Автор голлівудського film noir Едвард Дмитрик: українець, який поплатився за членство в комуністичній партії США

Едвард Дмитрик – класик кінематографа, його ім'я стоїть в одному ряду з такими режисерами як Альфред Хічкок, Фріц Ланг, Орсон Веллс, Ніколас Рей та Стенлі Кубрік. Дмитрик – один із творців так званого film noir – "чорного кіно". Атмосфера фільмів, знятих у цьому жанрі, була наповнена песимізмом і відчуттям безвиході, підкресленою та посиленою чорно-білою плівкою, на якій вони були зняті. Такий стиль якнайкраще відображав настрої в американському суспільстві під час Великої депресії, Другої світової і перших років Холодної війни, що послідувала за нею - протистояння двох світових систем і військово-політичних блоків США і СРСР.

У Нове Світло – у пошуках кращого життя

Едвард Дмитрик народився 4 вересня 1908 року в канадському містечку Гранд-Фокс, яке знаходиться на території провінції Британська Колумбія, в сім'ї емігрантів з України. Точніше, з тернопільського села Буряківка, яке зараз належить до Чортківського району, звідки його батьки, що походили з бідних сімей, Фаїна Березовська та Михайло Дмитрик, у травні 1911 року в пошуках кращого життя вирушили до Канади – до місця проживання значної української діаспори. Вони оселилися у провінції Квебек.

Через п'ять років, у 1916 році, сім'я переїхала до США, Батько працював столяром, водієм, ливарником, а в неділю сім'я, включаючи чотирьох дітей (у Едді було троє братів) вирушали до католицької церкви, прихожанами якої були батьки. Розбагатіти в Америці, як і раніше в Канаді, сім'ї не вдалося - Дмитрики дуже потребувала, через що Едварду рано довелося піти працювати. Становище ускладнилося, коли померла дружина Михайла та мама Едварда Фаїна – вона не дожила й до 33 років. Не впораючись із чотирма дітьми, батько змушений був знову одружитися – його обраницею стала працьовита американка Клара Мерц, з нею Дмитрики переїхали до передмістя Лос-Анджелеса. Але через те, що пара так і не змогла завести спільну дитину, шлюб не склався – Михайло та Клара розлучилися. Більше батько не одружився – все своє життя він присвятив дітям, яких треба було виростити та поставити на ноги.

Ранній початок самостійного життя

Едді не чекав розлучення батька з Кларою - за кілька років до цього він втік з дому, оскільки життя під одним дахом з мачухою було для нього нестерпним. Щоб заробити на життя, він продавав газети на вулицях Лос-Анджелеса, але при цьому не забував про навчання – відвідував місцеву школу, в якій у різний час навчалися Джуді Гарленд, Міккі Руні, Лана Тернер та Кетрін Барнетт. У 1926 році, закінчивши її, Едді вступив до Каліфорнійського технологічного інституту, що стало можливим завдяки стипендії, яку отримав за успіхи у навчанні. Найбільше тому радів батько Дмитрика – ще б пак, тепер його синові не потрібно буде займатися важкою і некваліфікованою фізичною працею – він зможе здобути вищу освіту. Але радість Михайла Дмитрика була недовгою – через рік Едді покинув університет.

Перші кроки в Голлівуді та перший шлюб

Причиною такого вчинку стало захоплення, яке виявиться справою всього його життя: його – і це було логічно для молодої людини, яка живе в Лос-Анджелесі – манив до себе кінематограф. Завдяки батькові свого товариша з бойскаутської організації "Західні рейнджери", одному із співвласників кіностудії "Famous Players-Lasky", прабатько "Paramount Pictures", Дмитрик влаштувався на свою першу роботу – став кур'єром. Незважаючи на більш ніж скромну зарплату – 6 доларів на тиждень, Едді був щасливим – тепер він міг спостерігати кінопроцес зсередини. До того ж він досить швидко піднімався кар'єрними сходами: почавши працювати освітлювачем, став асистентом оператора, потім монтажером і, нарешті, редактором. У цей час Едвард вперше одружився – його обраницею стала Мадлен Робінсон. 6 січня 1941 року у пари народився син, якого на честь отця Дмитрика назвали Майклом, згодом він працював у Голлівуді помічником режисера серіалів і був дуже затребуваний у цій якості. Поява спадкоємця не врятувала шлюб Мадлен та Едварда – через шість років спільного життя вони розлучилися.

Режисер, орієнтований на акторів

Едварду Дмитрику було 27 років, коли він зняв свій перший фільм – у його вестерні "Яструб" зіграли такі зірки того часу як Брюс Лейн та Бетті Джордан. Старт виявився вдалим: протягом наступних восьми він став режисером 21-го фільму із зірками першої величини – Кларком Гейблом, Хамфрі Богартом, Генрі та Джейн Фонду, Грегорі Пеком, Кірком Дугласом, Марлоном Брандо, Річардом Бертоном та Елізабет Тейлор Куїні та Бріжит Бардо – у головних ролях. Дмитрика навіть почали називати режисером, орієнтованим на акторів: у роботі над своїми картинами він ставив їх на перше місце, умів порозумітися навіть з найпримхливішою кінозіркою і, одночасно, "витягнути" з них все, що йому потрібно. Не дивно, що йому нікого не доводилося вмовляти зіграти у його фільмі – актори самі просилися до нього на знімальний майданчик. Любили фільми Едварда та глядачі – він неодноразово зізнавався, що знімає кіно саме для них, а не для кіноеліти – критиків чи снобів від кіно. Втім, за словами самого режисера, він жодного разу не образив почуттів кіноманів-інтелектуалів. Зрештою, Едварда призначили головним редактором однієї з п'яти найвідоміших студій Золотого віку Голлівуду – RKO Pictures, що відкривало перед ним ще серйозніші перспективи.

