"Охматдит" як ультиматум: чому Росія вдарила по Києву в розпал поїздки Орбана

РАКЕТНИЙ АКОМПАНЕМЕНТ ДЛЯ ТАНЦІВ ОРБАНА

Безсумнівно, що масована ракетна атака України саме під час човникової миротворчості В. Орбана не може бути випадковістю.

У цьому міжнародному метушінні угорського прем’єра привертають увагу два моменти.

По-перше, зважаючи на те, що Орбана з усіх європейських лідерів публічно підтримує лише його проросійський однодумець зі Словаччини Р. Фіцо, стає зрозумілим, що миротворчу місію Орбан вигадав сам собі. Або отримав з Москви як агентурне завдання.

По-друге, Орбан таки вважає США найбільш важливою країною, бо іде туди в останню чергу: начальників, як відомо, відвідують останніми, щоб поінформувати про результати всіх попередніх зустрічей. Цікаво, чи зможе кремлівський емісар зустрітися з кимось із чинної адміністрації Білого дому, чи зустріч відбудеться тільки з Д. Трампом — так би мовити, на виріст.

Звісно, Кремль міг почекати з ракетним ударом до завершення вояжів Орбана. Але свідомо не зробив цього. Тому удар, під час якого постраждало багато цивільних українців, треба розглядати саме як меседж цивілізованому світу, а саме: погоджуйтесь на наші умови, або ми будемо вбивати і вбивати стільки, скільки зможемо: зараз — в Україні, завтра — у НАТОвській Європі.

Хтось у світі шукає виправдання недоімперії — мовляв, там цілилися у воєнний об’єкт, але випадково влучили у дитячу лікарню. Але бити своїми неточними, але потужними ракетами туди, де поблизу є такий об’єкт, як лікарня — це відвертий воєнний злочин. Який Росія повторює постійно — згадайте знищення пологового будинку в Маріуполі, атаки залізничних вокзалів у Краматорську і Херсоні. Але європейське правосуддя обмежилося символічним ордером на Путіна та кількох його спільників, а от вироків і навіть судових засідань, як це було з Гіркиним, досі нема.

Орбан мотається світом і переконує, що Росію перемогти неможливо загалом, тому треба віддати їй все, що вона хоче. Росія одночасно демонструє, що вона буде робити, якщо не отримає бажаного.

Власне, зараз відбувається тест на здатність цивілізованого Заходу протистояти варварському тероризму і шантажу. І одночасно тест для української влади на адекватність. Тобто нашим очільникам треба невідкладно починати чесне і відверте спілкування із суспільством — що і як треба змінювати, щоб досягти заявлених цілей щодо деокупації України. Відсутність такої розмови означатиме, що наша влада готова піти на умови Росії, або не хоче нічого змінювати у своєму правлінні, що фактично поховає Україну.

А ракетні удари, на жаль, ще будуть. Бо наш ворог жорстокий та безжальний, і все ще має можливість для безкарних масових вбивств.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело