Коваленко: до загроз Україні з боку Білорусі "додали" ще й китайську армію. Що з цим не так

Починаючи з червня з боку Білорусі активізувалася ретрансляція добре нам знайомих войовничих реляцій, але вони і досі насторожують багатьох українців. Крім брязкання зброєю та демонстрації ядерної палиці в республіці ще й почалися спільні з Китаєм навчання "Атакуючий сокіл". Від цієї новини багато хто запанікував: мовляв, "бацька серйозно готується до війни!" Але чи так це?

Щоб розібратися в тому, що являють собою найчастіше згадані загрози з боку Білорусі, розділимо їх на кілька типів: ядерна зброя, білоруська армія та спільне вторгнення з підтримкою третьої сторони – Китаю чи Росії (з урахуванням останніх тенденцій). І почнемо з теми, що всіх найбільше хвилює.

Ядерна зброя

На початку червня заступник командувача ВПС та військ ППО Білорусі, начальник авіації Леонід Давидович зробив гучну заяву, що білоруські військові "досить давно" пройшли повний цикл підготовки щодо застосування нестратегічної ядерної зброї (тобто тактичного рівня). А для її використання нібито готові літаки, екіпажі та інженерно-технічний персонал.

Прозвучало грізно, і вони можуть бути готові, оскільки проходити підготовку білоруським військами ніхто не заважав, але чи є сама тактична ядерна зброя в Білорусі?

Справа в тому, що за час поширення історії з ТЯЗ в РБ не було зафіксовано будівництва та здавання в експлуатацію жодного спеціалізованого об'єкта для зберігання та обслуговування спецзарядів.

Хтось скаже: ну як же так, показали на параді в Мінську ОТРК "Іскандер" з позначкою розміщення ядерної зброї. Але й тут розчарую адептів ядерного апокаліпсису: наклейку про розміщення ядерного боєзаряду на транспортному засобі можна наліпити навіть на трактор "Мінськ", але від цього він не стане носієм засобу ураження з ТЯЗ.

Крім того, на парадах у жодній країні світу ніколи не демонструвалися носії з ядерним боєзарядом. Зазвичай це були або порожні пускові установки, або ракети з бойовою частиною не ядерного типу, а здебільшого – пусті болванки. А тому, хоч би як кому не хотілося, але ядерної зброї на параді в Мінську продемонстровано не було, а лише ОТРК "Іскандер" із характерним знаком.

В історії з ядерною зброєю цікавим є ще один момент. У середині червня пропагандистське білоруське телебачення показало кадри навчань 116-ї штурмової авіаційної бази ВПС, де на Су-25 розміщують нібито ядерні бомби. Але лукашенківське ТБ навіщось вирішило їх заблюрити. Ви скажете: логічно, адже це ТЯЗ, секретність і таке інше. А я відповім – а сенс?

Єдина ядерна бомба, яку може нести Су-25, – це РН-40, і про неї вже давно відомо абсолютно все! Тому це викликало небезпідставні сумніви – чи її показали на ТБ?

На кадрах видно, що встановлена на Су-25 бомба мала хвостове оперення по діагоналі, тоді як встановлена на пілонах РН-40 повинна мати вертикальне розміщення хвостового оперення. Із цього можна зробити висновок, що на кадрах була скоріше бомба ОФАБ-500, але ніяк не ядерний спецзасіб. Саме з цих міркувань і заблюрили.

Тому в історії з тактичною ядерною зброєю у Білорусі можна ставити жирну крапку. Без об'єкта зберігання та обслуговування, без єдиної фіксації його переміщення та розміщення в РБ, без змін фону по карті Білорусі та інших моментів, які неможливо приховати для сучасних засобів ведення розвідки, про жодну ядерну зброю у Лукашенка можна на сьогодні навіть не згадувати.

Вторгнення з Білорусі

Ця тема розбурхує інформаційний простір з 2022 року, коли російські окупаційні війська втекли з північного плацдарму, а в Білорусі почалися нескінченні навчання. З кінця весни-початку літа 2022 року жодного разу на території РБ не було сформовано ударного угруповання військ, яке могло становити таку саму загрозу Україні, як та, що у лютому 2022 року вторглася з території РБ і була розгромлена протягом місяця.

