно обговорюють можливий російський вплив на Гагаузію, автономний регіон на півдні Молдови. Цей регіон займає особливе місце у молдовській політиці та історії, особливо після розпаду Радянського Союзу.

Проте між Кишиневом і гагаузьким Комратом залишилося чимало протиріч, які різко загострилися після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тоді як молдавська влада жорстко засудила російську агресію, Гагаузія опинилася на передовій захисту “русского мира” в Молдові. В автономії знову заговорили про можливе відокремлення, погрожуючи Кишиневу появою ще одного сепаратистського проросійського регіону.

Фото з Путіним і “Мир”

Відразу після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну здавалося, що найвразливішою точкою для Молдови стане Придністров’я. Але Тирасполь, усвідомлюючи свою збільшену залежність від Кишинева і Києва, постарався максимально дистанціюватися від війни.

А ось влада Гагаузької автономії, де також завжди були сильні проросійські настрої, вирішила не стримувати себе. Вона активно критикує Кишинів за різкий розворот до Європи і вимагає розморожування співпраці з Росією. Ба більше, вони погрожують вийти зі складу Молдови – наприклад, якщо та вирішить об’єднатися з Румунією або навіть просто “вступить у якусь організацію з наднаціональними структурами” (читай: ЄС), “втративши частину свого суверенітету”.

Каталізатором загострення стала перемога на виборах башкана (голови) Гагаузії навесні 2023 року Євгенії Гуцул, яка ніколи раніше політикою не займалася. Вона висувалася від партії “Шор” олігарха-втікача Ілана Шора, засудженого на батьківщині до 15 років в’язниці за крадіжку з молдавського бюджету $1 млрд.

Незабаром після гагаузьких виборів влада Молдови визнала партію “Шор” антиконституційною. У результаті Гуцул вступила на посаду, але, на відміну від попередніх голів автономії, не увійшла до складу молдовського уряду, всупереч закону “Про особливий правовий статус Гагаузії”. Президентка Майя Санду відмовляється підписувати відповідний указ, посилаючись на те, що Гуцул перебуває у “злочинному угрупованні”.

Читайте також: Глава молдовської автономії пов’язана з ОЗУ, якщо її виправдають у справі про корупцію, Молдова стане сателітом Москви — екс-міністр оборони

Заборона партії не відбила в Ілана Шора бажання займатися політикою в Молдові. З 2019 року він переховувався від правосуддя в Ізраїлі, а цього року перебазувався в Москву, звідки продовжує свою політичну активність. Перемогу Гуцул він забезпечив масовим підкупом виборців, обіцянками побудувати в Гагаузії аеропорт і “Діснейленд” (точніше, GagauziyaLand), а також агітацією за дружбу з Росією і проти вступу Молдови до ЄС.

Євгенія Гуцул повністю поділяє лінію свого партійного боса. Після перемоги на гагаузьких виборах вона зачастила в Росію, де її приймають на найвищому рівні і представляють ледь не лідером усієї молдавської опозиції. У березні на Всесвітньому фестивалі молоді в Сочі Гуцул навіть переговорила з Володимиром Путіним, зробивши з ним спільне фото.

Владімір Путін та Євгенія Гуцул

У квітні глава Гагаузії знову вирушила до РФ. Підсумком поїздки стала домовленість із “Промсвязьбанком” – головним банком російського оборонного сектору – про нарахування гагаузьким бюджетникам і пенсіонерам надбавок на картки “Мир”. Молдова не працює з російськими банками, але обхідні можливості отримання грошей все-таки існують. А якщо щось не буде виходити, відповідальність за провал, як завжди, можна буде звалити на Кишинів, який позбавляє гагаузів обіцяних Росією грошей.

Читайте також: Як росія бореться із Заходом за вплив на Молдову

Конфлікт за конфліктом

Проросійські настрої гагаузів багато в чому обумовлені історією. Цей тюркський етнос, що сповідує православ’я, оселився на території Молдови ще на початку ХІХ століття на запрошення Олександра I, який хотів у такий спосіб зміцнити нові кордони держави (Бессарабію приєднали до Російської імперії 1812 року). Гагаузів звільнили від податків і служби в армії, дозволили вести господарство. Відтоді в них склалося добре ставлення до Росії.

Після Другої світової війни гагаузи зазнали репресій і депортації як пособники румунських фашистів, але на їхніх симпатіях до Росії це не позначилося. Коли 1989 року молдавська (потім її перейменували на румунську) стала головною державною мовою, гагаузи і придністровці побачили в цьому загрозу і 1990-го проголосили незалежність. Але в Гагаузії до війни не дійшло. У 1994 році регіон повернувся до складу Молдови на правах автономії.

