Пам’яті старшого сержанта 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Артура Трофімюка

За життя військовий мав тричі отримати звання Героя України, нині побратими просять підтримати петицію, щоб нагороду присвоїли посмертно

Старший сержант гірсько-штурмового підрозділу 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Артур Трофімюк – уродженцець Волині. Хлопець народився та жив у селі Сокиричі Луцького району. Там закінчив школу, далі навчався в Одеському військово-морському ліцеї. Уже в 19 років підписав контракт зі 128-ю ОГШБр. Відбув дві ротації в зоні ООС, швидко доріс до командира відділення – головної командної одиниці на полі бою.

- Перший бій повномасштабної війни підрозділ Артура дав 25 лютого 2022 року поблизу Мелітополя, – розповідають у пресслужбі 128-ї ОГШБр. – Штурмовики зупиняли ворожу колону, яка чисельно переважала їх у кілька разів. Під час бою в однієї з БМП заклинило гармату, Артур заскочив всередину, вручну розблокував її та розстріляв російський БТР. А коли БМП пошкодили, боєць знищував росіян зі снайперської гвинтівки СВД.

У наступні дні штурмова рота прийняла ще кілька важких боїв, під час яких росіяни переважали у сім-десять разів.

Як розповідають у бригаді, в одному з таких боїв Артур особисто знищив три танки Т-72 із російської колони. Хоча підрозділ не мав тоді сучасної натівської зброї й воював старою “радянською”.

Після стабілізації лінії фронту в березні-квітні 2022 року бригада почала локальні наступи й звільнила кілька сіл на Запоріжжі. Артур особисто вів бійців на штурми, йшов попереду, на нього рівнялися набагато старші військові, кажуть у бригаді. Показовий факт: командування часто тримало відділення Артура Трофімюка як козир і кидало хлопців у бій у вирішальний момент, щоб переламати ситуацію.

- Як кажуть бойові побратими Артура, коли починається бій, часто виникає хаос, ніхто нічого не розуміє: звідки вогонь, де ворог. У такі моменти дуже важливо, чи зможе командир взяти ситуацію в свої руки. Артур міг. Коли було дуже важко, він віддавав команди, з’ясовував, хто загинув, хто поранений. Сам доповідав, стріляв. Таких високопрофесійних військових дуже мало, – кажуть у пресслужбі бригади.

Розповідають історію, як під час визволення Херсонщини восени 2022 року Артур виконував обов’язки командира взводу, який вибув через поранення. Він і командував, і вів вогонь, і витягував поранених. Під час одного зі штурмів разом із трьома бійцями непомітно обійшов ворожу вогневу точку, яка була професійно укріплена, і знищив ціле відділення росіян. В іншому бою швидко зорієнтувався і одним пострілом із гранатомета спалив російський БТР, що раптово вискочив на позиції сусіднього підрозділу.

Тоді Артур отримав контузію й перше поранення – осколок влетів йому під бронежилет у спину. Він мав право на евакуацію, але нічого нікому не сказав, а відпрацював до кінця бою. Зізнався про поранення тільки після відведення роти, коли зняв бронежилет. Категорично не хотів їхати до шпиталю, довелося відправити його туди наказово. А після лікування відмовився від реабілітації, щоби швидше повернутися в стрій. Це був справжній лідер, на нього рівнялися всі бійці.

У бригаді розповідають, що після успішного контрнаступу 128-ї бригади на Херсонщині командування запропонувало штурмовим підрозділам, що особливо відзначилися, вибрати кандидатуру на звання Героя України. Усі одноголосно висловилися за Артура Трофімюка. Утім, державного відзначення військовий тоді так і не отримав.

У грудні 2022 року, під час боїв за Бахмут, Артур продовжував виконувати обов’язки командира взводу. В тих боях отримав важку контузію, але знову відмовився від шпиталю. А коли підрозділ виводили до Соледара, особисто під вогнем завів заміну без жодних втрат.

Артур Трофімюк загинув навесні 2023 року. Тоді його гірсько-штурмова рота утримувала на околиці одного з населених пунктів на Запоріжжі крайні рубежі, що кілька разів переходили з рук у руки. Локація була добре пристріляна, а через особливості ландшафту росіяни могли непомітно підібратися до наших траншей на 150 метрів.

16 квітня Артур перевіряв місцевість за крайніми точками, – він завжди був там, де найнебезпечніше. Потрапив під вогонь ворожого снайпера. Боєць загинув від кульового поранення в голову… Артурові було лише 22 роки...

За словами бойових побратимів, військовому мали дати звання Героя України і за Запоріжжя, і за Херсон, і за Бахмут. Артур ніколи не падав духом і був прикладом для всіх.

На сайті Президента України зареєстрована петиція, аби присвоїти це звання Артурові Трофімюку посмертно. Наразі зібрано понад 24 тисячі із необхідних 25000 голосів. Підтримайте петицію своїм голосом.