Сьогодні угруповання російських військ у Білорусі не перевищує двох тисяч особового складу. Це здебільшого оператори та технічний персонал, які обслуговують засоби ППО, комплекси РЕБ, а також авіаційну компоненту. Тобто це не штурмові підрозділи, а переважно тилові.

Варто згадати і про те, що на території Білорусі, як і раніше, залишаються близько 400 найманців ПВК "Вагнер", які беруть активну участь у підготовці білоруських військових. Але в будь-якому випадку російське угруповання в РБ – це не призначене для наступальних загальновійськових операцій скупчення тіл.

Що до білоруської армії, то її сухопутні війська являють собою ресурс менш ніж 15 тисяч особового складу. Він розподілений по всій території РБ без концентрації в окремо взятій зоні, що могло б натякати на формування ударного кулака.

У прикордонній зоні з Україною білоруські війська зосередили сили та засоби:

- 38-ої ОДШБр у районі с. Ужово та м. Пінськ, Брестська обл.;

- 5-ої ОБр СпП – Іваново, Брестська обл. та Приболовичі, Гомельська обл.;

- 317-ої ПДБ 103-ої ОВДБр – с.Лельчиці, Брагін та Зябрівка-2, Гомельська обл.;

- 336-ої РеАБр (Зябрівка);

– 51-ої АБр – м. Гомель.

Загальна чисельність угруповання, що розтягнулася, як ми бачимо, вздовж усього кордону, – близько двох тисяч особового складу. Тобто це й близько не є концентрацією сил і засобів із загрозою проведення загальновійськової операції наступального характеру.

Те, що протягом минулого місяця фіксувалися переміщення підрозділів ССО РБ, а лукашенківська воєнщина вирішила покрасуватись своїми РСЗВ "Полонез", на ситуацію критично не впливає.

Це не ті підрозділи і не та кількість РСЗВ, які могли б становити загрозу вторгнення та масштабних наступальних дій. Особливо зараз, коли для Лукашенка в цьому немає жодного сенсу.

Китайські друзі

Багато шуму наробили в нашому інформаційному просторі новини про прибуття до Білорусі підрозділу НВАК (Народно-визвольної армії Китаю), який бере участь у спільних навчаннях "Атакуючий сокіл". Особливо гарячі панікери навіть стали пророкувати якусь велику вісь зла, що дісталася з далекосхідних кордонів континенту до західних.

Але китайський підрозділ, що прибув до Білорусі, не є абсолютно ніякою загрозою, а спільні навчання КНР і РБ – регулярні.

Китайські військові постійно приїжджають до Білорусі для участі у спільних навчаннях, як і білоруські до КНР. Це пов'язано з тим, що у Пекіна з Мінськом давні і глибокі відносини як економічного характеру, так і військово-технічного. Наприклад, вищезгадане РСЗВ "Полонез" – це продукт білорусько-китайського ВПК. До речі, сама Білорусь є тією країною, яка свого часу злила Китаю всі радянські технології військового (і не тільки) характеру, які були в неї.

І китайські військові в РБ – це не стільки про залякування Заходу чи України, це більше про сигнал Росії, що "великий брат" у Пекіні продовжує виявляти інтерес до Білорусі і його все влаштовує в цій далекій країні.

Для Лукашенка навчання з китайцями – це можливість дати зрозуміти Кремлю, що зайвий тиск на Мінськ з низки актуальних питань може бути негативно сприйнятий у Пекіні, від якого путінський режим став критично залежним останніми роками.

Висновки

Дуже правильно кажуть, що ворога не можна недооцінювати. Однак не менш правильно, що і переоцінка можливостей ворога породжує непотрібні химери.

Так було породжено химеру ядерної зброї у режиму Лукашенка. Ніяк не вимре химера нападу з території Білорусі на Київ 2.0, яка безпідставно виникає в інформаційному просторі України. Та й химера загрози Китаю, яка народилася на події, яку в минулі роки просто не помічали.

Зберігаємо критичне мислення та тверезу оцінку подій. Загроза від Білорусі виходитиме доти, доки при владі в цій країні буде Лукашенко і поки РБ буде підконтрольна Росії. Але ця загроза має різні рівні.

І станом на сьогодні, навіть з урахуванням усіх заяв з Мінська та брязкання зброєю по кордонах, загроза вторгнення з території РБ білоруських військ чи російських, чи білорусько-російських, чи взагалі білорусько-китайсько-російських – на мінімальному рівні.

Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".