Молдавська влада часто наводить цей кейс як приклад вдалого розв’язання етно-територіального конфлікту і пропонує Придністров’ю повернутися на таких самих умовах – широкі права автономії без федералізації. Однак у Тирасполі не поспішають погоджуватися, бачачи, наскільки непросто складаються відносини Кишинева і Комрата після реінтеграції.

Незважаючи на повернення до складу Молдови, гагаузи постійно конфліктують із молдовською владою, звинувачуючи Кишинів у недотриманні їхніх автономних прав і свобод. Найбільше їх обурює, що статус автономії так і не було закріплено в конституції, хоча спочатку про це домовлялися. У Кишиневі заперечують, що закон “Про особливий правовий статус” детально обумовлює всі права і повноваження Гагаузії, а тому змінювати конституцію необов’язково.

Конфлікти виникали і на мовному ґрунті. 68,2% гагаузів досі не володіють державною мовою. Освіта ведеться російською мовою, і навіть гагаузьку вивчають факультативно. Комрат дорікає центру в небажанні відкривати в автономії нові школи з вивчення румунської. У столиці вважають, що навчальних центрів достатньо, але гагаузи самі не хочуть вчити держмову.

Ще одним постійним джерелом конфліктів залишається зовнішня політика. Якщо Кишинів навіть за проросійської влади вміло балансував між Москвою і Заходом, то Комрат завжди стояв на явно проросійських позиціях. У 2014 році, коли Молдова підписала з ЄС Угоду про асоціацію, Гагаузія провела референдум про вступ до Митного союзу. Тоді ж було ухвалено закон “Про відкладений суверенітет”, що обумовлює право гагаузів повторно вийти зі складу Молдови, якщо та втратить “статус незалежної держави”.

Кишинів не визнав легітимність референдуму, а ось Москва на словах його підтримала. Кремль завжди використовував проросійські настрої в Гагаузії та Придністров’ї для утримання Молдови в зоні своїх інтересів.

Наприклад, гагаузькі політики завжди звинувачували Кишинів у створенні штучних перешкод для торгівлі з Росією, хоча насправді саме Кремль ще 2005 року обмежив імпорт молдовської продукції, від чого постраждали і гагаузи. Лунала критика за утиск прав російськомовних гагаузів, заборону на трансляцію російських телеканалів, примусове переведення діловодства з російської на румунську мову та взагалі неповагу до гагаузів як таку. Загалом, хорошим прикладом для придністровського врегулювання гагаузький кейс так і не став.

Читайте також: Конфлікт на узбіччі. Чому ніхто не намагається вирішити придністровську проблему

Взаємозалежні відносини

Проте навіть після всіх нещодавніх загострень Комрат все одно не готовий до різкої ескалації відносин із центральною владою за придністровським сценарієм. Незважаючи на всю складність стосунків, автономія глибоко інтегрована в політичне і фінансово-економічне життя Молдови.

За башканом закріплено місце у складі молдовського уряду (хоча з Євгенією Гуцул, нагадаємо, ситуація інша), а Народні збори – місцевий парламент – можуть впливати на рішення Кишинева, якщо вони зачіпають інтереси гагаузів. При цьому центральна влада не має права втручатися в роботу башкана і гагаузьких депутатів. Проведення виборів, формування органів виконавчої та законодавчої влади – все це теж прерогатива автономії.

До компетенції гагаузької влади належить також розробка і розподіл місцевого бюджету. При цьому Кишинів має право контролювати витрачання коштів, оскільки Гагаузія – найбільш дотаційний регіон: 70% бюджету регіону припадає на субсидії з держбюджету Молдови, і лише 30% формуються за рахунок власних податків і зборів. Майже всі зібрані в Гагаузії податки залишаються в місцевому бюджеті, хоча інші регіони спочатку перераховують їх до державного.

Численні пільги і дотації Гагаузії пояснюються бідністю регіону. Середня зарплата там не перевищує $450 (загальномолдовський показник – $600). Крім того, автономія розташована в степовій місцевості і постійно відчуває дефіцит води. Розвивати в таких умовах сільське господарство – а це ключова галузь молдавської економіки – складно, і без додаткової підтримки не обійтися.

Гагаузам багато допомагають і міжнародні донори – Туреччина та Євросоюз. Гроші йдуть на будівництво доріг, лікарень, шкіл, дитячих садків, систем водопостачання. У результаті інфраструктура в проросійській Гагаузії почала розвиватися швидше, ніж у молдавських регіонах, що підтримують проєвропейський вектор. Але Кишинів готовий платити цю ціну, аби йому більше не дорікали в ігноруванні проблем автономії.

При цьому Гагаузія вбудована і в зовнішньоторговельні відносини Молдови. Місцеві підприємці активно користуються можливістю вільної торгівлі з ЄС, щороку збільшуючи товарообіг з європейським ринком. Так, 2022 року частка ЄС у гагаузькому експорті (переважно алкоголь і сільгосппродукція) перевищила 42%. Для порівняння: частка Росії ледь сягає 8%.

