Рецензія на фільм «Поліцейський із Беверлі-Гіллз: Аксель Ф.» / Beverly Hills Cop: Axel F

3 липня на сервісі Netflix вийшов комедійний бойовик «Поліцейський із Беверлі-Гіллз: Аксель Ф.», у якому Едді Мерфі вже вчетверте перевтілюється у детектива поліції Детройта Акселя Фоулі. Реліз відбувається через 40 років після прем’єри першої частини та через 30 — після виходу третьої. У рецензії нижче трохи згадуємо про минулі досягнення та розповідаємо, чи є ще порох у порохівницях детройтського копа, небайдужого до сонячного каліфорнійського міста.

«Поліцейський із Беверлі-Гіллз: Аксель Ф.» / Beverly Hills Cop: Axel F

Жанр комедійний бойовик
Режисер Марк Моллой
У ролях Едді Мерфі, Тейлор Пейдж, Джозеф Гордон-Левітт, Джадж Рейнгольд, Пол Райзер, Кевін Бейкон, Марк Пеллегріно, Джон Ештон
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Детектив поліції Детройта Аксель Фоулі не збирається переходити на нудну офісну роботу і вже точно не має наміру йти на пенсію, а все ще воліє нести службу на вулицях міста. Доля знову заносить непосидючого копа у Беверлі-Гіллз, а це означає, що сонячному каліфорнійському місту потрібно готуватися до нового сплеску хаосу і розрухи.

Коли з’ясовується, що життя доньки Акселя, адвокатки Джейн, знаходиться у небезпеці, він тут же прибуває у рідну серцю місцину. Там Фоулі зустрічається зі старими знайомими, колишніми напарниками Біллі Роузвудом та Джоном Таггартом, а також знайомиться з новими персонажами — капітаном відділу боротьби з наркотиками Кейдом Грантом і детективом Семом Ебботом. Тепер головному герою тільки й лишається, що виявити, хто посмів чіпати Джейн, і провести серйозну виховну роботу з негідниками.

«Поліцейський із Беверлі-Гіллз» — еталонний комедійний бойовик про друзів-поліціянтів, що вийшов з-під крила продюсерського тандему Дона Сімпсона та Джеррі Брукгаймера. Останній подарував світу такі екшн-стрічки, як «Кращий стрілець», «Дні грому», «Скеля» та «Погані хлопці» — ще один представник жанру buddy cop, тільки вже родом з 90-х. Останні, до слова, успішно відродилися у 2020-му і навіть не збираються спочивати на лаврах. Тепер от черга дійшла до діставання з ще більш далекого минулого хіта з незмінним Едді Мерфі.

Якщо перша частина при бюджеті у $13 млн зібрала у прокаті лише у США більше $230 млн та претендувала на «Оскар» у категорії «Найкращий оригінальний сценарій», то виробництво третьої обійшлося вже у $50 млн, але фільм провалився, помітно втративши у якості. Номінації на дві «Золоті малини» стали явним тому підтвердженням.

Взятися за наступну серію хотіли з середини 90-х, але стрічка потрапила у виробниче пекло. Постійні переписування сценарію, зміна режисерів (на певному етапі ними значився дует Аділь & Білал, відповідальний за новітніх «Поганих хлопців»), спроби реалізувати проєкт у форматі серіалу у підсумку ні до чого не призводили.

На самому початку, поки дія ще не переноситься у Каліфорнію, суворі детройтські сніги різко контрастують зі звичними тут, залитими щедрим сонечком пальмами та лакшері районами. Але Фоулі стрімко натягує на себе автентичну бейсбольну куртку, сині джинси та білі кросівки і під саундтрек з 80-х знову відправляється фірмово шкірити зуби в Беверлі-Гіллз.

Підстаркуватому копу вже не дуже пасує клеїти дурня задля того, щоб його пропустили в елітний заклад чи дорогий готель (у фільмі є епізод, який обігрує цей нюанс). Тому і моментів, де Едді Мерфі може проявити свій комедійний талант, тут обмаль. Замість низки кумедних ситуацій і відіграшів, що були фішками попередників, отримуємо абсолютно провальну сюжетну лінію з дочкою Акселя Фоулі. А замість прокурених стрип-клубів з оголеними красунями — якийсь недолугий караоке-бар з Луїсом Гузманом з нафарбованими нігтями. Та цього разу хоча б не парк атракціонів — і вже добре.

При цьому стрічка не може похизуватися якоюсь дійсно захопливою пригодою-розслідуванням. Оповідання позбавлене стрункості та буквально грузне у нескінченній, невигадливій балакинині. І тут ми знову згадуємо катастрофічно зайве з’ясування стосунків Фоулі та його доньки.

Фільм повністю і безповоротно слідує за добре знайомими канонами жанру, якщо не сказати, що зловживає кліше. Стрибок задля рятування рідної людини від кулі у слоумо — це вже взагалі нікуди не годиться. Нові персонажі, а це в першу чергу герої Тейлор Пейдж та Джозефа Гордона-Левітта, — не становлять жодної цікавості. Бюджет розміром у $150 млн не відчувається зовсім. Якщо початкова погоня на снігоочисній вантажівці виглядає ще непогано, то химерний політ на гелікоптері не додає якогось захоплення.

Зате приємно знову побачити у кадрі стару гвардію. Глобально це може стати рятівним колом, але виключно для шанувальників франшизи. Тут вам і Пол Райзер, і Джадж Рейнгольд, підозріло схожий на Міккі Рурка (а той колись претендував на титульну роль), і старенький Джон Ештон, який був відсутній у третьому фільмі. Нікуди не зникла й культова Axel F, котру можна почути одразу в декількох варіаціях.

Шкода тільки, що творці проявили фантазію виключно щодо саундтрека. «Клятий Фоулі, знову за своє!» — розсерджено промовляє Джон Таггарт в одній зі сцен. І дійсно, сюжет прямує добряче протоптаною стежиною, спирається на колишні заслуги тутешніх зірок і пропонує усе те, що ми неодноразово бачили раніше. Та цього виявляється недостатньо, щоб претендувати на щось більше, ніж сумнівний статус прохідного кіно.