Світ занурюється у правий популізм. Чим це загрожує Україні?

Ті тенденції, про які вже давно говорять аналітики – зростання ролі право-радикальних популістів у Європі і США - із наростаючою швидкістю починають реалізовуватися. Для України такий розвиток викликає досить серйозні стурбованості, оскільки власне з цими політичними силами асоціюються проросійські симпатії на Заході.

Серед останніх подій варто згадати структуризацію право-радикалів у Європарламенті після червневих європейських виборів, перемогу Національного об’єднання Марін Ле Пен під час першого туру парламентських виборів у Франції та зростання відриву екс-Президента США Дональда Трампа від чинного Президента Джо Байдена у соцопитуваннях після нещодавніх теледебатів.

Збільшення кількості мандатів праворадикалів у Європарламенті дає їм можливість сформувати низку доволі потужних фракцій. На додаток до вже існуючих політичних груп «Європейські консерватори і реформісти» (ЄКР) на чолі з Прем’єр-міністром Італії Джорджією Мелоні і «Ідентичність і демократія» (ІД), лідером якої є Національне об’єднання Марін Ле Пен, про формування нової фракції “Патріоти за Європу” нещодавно оголосив Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Його партнерами стали лідер австрійської ультраправої Партії свободи Гербет Кікль та колишній прем’єр-міністр Чехії, президент партії ANO Андрей Бабіш.

Не всі їхні плани здійснилися, оскільки ще два бажані партнери – польська партія ПіС і словацька Smer Прем’єр-міністра Роберта Фіцо відмовилися від входження.

Крім того, незрозумілим залишається й питання відносин з французьким Національним об’єднанням, деякі члени якого були б не проти об’єднання з новою фракцією. Питання, очевидно, буде вирішене після завершення парламентських виборів у Франції. У будь-якому випадку, яким би чином не структуризувалися крайні праві в Європарламенті, їхній вплив посилиться. Хоча, не можна не відзначити, що центристські сили поки що зберігають своє домінування у цій інституції.

Суттєво зростає вплив ультра-правих і у Франції. Це можна вже вважати доконаним фактом, якими б не стали конкретні результати другого туру парламентських виборів, запланованого на 7 липня. З огляду на специфіку французької виборчої системи, зробити більш-менш точні прогнози складно. Це багато в чому залежатиме від готовності всіх інших політичних сил і їх представників в регіонах до групування проти партії Ле Пен.

Під питанням залишається й можливість висунення Національним об’єднанням, яке за будь-яких розкладів матиме найбільшу фракцію у парламенті, свого молодого лідера Жордана Барделла на посаду Прем’єр-міністра. Попередньо він неодноразово заявляв, що дасть на це згоду лише у разі, якщо його партія отримає абсолютну більшість місць, що, на думку експертів, далеко не гарантоване. Однак, за оптимістичними для право-радикалів прогнозами, кількість їхніх депутатів у парламенті може бути досить близькою до 50%. Тому для всіх решти партій, які мають доволі різнонаправлену політичну спрямованість, протиставити право-радикалам сильну урядову коаліцію більшості буде дуже складно.

Катастрофи для Європи і України це не означатиме, оскільки Франція залишається сильною президентською республікою. Однак реалізовувати Еммануєлю Макрону його проривні ідеї, зокрема щодо постачання Україні літаків Mirage 2000 та формування багатонаціональної коаліції військових інструкторів для розміщення на території України, як і продовжувати постачання далекобійної зброї нашій державі, стане набагато складніше.

Незважаючи на посилення право-радикалів в ЄП і на національному рівні, поки що про драматичні зміни в європейському політичному менстрімі не йдеться.

По-перше, праворадикали, як виявляється, бувають різними. Цю парадигму дуже чітко підтвердила Джорджія Мелоні, яка, неочікувано для багатьох, стала потужним проєвропейським та проукраїнським політиком.

По-друге, іноді право-радикали змінюються, відмовляючись від своїх найбільш радикальних лозунгів. Вони потрібні, щоб їх помітили виборці. Однак з наближенням до реальної влади в країні зайвий радикалізм стає токсичним і починає заважати.

