Чому стільки болю? Як це трапилось? Чому?

Я — мати всіх, що згибли за свободу,
Я маю тисячі живих синів,
Я єсть Любов до рідного народу.

Д.Павличко

На початку повномасштабного вторгнення російських окупантів в нашу країну, мене, шістнадцятирічного учня середньої школи м.Києва, як і більшість моїх однокласників роздирали емоції, тривога, страх, безсилля. Ця війна, її початок – чи не найскладніший період мого дитинства, учнів моєї школи.

Боявся за свого меншого брата, бабусю і дідуся, які були перелякані цим жахіттям і знали краще мене що таке війна. Пам᾿ятаю тривогу серед ночі. Мама: «синочку, тільки не хвилюйтеся, все буде добре, Бог нас врятує». Прилетіла ракета, близько, це місце в центі міста відоме. Зруйновано декілька будинків, пошкоджена багатоповерхівка. Нас трясло від страху і болю.

Іде війна – страх, тривога, біль, смерть близьких і рідних людей. Я з багатьма людьми обмежив спілкування, втомився слухати і вірити, що обговорюють по Загальному марафону.

Думаю про те, чому стільки болі? Як це трапилось? Чому руйнується мій світ і як зібрати його заново. Про те, як переживаю загибель дорогих людей і що я маю зробити, щоб допомогти рідним цих людей.

Ціную і пишаюсь нашими воїнами-героями України, такими людьми, як наш вчитель Мельник Данило, що віддав життя за нашу Україну, такими, як Славік Лук᾿яненко, який став героєм мого життя. Ми зустрілися випадково:

Ну, як ти? – спитав Слава мене – в армію, мабуть, готуєшся? Я мовчав, а він сказав, що іде на війну.

Слава виглядав старше своїх років, високий, красивий, привітливий, професія в нього сантехнік від батька. Дідусь сказав: «Слава, якщо маєш час, давай зайдем у кав᾿ярню у нас дома відключили світло, а в «Буланжері» - це кафе на вулиці Ярославів Вал – гарна кава».

Дідусь з ним розмовляв про його батька Анатолія, як він агітував за В.Зеленського на виборах, казав, що за його президенство буде мир, спокій, свобода, війна закінчиться і всі будуть жити краще. А Слава добавив, що батько недавно помер і в поглядах помилявся. Дідусь запитав його, що буде далі, як справи взагалі?

Чесно кажучи, в цілому не дуже, втратив роботу, дітей шкода. Хто їм буде допомагати? Ну, друзі, бувайте… У нас усе буде добре!
Бувай… А куди ти вирушаєш?
На фронт – відповів Слава і швидко пішов з кафе, після чого якось повіяло холодом і сумом.

Пройшов час і нам стало відомо, що Слава загинув. Вічна йому пам'ять!

Ходжу до церкви, ставлю за упокій його душі свічки, промовляю молитву, яка йде від серця, а може й глибше серця. Своїм одноліткам та друзям раджу на виклики, перед якими нас ставить життя, контролювати власні емоції. Потрібно не жалітися, робити добрі справи, допомагати батькам, вчителям, волонтерам.

В школі навчаємось кожного дня. Директор школи, Босенко Мар'яна Іванівна - заслужений вчитель України, створила всі умови для навчання, відпочину, зберегла чудовий педагогічний колектив, яким всі учні пишаються. Під час тривоги є укриття і всі умови для навчання.

Ми переможемо. Війна скінчиться. Я закінчу школу, буду навчатись в університеті. Відбудуємо з друзями, всі разом, країну.