Бережіть ДНК. Вчені визначили, чим космічна радіація загрожує Землі

Учені виявили, що потужні викиди сонячних частинок здатні завдати серйозної шкоди озоновому шару Землі. Це може призвести до підвищення рівня ультрафіолетового випромінювання на поверхні планети протягом кількох років.

Нещодавнє дослідження показало, що потужний викид сонячних частинок може виснажити озоновий шар і підвищити рівень ультрафіолету на поверхні та збільшити пошкодження ДНК. Однак ситуація стає критичною, коли такий викид збігається з періодом слабкого магнітного поля Землі. У цьому випадку пошкодження озону триватиме шість років, а рівень ультрафіолету зросте на 25%. Це призведе до збільшення пошкодження ДНК сонячним випромінюванням на 50%.

Магнітне поле Землі забезпечує критично важливий захист від сонячної радіації. Воно діє як гігантський магніт, відхиляючи заряджені частинки. Проте сила поля змінюється з часом. За останнє століття північний магнітний полюс змістився на 40 кілометрів на рік, а загальна сила поля зменшилася на 6%.

Магнітне поле Землі діє як щит від сонячного вітру частинок з Сонця

Геологічні записи свідчать про періоди, коли магнітне поле Землі було дуже слабким або взагалі відсутнім. Наслідки цього можна побачити на прикладі Марса, який втратив своє глобальне магнітне поле в далекому минулому, а разом із ним і більшу частину атмосфери.

Учені виявили сліди надзвичайно потужних сонячних подійСонячні події, також відомі як сонячні спалахи або сонячні бурі, — це потужні викиди енергетичних частинок, переважно протонів, з поверхні Сонця в історії Землі. Деякі з них були в тисячі разів сильнішими за будь-що, зафіксоване сучасними приладами. Такі екстремальні події трапляються приблизно раз на кілька тисячоліть. Останнє подібне явище відбулося близько 993 року нашої ери.

Дослідники припускають, що комбінація слабкого магнітного поля та екстремальних сонячних подій могла вплинути на еволюцію життя на Землі. Наприклад, останній період слабкого магнітного поля, який почався 42 000 років тому і тривав приблизно 1000 років, збігся зі зникненням неандертальців в Європі та вимиранням сумчастої мегафауни в Австралії.

Науковці також пов’язують походження багатоклітинних тварин наприкінці едіакарського періодуЕдіакарський період (або едіакарій) — це останній період докембрійської ери, який тривав приблизно від 635 до 541 мільйонів років тому. та швидку еволюцію різноманітних груп тварин під час кембрійського вибухуКембрійський вибух — це відносно короткий період (приблизно 13–25 мільйонів років), що стався на початку кембрійської епохи, під час якого з'явилося багато основних груп тварин. Цей період тривав приблизно від 541 до 520 мільйонів років тому і характеризується різким збільшенням різноманітності складних багатоклітинних організмів. з геомагнетизмом та високим рівнем ультрафіолету. Особливу увагу привертає одночасна еволюція очей і твердих оболонок тіла у кількох неспоріднених груп тварин. Під неспорідненими групами розуміють організми, які не мають спільного близького предка і належать до різних еволюційних гілок. Наприклад, молюски, членистоногі та хребетні розвинули очі незалежно одне від одного. Учені розглядають цю паралельну еволюцію як найкращий спосіб виявлення та уникнення шкідливих ультрафіолетових променів.