Це стосується і Національного об’єднання Марін Ле Пен. Завдяки президентським амбіціям свого лідера та бажанню її однопартійців до переходу у «вищу політичну лігу», останнім часом партія взяла курс на «дедемонізацію», що на практиці означає зсув до центру і відхід від найбільш одіозних лозунгів і цілей. Це відбилося навіть на їх позиції щодо війни росії проти України, яку вони тепер засуджують. Однак їхня опозиція до надання дієвої військової допомоги Україні не змінилася. Вони проти не лише нових ідей Президента Макрона щодо надсилання військових країн НАТО в Україну і передачу літаків Mirage 2000, а й надання далекобійної зброї. Тому їх нові, «правильні» для європейського мейнстріму, лозунги в питанні України виглядають доволі демагогічними. Про це розуміють навіть у москві, про що свідчить підтримка росіянами своїх колишній союзників у Франції під час виборів, зокрема через активну роботу в соціальних мережах.

По-третє, при приході право-радикальних політиків до влади, що в Європі часто здійснюється через участь у багатопартійних урядових коаліціях, їх радикалізм неминуче пом’якшується. Зокрема, це сталося з лідером "Партії свободи" Гертом Вілдерсом, який заради формування під егідою його партії парламентської більшості після перемоги на листопадових 2023 року виборах відмовився від низки своїх радикальних позицій. Серед іншого він обіцяв і не блокувати військову підтримку України.

По-четверте, європейці досить успішно компенсують проблеми правого радикалізму мультилатералізмом. Адже багато питань в Європі вирішується на рівні Євросоюзу і його інституцій. А це гарантує перевагу у прийнятті рішень політичного мейнстріму. Цьому сприяє як система розподілу коштів в ЄС, так і спосіб прийняття рішень у важливих політичних питаннях, який навіть у тих випадках, де вимагається одностайність, все більше віддаляється від принципу абсолютного консенсусу. Просто тому лідеру, який своїм спротивом йде проти всіх решти, під час голосування пропонується «піти попити кави». Як це сталося з Президентом Угорщини Віктором Орбаном в грудні минулого року під час голосування в Європейській Раді з українського питання. Згодом цей підхід було обрано і під час інших голосувань в ЄС, в яких Орбан виявлявся наодинці. Правда, вже без кави. Не хочеш голосувати «за» - «утримайся» і не блокуй всіх інших. Інакше блокування сприймається як відсутність лояльності цінностям Євросоюзу, що може призвести до фінансових і організаційних наслідків.

Навіть в НАТО, яка формально до сьогодні залишається консенсусною організацією, з’являються випадки «творчого» підходу до прийняття рішень, зокрема щодо окремих ініціатив, у т.ч. з підтримки України. Не підтримуєш – не платиш і не береш участі. І застосований він був до того ж Віктора Орбана. Тепер його «особлива» позиція стає його власною проблемою, проблемою специфіки членства Угорщини в НАТО. Хоча, така лояльність до партнерів є в самій суті Організації. Адже, рівень мілітаризованості і активності різних держав-членів у операціях Альянсу дуже різний. Навіть практична підтримка згідно ст.5 Вашингтонського договору не є автоматичною, що не має стати причиною блокування зусиль інших союзників.

Мультилатералізм збираються протиставити союзники і екстравагантним ідеям ймовірного наступного Президента США Дональда Трампа в питаннях європейської безпеки, у т.ч. його підходам до підтримки України у боротьбі з російським агресором. Власне це стало причиною планів Альянсу зі створення нового командування на базі США у Вісбадені, Німеччина, для координації надання військової допомоги Україні і підготовки українських військових. Це командування перебере на себе координаційні функції США у групі Рамштайн, принаймні частково, що вважається «захистом від Трампа». Цьому сприятиме й плановане виділення щорічної фінансової підтримки Україні з боку держав-членів НАТО на рівні 40 млрд доларів США. Власне такі рішення очікуються від Вашингтонського саміту Альянсу, який відбудеться 9-11 липня 2024 року.

Європейці стають на шлях «захисту від Трампа» і в питаннях власної безпеки, зокрема через посилений розвиток національних військових спроможностей.

На мультилатералізм, тобто на підтримку партнерів, політичну і практичну, має опиратися у своєму «захисті від Трампа» і Україна. Перш за все для забезпечення національних інтересів в питаннях так званих «мирних переговорів» з росією, які активно просуває лідируючий в президентській гонці кандидат у президенти США під час своєї передвиборчої кампанії.