Помилка, за яку довелося дорого заплатити

"Сходинкою", за яку зачепився режисер у своїй успішній голлівудській кар'єрі, став його вступ до американської комуністичної партії. Згодом режисер пояснював, що його крок був зумовлений прагненням до соціальної справедливості. Він не міг забути, як бідувала родина його батьків, незважаючи на те, що батько працював не покладаючи рук – на його думку, такий суспільний устрій був неправильним. Втім, коли режисер зрозумів, що соціальними моментами комуністична ідеологія не вичерпується, він одразу вийшов із партії, пробувши її членом лише рік, але було пізно – його репутація виявилася заплямованою.

Після закінчення Другої світової війни – падіння "залізної завіси" та початку Холодної війни – у США було створено комісію з розслідування антиамериканської діяльності, мета якої мала відшукати у суспільстві явних – і, особливо, таємних – комуністів. Особливу увагу приділяли тим, хто мав вплив на американське суспільство – політикам, письменникам, журналістам, акторам, режисерам. 1947 року Дмитрика разом із ще десятьма відомих у Голлівуді фігур викликали на допит до Комісії з розслідування антиамериканської діяльності. Режисер відмовився свідчити проти своїх колег, також вчинили ще дев'ять кінематографістів, яких назвали "голлівудською" десяткою".

Втеча до Лондона та повернення додому

Результат такого вчинку міг бути плачевним: щоб не опинитися у в'язниці, Дмитрик поїхав до Лондона, де продовжував працювати. У Великій Британії він зняв такі фільми як "Одержимість", "Даж нам сьогодні" та "Христос у бетоні" – незважаючи на те, що останній фільм викликав інтерес у Західній Європі, у прокаті він провалився. Але термін його візи закінчився, і він був змушений повернутися до США, де його відразу ж – буквально біля трапа літака – заарештували. Режисер провів чотири місяці у федеральній в'язниці Мілл-Пойнтс у Західній Вірджинії, встигнувши за цей час дізнатися, що члени "голлівудської десятки" справді були активними діячами комуністичної фабрики, його ж у ситуації просто обдурили і підставили. Цього разу він вирішив дати свідчення, назвавши поіменно всіх, хто не лише входив до комуністичної партії, а й поділяв комуністичні переконання. Кінематографісти, яких це стосувалося, назвали режисера зрадником, натомість, уклавши договір із владою, він отримав можливість і надалі займатися діяльністю, без якої не міг жити – знімати кіно.

Першим фільмом, який Дмитрик зняв після цієї драматичної історії, став детектив "Снайпер", який отримав "Оскар" за "Найкращий сценарій". Його продюсером був Стенлі Крамер, з яким вони зняли ще кілька успішних картин - "Жонглер", "Вісім залізних чоловіків" та "Бунт на "Кейні", який отримав "Оскар" за "Найкращий фільм", що зробило його живим класиком американського кіно.

Кохання, яке давало сили жити

Що тим часом примиряло Дмитрика з трагічними реаліями і давало сили жити? Кохання. Американська актриса Джин Портер, яка з'явилася у фільмі Дмитрика "До кінця часів", стала його дружиною у травні 1948 року. Щоб її не дорікнула, що вона робить кар'єру завдяки чоловікові-режисеру, Портер звільнилася з кіностудії RKO Pictures і знімалася тільки в інших режисерів. Знову у фільмі чоловіка Джин з'явилася лише через кілька років, коли він у 1955 році почав працювати над екранізацією роману американського письменника Вільяма Баррета "Ліва рука бога". Дмитрик та Портер прожили разом тридцять років і розлучилися у січні 1979 року.

Догляд із кіно, догляд із життя

У 70-х роках Дмитрик, ще будучи у добрій творчій формі, несподівано для своїх шанувальників пішов із кінематографу. Він присвятив себе викладацькій діяльності – читав лекції з мистецтва кіно в Техаському та Південно-Каліфорнійському університетах, написав кілька книг, у тому числі й автобіографію "Це пекельне життя, але життя непогане", часто давав інтерв'ю, в яких не приховував своїх поглядів на сучасне кіно, яке йому не подобалося. Не стало одного із засновників "чорного фільму" майже через тридцять років після виходу на екран його останньої картини і рівно чверть століття тому – він пішов із життя у власному будинку в містечку Енсіно неподалік Лос-Анжелеса 1 липня 1999 року, причиною смерті стала серцева недостатність. Його прах спочиває у меморіальному парку Форест Лоун, розташованому на Голлівудських пагорбах.