Також Євросоюз – це основний напрямок трудової міграції гагаузів. Як і жителі інших регіонів Молдови, гагаузи масово отримують румунське громадянство, щоб полегшити своє перебування на Заході. Тим часом кількість молдавських громадян, які перебувають на заробітках у Росії, всі останні роки неухильно скорочується. І гагаузів ця тенденція теж стосується.

Зовнішньополітичні розбіжності Комрата і Кишинева теж не назвеш нездоланними. Звичайно, відносини гагаузів із центром поліпшувалися, коли при владі в Молдові були проросійські партії, чи то Компартія Володимира Вороніна, чи то Партія соціалістів Ігоря Додона. Але і Демпартія Володимира Плахотнюка, яка правила країною, знаходила спільну мову з гагаузами, нехай для цього доводилося підкуповувати місцеві еліти або обіцяти їм хлібні посади. Власних партій у Гагаузії так і не виникло, що спрощувало для молдовської влади завдання переманювання до своїх лав політиків з автономії.

Майя Санду, яка після приходу до влади в грудні 2020 року обіцяла об’єднати всіх громадян Молдови, спочатку теж непогано ладнала з гагаузами. При ній в автономії почали запускати великі інфраструктурні проєкти. Один із них – будівництво ЛЕП із румунського міста Ісакча через гагаузький Вулканешти в Кишинів, щоб знизити залежність від поставок придністровської електроенергії. Крім того, близькість Гагаузії до Дунайських портів підштовхнула розвиток в автономії наземного транспорту, особливо залізниць.

Сезон виборів

Лише кілька років тому здавалося, що розбіжності між Комратом і Кишиневом залишилися в минулому і сторони почали діалог по суті. Але російське вторгнення в Україну знову вивело зовнішню політику на перший план. Гагаузія знадобилася Ілану Шору для дестабілізації ситуації в усій Молдові. У цьому ж зацікавлена і Росія, яка через агресію проти України втратила підтримку значної частини молдавського суспільства. Щоб повернути вплив і скомпрометувати президента Санду, Кремль готовий об’єднуватися з ким завгодно. Навіть із Шором, якому ще зовсім недавно було заборонено в’їзд до Росії за звинуваченням у фінансових махінаціях.

Майбутні цієї осені президентські вибори в Молдові відкривають нові можливості для ескалації. Шор, який явно стане головним виразником інтересів Кремля, сам не може брати участь у перегонах, але обіцяє висунути єдиного кандидата від опозиції. У квітні він зібрав у Москві лояльних йому молдовських політиків, об’єднавши їх у блок “Победа”. На зльоті в російській столиці була присутня вся гагаузька еліта, а башкан Гуцул навіть стала виконавчим секретарем об’єднання.

Електоральні перспективи і “Перемоги”, і висунутого Шором кандидата від опозиції сумнівні. Але ключова мета Москви на молдавських виборах-2024 не домогтися перемоги проросійських сил, а розхитати сформований у країні проєвропейський консенсус і знизити популярність Санду. Так, щоб після завершення війни з Україною Кремлю було простіше повернути Молдову в проросійський табір.

Однак реалізувати навіть такі обмежені цілі Росії буде непросто. Євроінтеграцію підтримує більшість жителів Молдови, і у Санду є всі шанси на переобрання. За всієї сили проросійських настроїв у Гагаузії там проживає лише 150 тисяч осіб – це менше ніж 5% населення країни, тож жителі автономії не матимуть вирішального впливу на електоральну картину. До того ж, незалежно від політичних поглядів, гагаузи вважають себе насамперед громадянами Молдови і не хочуть серйозної конфронтації з Кишиневом. Самостійно їм не вижити, а надії на допомогу Росії нереалістичні, особливо через відсутність спільних кордонів.

Щоб переграти Кремль і Шора, молдавська влада намагається налагоджувати прямий діалог із примарами (мерами) гагаузьких сіл в обхід башкана. Крім того, кошти з держбюджету стали надходити безпосередньо главам гагаузьких муніципалітетів (міст з особливим статусом) і сіл.

Формально нічого не змінилося, але для башкана та її команди, які поки що мало що можуть пред’явити населенню, крім фото з Путіним, це стало серйозним ударом. Спроби гагаузької влади заборонити главам сіл спілкуватися з Кишиневом в обхід Комрата поки не спрацьовують. Шор навряд чи готовий вкладати в Гагаузію гроші з власної кишені. І якщо його протеже Гуцул не поверне контроль над коштами з держбюджету Молдови, то зберегти популярність буде непросто.

Проте коріння недовіри гагаузів до Кишинева сягає набагато глибше, ніж махінації Шора або Кремля. Рано чи пізно владі Молдови доведеться розробити чітку програму вибудовування відносин зі норовливою автономією. Але такого плану на горизонті не видно.